Що може бути з людиною, яка ковтнула 1000 пігулок снодійного...

 

Ред.: Редакція «Голосу України» відрядила нас, аби з’ясувати обставини лікування у 2004 році кандидата у Президенти України Віктора Ющенка.

Відповідь: Законодавство Австрії забороняє розповсюджувати будь-які дані про приватну особу.

Ред.: Але В. Ющенко не є приватною особою. Він президент країни. Тим більше що інформація про його стан здоров’я широко висвітлювалася.

Відповідь: Це нас не цікавить. Ми діємо згідно із законами Австрії.

Ред.: Але медичний висновок уже оприлюднений...

Відповідь: За це відповідають ті, хто це зробив.

Ред.: Чи можна говорити з панами Цімпфером і Віке, які підписали медичний висновок?

Відповідь: Ні, ці пани вже не працюють у «Рудольфінергаузі».

Ред.: Чи є у вас якісь контакти з ними?

Відповідь: Ні.

Ред.: Чи не пов’язаний той факт, що Цімпфер і Віке вже не працюють у вашій лікарні, зі справою пацієнта Ющенка?

Відповідь: Нам про це нічого не відомо.

Ред.: У медичному висновку зазначено ще кілька осіб, які проводили обстеження пацієнта. З ким із них ми можемо говорити?

Відповідь: У нас немає даних про цих людей.

Ред.: Але ж при вході в поліклініку висить оголошення про години прийому і там є прізвища лікарів, які названі в медичному висновку...

Відповідь: Жоден працівник «Рудольфінергаузу» не буде говорити по справі Ющенка.

Ред.: Але ж інформація вже поширена...

Відповідь: То справа попереднього керівництва «Рудольфінергаузу». Ми діємо відповідно до законів Австрії.

Ред.: За законами Австрії, якщо є підозра на отруєння, необхідно інформувати правоохоронні органи. Чи повідомляли ви про пацієнта місцеву поліцію?

Відповідь: Не було підстав. Це є частиною справи В. Ющенка і інформувати про неї ми без його згоди не маємо права.

Ред.: Медичний висновок підписали три особи: Цімпфер, Віке і Корпан. Чи може пан Корпан розповідати про справу Ющенка?

Відповідь: Пан Корпан не є штатним працівником лікарні «Рудольфінергауз» і може говорити все, що завгодно.

Ред.: Чи можете ви сказати, хто звертався до лікарні за інформацією про стан здоров’я В. Ющенка?

Відповідь: Це політична справа, і ми не будемо брати у ній участь.

Ред.: Нас не цікавлять політичні ігри. Ви взагалі можете не говорити про медичний бік справи. Ми хотіли б отримати дані про обставини: коли пацієнт звернувся, хто його супроводжував, коли він отримав інформацію про стан здоров’я...

Відповідь: Усе, що стосується згаданої справи, за законами Австрії не може бути оприлюднено без згоди пацієнта...

Ред.: Але ж сам Ющенко не один раз говорив про отруєння...

Відповідь: То справа Ющенка...

Ред.: Якщо до вас звернеться ще хто-небудь з подібним проханням, як реагуватимете?

Відповідь: У кожному випадку будемо вирішувати окремо.

Ред.: Тобто ви можете прийняти рішення про оприлюднення інформації?

Відповідь: Усе може бути.

Співрозмовник 

професор 

Микола Корпан

Корпан: Восени 2004 року приїхали депутати всіх фракцій: соціалісти, регіони, «Наша Україна», БЮТ. Я їх усіх зібрав і сказав, що дам об’єктивну інформацію без емоцій, без кольорів, так, як воно є. Вони питають, чи можна записувати. Будь ласка. З’явилися камери. Для встановлення істини можна все записувати, я ніколи нічого не скривав, тільки єдине прохання — не перекручуйте. Краще десять разів перепитайте, чи так, але щоб до народу донести правдиву інформацію.

Ред.: Нас найменше цікавить, хто сюди приїздив, хто тут що говорив, які висновки вони робили. Нас зараз це абсолютно не цікавить. Ми виходимо з того, що ми прийшли від нуля і хочемо бачити саме ту інформацію, як ви сказали, максимально об’єктивну, яка є правдивою, від першого дня: хто звернувся, яким чином звернувся, які були перші враження, який був діагноз, які рішення приймалися, хто приймав рішення, коли ці рішення виконувались і т. д.

Корпан: Зрозуміло. Вас цікавить віденський період хвороби президента Ющенко?

Ред.: Так. Другий і третій періоди також.

Корпан: Вас більше цікавить сам факт медичний чи політичний?

Ред.: Політичний нас менше цікавить. За таких обставин одразу буде відчуватися присмак певного впливу. А ми б цього не хотіли. Ми виступаємо в даному випадку абсолютно нейтральною стороною, і це виключно наша ініціатива.

Корпан: Хто входить у вашу групу, крім вас?

Ред.: Ми тільки два журналісти.

Корпан: Ви вирішили особисто з самого початку пройти цей шлях, і кінцевою метою є добратись до істини?

Ред.: Ми б хотіли зустрічатись не тільки з вами, а й з іншими. Як мінімум, хотілося зустрітися з усіма, хто підписав висновок. Ви і ще два чоловіки підписали.

Корпан: Це дуже розумно, правильно. Ви повинні послухати думку всіх. Єдине, відносно інших осіб я не зможу допомогти. Це я вам чесно і відкрито кажу. З Віке в мене немає ніяких контактів, ні особистого, ні професійного. В січні 2005 року він пішов.

Ред.: Він так і не відсудив повернення?

Корпан: Суди були. Він там отримав якусь грошову компенсацію і не повернувся. Друге, що стосується професора Цімпфера. До недавнього часу ми були досить у близькому контакті, оскільки він працював як президент, як лікар-анестезіолог, тому ми бачилися в операційній. В останній час у нас помінявся президент, і Цімпфер змінився, він зараз не приходить, у мене також немає до нього контакту. Попробуйте вийти на них через телефонну книгу.

Ред.: Є ще список людей, які брали участь в обстеженні. Кілька з них працюють на прийомі, в поліклініці...

Корпан: Будь ласка. 3 цими проблеми немає. Можна зустрітися з терапевтом, із дерматологом Кокошкою, з професором Зейкером. Ці люди працювали і зараз працюють. Переговорю з професором Нойгольтом, доктором з радіології, з ним теж проблем не буде. Невролог Бінда зараз в іншій поліклініці. Хочу попередити: коли будете приходити в клініки, то перед розмовою або зйомками з лікарями обов’язково треба поставити до відома дирекцію клініки. Під час розмови обов’язково має бути нейтральний об’єктивний перекладач. До цієї теми дуже великий інтерес з боку українських ЗМІ, але я чотири роки не даю інтерв’ю. Ви єдині, з ким я погодився говорити. Ця тема болюча для українського суспільства і цю тему потрібно або коли-небудь розгорнути, або забути і залишити. Я завжди кажу, що отруєння Ющенка — це є вбивство Кеннеді namder too. Тому що до цього часу нічого невідомо, дуже багато версій, спекуляцій було, книг написано, фільмів знято, і досі нічого не вияснено.

Ред.: Ми навмисне не починали цю тему до президентських виборів. Тільки після того, як інтерес до цієї теми практично у всіх упав, тепер можна спокійно розібратись, щоб не було на нас тиску, а можливо, і на вас. Усі ті канали, всі ті газети, про які ви говорили, вони так або інакше є політично заангажовані. А можливо, найменше політично заангажованою газетою в Україні є «Голос України». Це без перебільшення. Статус дозволяє. Верховна Рада, там 450 чоловік. Важко, в принципі, впливати.

Повернемось до першого запитання: коли ви зустрілися з пацієнтом (ми не будемо прізвище називати) тут, коли він приїхав будучи хворим?

Корпан: Хочу ще раз наголосити — я не політик, я лікар. У зв’язку з отруєнням Президента Віктора Ющенка я неодноразово свідчив Генеральній прокуратурі України та СБУ як на Різницькій, так і в Подільському районі Києва. Коли я давав останні свідчення Генпрокуратурі (це було 11 вересня 2009 р.), я зобов’язався не розголошувати тайну тих свідчень, про які я доповідав багато разів. Тому я думаю, що на цьому питанні треба ставити крапку. Я б запропонував вам цікаву, актуальну для українського суспільства тему. Це тема, яка болюча, вона є практичною, вона є теоретичною, це тема європейського містечка здоров’я. Ми б могли з вами досить ефективно попрацювати, ми б могли мати результат. Можливо, моя пропозиція буде нецікава для вас. Я думаю, що про ваш приїзд скажуть у народі: їхали за одним, повернулись з іншим. Я привіз вам конкретні речі.

Ред.: Це може свідчити про одне — ви не хочете відповідати на будь-які запитання, які стосуються цієї справи.

Корпан: Я відповідав, відповідав, відповідав. Але в даному випадку, коли немає результату, нема чого знов починати.

Ред.: Ви казали, що до вас зверталося дуже багато людей. Але нас не цікавить, з якими мотивами вони зверталися, що запитували, і що ви їм відповідали. Мета тих людей теж не цікавить. Те, що ми хочемо з’ясувати, абсолютно не пов’язано із жодною групою, темою чи як завгодно, які є в Україні. Ми можемо це гарантувати вам на 100 відсотків. Це — перше. По-друге, чи можемо ми використати все, що ви казали?

Корпан: Усе можна використовувати.

Ред.: Тобто ви вважаєте, що все, що можна було говорити, ви сказали?

Корпан: Я так не сказав, що я не можу говорити. Я сказав, що я багато разів на цю тему доповідав, розказував у деталях у цих інституціях, які я назвав, і зобов’язався не розповсюджувати тайну свідчень.

Ред.: Можна запитати, що є таємницею? Чи є таємницею запитання до вас — який медичний заклад ви закінчили? За яким фахом ви закінчили?

Корпан: Лікувальна справа. В медицині є декілька напрямів. Одним із ведучих напрямів є лікувальна справа. Вона включає хірургію, терапію, гінекологію, очні захворювання, шкірні та ін. Другим напрямом є гігієна, третій — це стоматологія, четвертий — педіатрія. Коли ви вступаєте на лікувальний факультет, ви вивчаєте все.

Ред.: Лікувальний факультет Львівського медінституту?

Корпан: Ні. Київський ім. Богомольця, нині Національний медичний університет.

Ред.: У якому році закінчили?

Корпан: Я вступив у 1976, у 1982 році закінчив, будучи ленінським стипендіатом, єдиний занесений в Золоту книгу медичного інституту, але це вже біографія. В лікувальній справі спочатку вивчається все, і тільки на останньому шостому курсі йде спеціалізація. І в цій лікувальній справі я загальний хірург. Моя вузька спеціалізація є хірургія, в якій я працюю вже 30 років.

Ред.: У нас йшла інформація, що ви лікар-кардіолог.

Корпан: Я є загальний хірург. Мою наукову тематику я фокусую на хірургічну онкологію, зі спеціалізацією в кріохірургію (це низькі температури). Я очолюю цей інститут.

Ред.: Онкозахворювання різних органів?

Корпан: Так, за винятком головного мозку, легень і серця. Що стосується щитовидної залози, молочних залоз, шкіри, всіх органів черевної порожнини: печінки, підшлункової залози, товстої кишки, тонкої кишки, шлунка, анального проходу — це все мій фах. Я над цим працюю. З вашого дозволу я хочу подарувати вам дві книги.

Ред.: Таке запитання хочу вам поставити. Я випив чогось, у 1000 разів перевищивши норми. Можна вижити за таких обставин?

Корпан: Ні. Ви дуже правильно ставите питання — чому я мав відношення до цієї теми? Чи я був би просто лікарем, чи академіком, чому саме до хірурга звертається отруєний? Коли Ющенко вперше до нас поступив і коли йшла вся ця катавасія в перші дні хвороби, він поступив до мене як хірургічний хворий з гострою симптоматикою живота неясної етіології. І коли я його прийняв, я бачив: на першу позицію виступає больовий синдром підшлункової залози, так званий гострий панкреатит...

Ред.: Він звернувся до вас не випадково?

Корпан: Не випадково, в тому-то й річ. Він звернувся саме особисто. Це інша справа, як він звернувся, але він звернувся як хворий із гострим болем у животі.

Ред.: Він звернувся до вас персонально?

Корпан: Звичайно. Інша справа, людина в будь-якому місті, у Відні, в Києві, в будь-якому куточку, якщо є гострий біль, викликає «швидку». І та, не розбираючись, везе завжди в хірургію. А вже там розбираються, в яке відділення направити хворого. Тому він поступив із симптоматикою гострого живота.  Про отруєння заговорили через три місяці. 

Чому, я не побоюсь сказати, тут був малий майдан? У Києві був великий Майдан, а тут малий. Тому що три місяці ми не могли добитися причини. Хоча ми могли і причиною не займатись, тому що є багато захворювань з подібною симптоматикою.

Ред.: 3 моменту звернення ви протягом трьох місяців не змогли встановити діагноз. Ми правильно вас зрозуміли?

Корпан: Ми діагноз встановили, ми не могли встановити причину захворювання. У нас було гостре запалення підшлункової залози, гостре запалення печінки, гостре запалення шлунка, гостре запалення товстої кишки, з’явилося гостре запалення шкіри, больовий синдром. Ми не могли зрозуміти, звідкіля іде це, яка причина, який пусковий механізм. У медицині є таке поняття «хвороба ятрогенного ґенезу», тобто хвороба неясного ґенезу. І ніхто у світі з фахівців чи з боку судової гілки влади не має права сказати вам, що ви як лікар вчинили неправильно, не встановивши причину даного захворювання. Але ми все-таки старались. У мене кандидатська дисертація по гострому панкреатиту, і докторська. Коли я його побачив, воно не грало. Я по 72 години чергував і працював у Жовтневій лікарні на кафедрі загальної хірургії спочатку як хірург хірургічного відділення лікарні, а потім уже на кафедру перейшов. Воно не вписувалось в класичну картину. Десь у тіні була думка, що зараз в останній час хвороби протікають атипічно, не класично. Як, наприклад, розказали студенту на лекції про один симптом, про другий, про третій, і він знає, що гострий апендицит. Але частіше буває так, що немає цієї класичної симптоматики. Ти повинен викристалізовувати симптоматику одну, другу, зібрати по краплинці, щоб назбирати на ковток води. Тому, я думав, ця обставина не давала класичну картину. Так часто буває в житті. Я інколи кажу студентам: ходить людина п’ять років до терапевтів, лікують їй живіт, коліт, товсту кишку, гастрит, шлунок. А коли розібратись, у хворого був один раз апендицит, і він перейшов в хронічно-рецидивуючу форму. Якщо ви знаєте анатомію, ви одну точку натисли, через п’ять років ви бачите, що там апендицит, прооперували, людина через тиждень одужала. В даному випадку була якась атипічність, яка втягувала дедалі більше органів.

Ред.: А ви зустрічали Ющенка в аеропорту?

Корпан: Так, в аеропорту. Я виїхав, тому що зателефонували про гострий стан. Я ще раз наголошую, що до моменту зустрічі хворого Ющенка я ніколи з ним не зустрічався, я ніколи його не бачив. На слуху це прізвище було як відомого політика. Вперше я побачив його вночі, потиснув руку, так познайомився хворий з лікарем.

Ред.: У нього щось було на обличчі?

Корпан: Ні. В тому-то і справа, що не було.

Ред.: А коли воно з’явилося?

Корпан: Через багато днів. Щоб пояснити, наведу вам класичний приклад Литвиненка. На Заході розбираються в діагнозі чотири дні, і ніхто не лікує. Є діагноз, тоді починають лікувати. В даному випадку, коли я побачив його, було ясно, що в нього гострий живіт, реагує підшлункова залоза, він не встиг госпіталізуватись, як ми підключили вени, одну і другу. Шість місяців не переставали шурувати літри різних ліків і медикаментів. Усе було направлено на те, щоб зняти ту симптоматику, з якою він поступив. Звичайно, все пізніше почало вимальовуватись. Ще раз хочу повторити, що маю великий досвід у лікуванні підшлункової залози і дисертації по цій темі. Чому я навіть опинився тут, тому, що була делегація з України на всесвітньому з’їзді у Відні. З України було 14 чоловік, лише мене шеф узяв тоді. У нас було дві доповіді, і саме по панкреатитах. Ми оперували панкреатити, на другий день робили ревізію, тобто під наркозом залазили в живіт, потім знову і знову, все це вичищали і вичищали цю підшлункову залозу, як однорідну масу витягували. Австрійці в цих хворих закривали живіт і збоку робили дві дірки і через них вичищали. Їх зацікавив наш метод. У той час (1989—1990 рр.) була дуже велика смертність у світі — 80% серед хворих гострим панкреатитом. Коли я бачив особисто Ющенка, почав займатись лікуванням, а потім з’явились інші симптоми, на основі яких ми давали діагноз пізніше. Я ще раз кажу, що отруєння діоксином пана Ющенка є медичним і науковим фактом.

Інша справа обставини — це не моя справа. При яких обставинах, в якому колективі, при якій групі людей — це не моя справа. Я не юрист, не слідчий, а науковий факт — він підтверджений, і не тільки Корпаном, Цімпфером, а й іншими лабораторіями. І пізніше, вже коли Віктор Ющенко був Президентом, була можливість ще раз перевіряти і перепровіряти. Ми, до речі, не мали ніякого зв’язку із Швейцарською клінікою. Швейцарці декілька разів офіційно давали прес-конференцію і підтвердили те, що ми заявили 12 грудня 2004 р. на прес-конференції в моїй особі та в особі Цімпфера. На весь світ ми тоді заявили...

Ред.: Віке мав іншу точку зору?

Корпан: Віке не мав ніякої точки зору. З Віке у нас були прекрасні відношення, він радіолог. Асистенти зробили дослідження, він розглядає картинку і не має ніякого відношення до хворих. Не то, щоб особисто Віке, всі радіологи особисто хворих не дивляться. Дивляться тільки лікарі-фахівці.

Ред.: Ви сказали, що не маєте сумніву, що це отруєння?

Корпан: Так.

Ред.: У мене викликає сумнів той факт, що доза перевищувала 1000 разів. Це було підтверджено не нами. Як можна вижити за таких обставин?

Корпан: Дуже просто. Знову проводжу паралель з випадком Литвиненка. Якщо не проводити терапію, то людини б не було на цьому світі, і ніхто б, крім Господа Бога, ніколи не взнав, що трапилось з тою людиною. І таких випадків дуже багато в Україні.

Ред.: А скільки днів людина може протягнути, якщо вона дозу снодійного перевищить в тисячу разів?

Корпан: Я вам по-іншому скажу. Важко ракові хворі в термінальній стадії, як правило, мають виражений больовий синдром. Він нестерпний. Я не хотів би ніколи нікому, навіть запеклому ворогу, такого. Вони приймають, як правило, три ампули морфіну на добу. Ющенко в один час, коли він був однією ногою на тому світі, прийняв інших ліків, але один до одного, щоб перевести, 21 ампулу. Може це людина перенести, от я вам задаю питання? Якщо виражений больовий синдром знімається за допомогою тільки трьох ампул, бо чотири — це дуже важко для людини.

Ред.: 21 поділити на 3, в 7 разів ви перевищили норму. А я говорю про тисячну дозу.

Корпан: Так, це іде про ліки. Що стосується медикаменту, звичайно, можливо.

Ред.: Скільки людина протягне, якщо вона в 1000 разів перевищила норму снодійного? Добу, дві, три?

Корпан: Ще раз хочу повторити, я хірург, і оперую тільки фактами. Науковий факт, що один грам діоксину токсичніший у тисячу разів. Один грам діоксину, який був знайдений у крові Ющенка, в тисячу разів токсичніший одного грама йодистого ціанистого калію. І ціаністого калію капля — і людина помирає. Це є факт, і тому на ваше питання я відповідаю науковим фактом.

Ред.: Відповідь є, і ми не вимагаємо іншої. Ви не сказали головного. Тобто, від моменту, коли пацієнт звернувся, і до моменту, коли його почали активно лікувати, пройшов певний період, так?

Корпан: Ви знаєте, що в свій час, коли Генеральним прокурором був Святослав Михайлович Піскун, він надзвичайно глибоко цікавився цим питанням. В зв’язку з цим він, як і ви, приїздив до Відня з бригадою слідчих, і вони запитували все, що їх цікавило. Я йому тоді сказав: ви розумно, професійно підходите до справи, але до того ні для вас невідома справа, ні для мене невідома, тому що я ніколи в житті не зустрічався з діоксином. Тому, щоб вияснити в часі, в дозі, треба зібрати світову експертизу. Посадити фармаколога, токсиколога, хірурга і інших лікарів, математика посадити, фізика і сказати: симптоматика була така-то, стільки-то це було в часі. Ніхто того не зробив, а треба було зробити, тому що на той час ніхто не міг відповісти на ці питання, ні я, ні колеги. Я не знаю, як Святослав Михайлович в цьому плані працював, але до реальності чомусь не було доведено. Справа повинна бути справою незалежно від того, маленька вона чи велика. Так і в хірургії. Приходить людина з будь-якою жалобою, чи з маленьким порізом, чи з болями в животі, чи з великою відкритою раною — в усіх трьох випадках повинна бути одна і та ж сама увага фахівця. В маленьку рану може попасти інфекція, розвилась гангрена, відрізали палець, пізніше може бути і летальний випадок. Тому в даному випадку я казав: справа рідка, вона не щодня трапляється, вона, може, буває раз у житті, а, може, і рідше. Чому? Тому що до цього часу вам відомі подібні випадки в Італії при викиді хімічної фабрики, друге — це В’єтнам, коли американці застосували подібну зброю, і третє — в Австрії у Відні, де дві секретарки працювали також на хімічному заводі і мали симптоматику, подібну з симптоматикою отруєння діоксином. Але ці випадки є дійсно випадками, а не закономірністю в медичній і науковій практиці, і тому треба було би в свій час брати фахівців, садити разом і розв’язувати це питання.

Ред.: Ви згадували, що дослідження проб проводились в різних місцях, зокрема в Швейцарії. У вас був якийсь доступ до результатів цих досліджень, чи були вони у вас у руках?

Корпан: Один єдиний раз, коли ми отримали на руки результати, це було 11 грудня 2004 р. Це були дослідження із Голландії, ми їх оприлюднили! 12 грудня.

Після нас уже з України звертались в Англію, Японію, Німеччину, але найбільше звертались у Швейцарію. У Швейцарію ми ніколи не звертались, у нас із ними не було ніякого зв’язку, тому вони по-новому все досліджували, все потім підтверджували і офіційно повідомляли.

Ред.: А хто звертався до Всесвітньої організації охорони здоров’я: ваша клініка «Рудольфінергауз», чи Міністерство охорони здоров’я України, чи МЗС за рекомендацією в пошуках фахівців з біологічної зброї?

Корпан: Це було від нас тоді, коли була невідома причина перебігу такого букета захворювань. Була версія, чи не є це яким-небудь видом біологічної зброї, в якому цивільні лікарі не мають ніякого поняття. Можливо, можна було б знайти фахівців, які є фахівцями з біологічної зброї, які б могли допомогти.

Ред.: Документально збереглася?

Корпан: Звичайно. Ці всі документи є, до речі, у Верховній Раді, тому що в свій час вони всі офіційно передані спочатку офіційній українській делегації парламентаріїв, і потім ще раз передавали в Україну всі документи і копії.

Ред.: Як на вас вийшла віденська група аналізу критичних моментів?

Корпан: Питань багато є, і відповіді є відповідні, а всі ці відповіді лежать у нашій Генеральній прокуратурі у місті Києві і розголошенню не підлягають.

Ред.: Ви зустрічали Віктора Ющенка?

Корпан: Зустрічав.

Ред.: Значить, до вас хтось телефонував?

Корпан: Звичайно, а як же інакше? 

Ред.: Якщо не секрет, хто?

Корпан: Що я хочу запропонувати вам, як досвідченим журналістам. Були пропозиції з різних держав, не буду зараз конкретизувати, з Європи і іншого континенту, які пропонували зняти фільми, написати книги. Я казав і кажу, і, думаю, ця думка правильна, ще не наступив той час, коли можна писати. Чиряк не дозрів, чиряк дозріває, скільки він буде дозрівати — невідомо.

Ред.: На початку зустрічі ви порівняли справу Ющенка зі справою Кеннеді. То, може, ніколи не дозріє?

Корпан: От дозріє чи не дозріє чиряк. З кожним днем шансів усе менше і менше. Треба йти вверх на вершину, а ми десь там унизу крутимось, і все заплутуємо.

Ред.: Скажіть, будь ласка, чи можна говорить про тих, хто супроводжував пацієнта?

Корпан: Візьмемо нейтрального хворого. Хворий поступає, ви любого лікаря запитайте, хто з ним приїжджає, він вам відповість, що не знає, хто там був, чи родичі, чи знайомі. Він дивиться хворого. Моя увага була сконцентрована на хворому, хто з ним був — не до того було.

Ред.: Скільки їх було?

Корпан: Якщо вночі можна було порахувати, я б сказав.

Ред.: Але в аеропорту світло інколи горить.

Корпан: Я був не в залі. Одна справа, коли ви зустрічаєте якусь делегацію офіційно, і все готується для прийому. Інша справа, коли приїжджає важкохворий. Я зустрічав його на подвір’ї, коли треба було вже виїжджати.

Ред.: А з вами вони не їхали до лікарні, чи не супроводжували його?

Корпан: Вони іншими машинами їхали. В поліклініці їх не було, їх туди не допустили.

Ред.: Зрозуміло, він залишився, а їх не було. А наступні дні з’являвся хто-небудь?

Корпан: Звичайно. Пізніше був навіть Президент України Леонід Кучма. 

Ред.: Ні, у цей момент, коли хворий був госпіталізований і потому кілька днів.

Корпан: Що єдине, найближче була з ним дружина. Пізніше багато приходило, дзвінки були.

Ред.: Діагноз у вас дозрів 12 грудня.

Корпан: 11 грудня ми отримали офіційне підтвердження, а дванадцятого вранці об 11-й годині цей діагноз був оприлюднений на всесвітній конференції.

Ред.: Чи були підстави у когось говорити про подібний діагноз раніше?

Корпан: Не було. Ніхто не міг, тому що все інше — це версії. Версія — це не є діагноз. Діагноз — це той, який підтверджений об’єктивно.

Ред.: І ще одне запитання. Скажіть, будь ласка, до моменту офіційного оголошення діагнозу чи мав хтось сторонній доступ до цієї інформації?

Корпан: Не зрозумів, у якому плані сторонній?

Ред.: Знайомі шановного пацієнта, супроводжуючі. Наприклад, є групи лікарів, які обстежують, так чи інакше беруть участь у лікуванні.

Корпан: Зрозуміло. До моменту офіційного оприлюднення ніхто ніякої інформації не давав, тому що це є закрито.

Тільки, коли ми офіційно дали, підписали, це був офіційний документ. І вже цей документ почали трактувати по-різному. Замісник міністра охорони здоров’я так собі, комісія — так собі, політики — інакше.

Ред.: Ще до 12 грудня, у нас засідала ціла група, причому телебачення транслювало, три чи чотири лікарі, і викладали ті чи інші свої версії.

Корпан: Ще раз хочу пояснити. Той діагноз, з яким ми працювали, був робочим, а кінцевий діагноз був підтверджений 11-го, оприлюднений 12 грудня (2004 року. — Ред.).

Ред.: А той, який в Інтернеті гуляв?

Корпан: То набагато раніше, він у вересні був. Це діагноз, з яким ми працювали, він підтверджувався, тільки він залишився і до сьогоднішнього дня правильним. Просто довгий час ми не могли найти причину, пусковий механізм, що саме викликало цю хворобу: алкоголь, аліментарний фактор (тобто жир), хімічні речовини, ліки. Діагноз залишився правильним, тільки кінцевий — більш досконалий, більш уточнюючий.

Ред.: У тому діагнозі нема однозначного рішення.

Корпан: Гострий панкреатит там був, а причини не було тому, що в нас не було даних.

Ред.: Скажіть, будь ласка, чи були спроби якимось чином, перше -впливати на вас, а друге — отримати від вас інформацію неофіційним шляхом, це так м’яко назвемо.

Корпан: Я говорив, на відміну від професора Віке, в мене жодного разу не було, щоб хто-небудь тиснув, погрожував. Цього в мене ніколи не було. Дехто заявляв, що треба брати охорону, людям погрожували. В мене не було яких-небудь телефонних дзвінків, в яких би говорили, що ви ведете себе неправильно. Друге, не було спроб отримати якусь неофіційну інформацію ні з української, ні з австрійської сторони, за винятком журналістів. Журналісти старались, звичайно. Тут і з Франції були, і з Росії, і з України. Ці старались любу інформацію — не інформацію, що-небудь, щоб писати. Тому були статті в бульварних виданнях, ми потім з ними судились, їх всіх покарали, тому що ми їм давали інформацію, а вони робили проплачені публікації. В Австрії не встигала вийти нікому невідома бульварна газета, уже в 12 годин по телебаченню України і Росії виходили відомості з цієї газети. Це нонсенс! Друге, що треба сказати. В Австрії заведено, на відміну від інших країн, що будь-якому хворому, який перебував у клініці, при виписці дають копії всіх аналізів, усіх обстежень, які йому провели, і дають на руки всі знімки. Немає цього, що вам неможна, все заборонено. Зробили комп’ютерну томографію, аналіз крові — все зібрали і віддали кожному хворому, без винятку.

Ред.: Ще була одна суперечність, що, мовляв, коли ви поставили цей медичний діагноз як атипово, що може походити від хімічних речовин, які не є зазвичай в їжі, чому клініка не звернулась в суд, в поліцію, про те що є спроба клієнта отруїти?

Корпан: Не було в нас даних. Ми виходили на токсикологічну лабораторію. Тому деякі заяви опонують мені, що я неправильно трактував діагноз, чи не було знайдено діоксину і т. ін. Вони є напівправдою. Наприклад, була спочатку думка, що то є отруєння грибами. Ми зробили дослідження в спеціальній лабораторії, тут же дали відповідь, грибний токсин ніхто не знайшов. Трохи пізніше, коли все це розвивалось, ми проводимо терапію, а клінічна симптоматика розвивається далі. Що ми зробили? Ми звернулись до австрійського інституту токсикології. Вони прийшли. Ми взяли різний матеріал, і вони дали висновок: п’ять тисяч речовин, і нічого не знайшли. От цим спекулюють. Але ніхто не говорить, що серед цих п’яти тисяч ніхто не досліджував діоксин. Правильно, не знайшли. Ми досліджували важкі метали і хімічні речовини, які тільки можливо. Негативні всі, це є факт. Кажуть, все це брехня тому, що немає підтвердження токсикологів.

Ред.: Не було спроби шукати саме діоксин. І тому ви його не знайшли. Це дуже суттєве зауваження.

Корпан: В Австрії немає лабораторії, яка б могла це зробити. Я не знаю, чи читали ви мою дискусію з Федорчуком. З одної сторони, він каже, що все є, а з другої — нам треба це і це, ще 100 мільйонів. Потім знов каже, ми все робимо, ми все можемо, і знов констатує — не так-то воно легко виходить. Правда, після моєї відповіді він замовк. В Австрії один із вищих рівнів медицини у світі, і це признають усі. Немає лабораторії, яка б могла визначати діоксин. Є десяток лабораторій у світі, які сертифіковані Всесвітньою організацією здоров’я, вони проводять дослідження, і тільки їх результати є дійсні. Всі інші, які кажуть, я провів, тут вам нуль такої речовини — це неправда, тому що є відповідні технології, є відповідне обладнання, і тільки за допомогою цього можна визначить рівень тієї чи іншої речовини.

Ред.: Коли оголошували остаточний діагноз 12 грудня, посилалися на дані спеціальної лабораторії в Голландії чи в Бельгії?

Корпан: Голландії.

Ред.: Після цього ви звертались в поліцію?

Корпан: А після цього актори поїхали. І всі документи австрійська поліція забрала. Приїхала з синьою мигалкою, все вилучила і передала Прокуратурі України.

Ред.: Повністю?

Корпан: Повністю.

Ред.: Але ваша лікарня сама не зверталась до поліції?

Корпан: Не було причин, тому що поліція сама приїхала і вилучила всі документи.

Ред.: А звідки вона знала, що відбувається?

Корпан: Тому що Генеральна прокуратура України зв’язалась і попросила вилучити всі документи. Приїхали з мигалкою, хочеш-не-хочеш, а законодавство діє. Тому зараз говорять про грубі порушення, не мав ніхто права забирати це. Але тільки тому, що ніби є, я цього не знаю, міждержавні угоди, і тому Генпрокуратура зв’язалась під керівництвом бувшого генпрокурора Геннадія Васильєва, приїхали і вилучили.

Ред.: В Голландію надсилались зразки крові, шкіри?

Корпан: Ні, тільки крові.

Ред.: А що вивчала вірджинійська група?

Корпан: Це не моя компетенція. Це їх треба запитувати, що вони вивчали.

Ред.: Вони ж були присутні 11—12 грудня (2004 р.) у вас у лікарні?

Корпан: У лікарні тоді, ви подивіться знімки, хто там тільки не був присутній, і перуанське телебачення, і канадійське, австралійське, японське. А хто там був серед них — невідомо, були американці чи не були.

Ред.: Прізвище на «С» починається.

Корпан: Не знаю. Можливо, і були. Мене не цікавило це питання.

Ред.: Дуже багато людей ходило?

Корпан: Так, багато. А хто там ходив, чи Іванов, чи Петров, чи Сіменс.

Ред.: Ви казали, що і Кравчук появлявся. Саме в ті часи він появлявся?

Корпан: У нього було бажання, я думаю, це правильне бажання, прийти відвідати хворого як Президент.

Ред.: А в який період, у вересні, в жовтні?

Корпан: Це було під час ще другого приїзду. Це було в жовтні.

Ред.: Четвертого жовтня, здається.

Скажіть, будь ласка, 12 грудня 2004 р. пацієнт покинув лікарню і більше ніколи до вас не звертався? Більше ніколи ви не брали участі в лікуванні, обстеженні?

Корпан: Дванадцятого то останній раз було. Поставили крапку, і більше нічого не було. Він від’їхав з лікуванням, яке ми йому виписали, забрав з собою ліки. Потім він став Президентом, з’явились різні обставини, різне оточення біля нього було, різні пропозиції. Але це справа його і його сім’ї, і ми до цього не маємо ніякого відношення.

Ред.: Кілька разів було повідомлення, що він повторно звертався до вас.

Корпан: Не було цього. В Швейцарію, те що я знаю офіційно, але до нас — ні. Він був тричі з візитом в Австрії, але жодного разу в лікарню не зайшов.