Започаткували відтворення... козацького народу

29 березня 2011 року. Створюється Національна рада козаків України. Нині вона виконує переважно статистичні функції: підтверджує за добровільною заявою статус своїх членів, надає їм посвідчення, координує створення територіальних громад за компактним місцем проживання козаків та вносить їх в єдині реєстри.

Головою Ради обрали Михайла Ямненка.

31 серпня. У Сімферополі відбувся перший з’їзд козаків України, який ухвалив резолюцію і заяву про те, що козацький народ в Україні є! 

17 грудня. У генеральній канцелярії спілки «Військо Запорозьке», що розташована в м. Запоріжжя, відбулася історична нарада лідерів 28 козацьких організацій з усіх 52 зареєстрованих у Міністерстві юстиції. Тоді обрали Раду отаманів — координаційний орган керівників суспільно визнаних та офіційно діючих всеукраїнських і міжнародних козацьких організацій.

Незважаючи на існування Національної ради, торік своєю постановою від 1 серпня Кабінет Міністрів утворив Координаційну раду з питань розвитку козацтва в Україні на чолі з тодішнім міністром оборони Михайлом Єжелем, затвердив положення про неї. Хоча на той час ще була «жива» Рада українського козацтва, створена Указом Президента від 4 червня 2005 року. Та цю раду невдовзі «поховали».

Своїм Указом від 30 грудня 2011 грудня Президент України Віктор Янукович визнав такими, що втратили чинність, укази своїх попередників: згаданий уже від 4 червня 2005 року «Про Раду українського козацтва» — консультативно-дорадчий орган при Президентові, від 15 листопада 2001 року «Про Національну програму відродження і розвитку українського козацтва на 2002—2005 роки» та від 4 травня 2007 року «Про заходи підтримки і розвитку Українського козацтва».

Яка мотивація необхідності визнання такими, що втратили чинність, трьох попередніх указів? У коментарях офіційних осіб, які невдовзі промайнули в деяких ЗМІ, зазначалося: перша причина — уникнути дублювання в роботі рад з питань розвитку козацтва, бо вони існували і при Президентові України, і при Кабміні. Друга — ніби через різне бачення ними завдань його організацій, розвитку козацтва взагалі.

Першим найважливішим козацьким заходом на початку нинішнього року було засідання у Києві Ради отаманів, обраної в Запоріжжі. Згідно із затвердженим на ньому положенням про Раду, основним її завданням є сприяння розробці та реалізації програмних документів щодо розвитку козацтва України, у тому числі його всеукраїнських і міжнародних організацій, територіальних громад та господарських підприємств.

Після ухвалення положення і обрання кількох своїх нових членів Рада перейшла до третього «колючого і складного» питання — про позицію стосовно Координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні при Кабінетові Міністрів України. Обговорення було гострим і бурхливим. 

Головним лейтмотивом майже всіх виступаючих на нараді було питання об’єднання козацьких лав. У них має бути один гетьманат, одна канцелярія. Козаків мають почути в уряді та його підрозділах.

Згідно з рішенням цього лютневого засідання отаманів, координатор Ради Олександр Костюк підготував і надіслав Прем’єр-міністрові Миколі Азарову листа, в якому наголошується, що Рада отаманів позитивно поставилася до створення Кабміном «урядової» ради з питань розвитку козацтва. Але Раді отаманів незрозуміло, чому до її складу «введено керівників маловідомих організацій місцевого рівня та залишено поза увагою козацькі об’єднання Ради отаманів України»?

Отже, нині існує три основні, великі козацькі ради з питань розвитку козацтва в Україні: Національна (козацька), створена 29 березня, Координаційна при Кабінеті Міністрів (1 серпня) і Рада отаманів козацьких організацій (17 грудня минулого року). Яка з них буде тепер вищою, головнішою, впливовішою у справі розвитку козацтва? Може, та, діяльність котрої всебічно, у тому числі фінансово, більше підтримуватиметься урядом, його міністерствами і відомствами? Чи співпрацюватимуть вони між собою, вироблятимуть єдині принципи діяльності, не перетягуватимуть до себе козацькі організації — час покаже. А поки що існує ось така організаційно-управлінська розпорошеність і неясність.

А про те, що козацькими організаціями доведеться краще і ґрунтовніше опікуватися, свідчать такі, надто резонансні події.

На початку березня ц. р. у Києві відбулася друга важлива цьогорічна козацька подія — зустріч голів національних рад козаків Росії — Михайла Болдирєва та України — Михайла Ямненка. Вони очолювали делегації отаманів козацьких народів обох країн.

Тепер дещо детальніше про термін «козацький народ». Для декотрих журналістів і запрошених на зустріч цей термін був новим, навіть несподіваним. Утім, в українських і російських козацьких організаціях він уже тривалий час обґрунтовується, доводиться його право на існування. Про нього розмова з головою Національної ради козаків України, президентом Міжнародної академії козацтва Михайлом Ямненком.

— Визначення козаків окремим народом нині, справді, завдання не з легких, через тотальне їх винищення різноманітними окупантами. На територіях, де споконвічно проживали козаки, нині знаходяться Україна, Кубань, Ростовська область Російської Федерації. Сумнівів у тому, що козаки є народом, ніколи не було й немає. Увесь світ у цілому, за прикрим винятком України, знає історію козацького народу й шанує козаків як волелюбний народ і вмілих та хоробрих вояків.

На жаль, на сьогодні склалася тенденція, що більшість сучасних істориків та науковців не дуже прискіпливо досліджують історичні факти на достовірність і найчастіше переписують історію під певних персонажів. Усі, без винятку, сучасні правителі видають лише дозовану інформацію, з вигідного їм боку, про нібито якийсь феномен «Дикого степу», чи «військової верстви», чи охоронних структур, чи певний дух козацтва... Тому й версій щодо виникнення його дуже багато.

— Більшість нинішніх жителів України вважають, що всі українці — це козаки або їхні нащадки. А багато з росіян та козаків Росії через незнання історії взагалі вважають, що козаки — це «істинно руський народ» і «війскове сословіє». В Україні також не бракує тих, хто вперто наполягає на цій безглуздій за своєю суттю «втікацько-холопській» теорії утворення козацької верстви («сословія»). Безглуздій, бо невже кріпаки та злодії за кілька десятків років спромоглися б утворити потужну військово-релігійну державну структуру з віковими традиціями прадавнього православ’я!

Історично ця версія виникла після придушення козацьких повстань Разіна, Пугачова, Іваненка, Булавіна, Мазапи-Гордієнка, коли були видані царські укази 1723 року, в яких зазначалося: «Впредь считать казацкий народ военно-служивым сословием». Таку тенденцію підтримали і більшовики, коли 10 листопада 1917 року був прийнятий декрет ВЦВК та РНК «Об уничтожении сословий и гражданских чинов». Він знищив юридичний статус козацтва «как сословия», перетворивши козацький народ на «нормальное» селянство, а Центральна директива Оргбюро ЦК РКП(б) від 29 січня 1919 року практично розв’язала руки більшовикам і звільнила їх від відповідальності за тотальне винищення і переселення козаків і їхніх сімей, як народ.

І понині багато хто в Україні дотримується цієї версії, забуває, що в Гімні України, затвердженому Законом України, записано: «... ми, браття, козацького роду», чим визнається козацька ідентичність.

— Генетику, біологічне, етнічне походження людей не можна змінювати указом чи розчерком пера. Національність, етнічне походження існує поза волею її носія і визначається винятково етнічним походженням батьків. Це добре відомо всім.

Саме тому, за переписом населення Російської імперії 1897 року, незважаючи на укази московських царів, етнічними козаками ідентифікувало себе 2 млн. 21 тисяча осіб. За переписом 1916 року — 5 млн. 800 тисяч осіб. У Радянському Союзі, після війн та репресій, станом на 1926 рік визнали себе етнічними козаками — 3 млн. 968 тисяч осіб.

Прикрим є той факт, що після відповідної корекції етнічного складу населення СРСР за переписом 1937 року козаки зникли з етнічної карти більшовицької імперії. Українців, яких у 1926 році було на 10 мільйонів (!) більше, ніж росіян, дуже поменшало, натомість різко зросла кількість росіян, а слово «козак» стало заборонним на довгі роки.

З 1991 року в Україні почалося масове відродження козацького руху. Незважаючи на те, що історично козаки жили громадами, спільно вели господарську та військову справи, Міністерство юстиції за сприяння Верховної Ради дозволило реєструвати наші організації як громадські, тобто за наявності трьох засновників.

Давайте по-іншому підійдемо до встановленого законодавством України поняття «громадська організація». Адже його можна й треба розуміти як «організацію (певну структуру) громади».

— Цей термін нам нав’язали законом про громадські організації та об’єднання. Кожна козацька громадська організація» має представляти інтереси не тільки засновників, як тепер, а й інтереси «козацької громади». Це логічно і правильно.

Отже, для постановки процесу відтворення козацтва, як способу життя і як суспільної структури козацького народу, треба в кожному селі, містечку, місті, районі, області за компактним проживанням створити, зареєструвати та задіяти козацькі територіальні громади. Чинне законодавство України дозволяє це — ст. 5 Конституції України: «Народ здійснює свою владу безпосередньо...», ст. 140, 141: «Територіальні громади» та Закон про місцеве самоврядування в Україні».

Якщо минулий рік для козацького руху в Україні був, повторюся, пожвавленим і «знищувальним» (створення козацьких органів управління, Указ Президента України від 30 грудня), то нинішній розпочався новими самоутверджуючими заходами.

Перший, згадуваний вище, — засідання Ради отаманів 18 лютого.

Другий — зустріч на початку березня в Києві делегацій козацьких народів України і Росії. Голови національних рад України Михайло Ямненко (на знімку перший ліворуч) і Росії — Михайло Болдирєв та інші представники делегацій підписали кілька документів. Підписаною Декларацією проголосили козацькі народи обох країн єдиним козацьким народом.

Своїм завданням цей народ визнає негайне об’єднання родового, духовного, інтелектуального, культурного, економічного, соціального та інших потенціалів козаків в усіх місцях компактного проживання для відновлення в правах та реабілітації єдиного козацького народу, відродження його багатогранних традицій.

Об’єднання має відбутися на принципах утвердження цих народів окремими незалежно від території їх проживання, внесення їх у перелік народів України і Росії.

У ході зустрічі був підписаний договір про дружбу і співпрацю, звернення до козаків усього світу, а також меморандум про взаємодопомогу у вирішенні питань політичної і культурної реабілітації козацьких народів України і Росії, організаційної роботи з формування представництва єдиного козацького народу в ООН.

Останній цьогорічний захід, на якому побував автор цієї публікації, — засідання Ради козацьких старійшин, що відбулося в Києві. Вів його гетьман вільного козацтва В’ячеслав Гузій. У ході бурхливої дискусії лунали знайомі пропозиції про об’єднання зусиль, про підвищення ролі козацтва у наведенні порядку в нашій країні, поліпшення патріотичного виховання молоді, збереження землі — не дозволити продавати її тощо.

А оскільки досі в Україні немає закону про козацтво, було ухвалено рішення про створення Верховної Ради козачих старійшин. Її завдання — створювати закони козацького життя, за виконанням яких стежитимуть спеціальні осавульські підрозділи. Тут же проголосували за кілька кандидатур до її складу. І коли цей матеріал готувався до друку, вони вже отримали посвідчення. Тож процес пішов...

Утім, згідно із затвердженим положенням, Координаційна рада є консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів, утвореним для сприяння забезпеченню координації заходів з розвитку козацтва в Україні. Це є її першим основним завданням. Хоча козацькі організації цієї координації поки що не відчули, а діють за власними планами і на свій розсуд.

Отож, як піде далі процес розвитку козацтва в Україні, яке місце і роль відіграватиме воно в нашому суспільстві, чи насправді розпочнеться відтворення козацького народу, а ще й єдиного — поживемо, побачимо.