Євген Маланюк писав: «Поняття «менталітет» незмірно ширше, ніж риси характеру, які можна означити пунктами 1; 2; 3; 4... Є якась таїна у цьому слові. Особливості психіки, поведінки українця важко вловимі, навіть дещо утаємничені. Та саме вони звуться духом нації, ментальністю. І справді, ментальність не любить чітких визначень. Недаремно ж «утаємничена». Духовний світ українця творили язичництво, християнство, відколи воно було введене, церковні дзвони, монахи, скоморохи смутних часів, багата природа. Це ще й наші чотири пори року. Стан духу залежно від віку людини, розлогі лани і 300 тисяч пісень. Це криниця прозорої води, це мальви і соняшник у дворі. І кам’яна баба в Дикому полі. Коли і хто наклав негативний відбиток на вдачу українця? Ми ж народ вільнолюбивий. А ментальність, між тим, — це й спільна воля жити самостійним вільним життям, спільне почуття кривди».

Кілька слів про Євгена Маланюка. Мислитель-публіцист, історик в еміграції, офіцер армії УНР. Євген Филимонович (1897—1968) до кінця своїх днів шукав причини української бездержавності. Це й вивело його на проблеми менталітету. Якось натрапила на його судження про націю. Воно категоричне, жорстке, але прислухатись варто: «На українському суходолі зродилася вдача покірлива, безхребетна, з плебейськими нахилами... Викликає подив невичерпний запас рабських почуттів. Це знак біди... У Європі панівні риси чоловіків — гідність, твердість і войовничість. У нас — лагідність та ніжність. Доброта українців — катастрофічна. Поступливі, зовсім не вміють ненавидіти своїх ворогів і сподіваються визволитись без зусиль, пасивно. Потрібні люди пристрасні, впливові, войовничі, а не кволі, з традиційним наріканням на долю, хворі на самоїдство, зневіру. На зміну духовно занепалим поколінням має прийти освічена молода інтелігенція. Вона буде творити і діяти. І головне: подолає нашу патологічну особливість — нездатність до об’єднання».
Зі свого боку сучасні соціопсихологи констатують такі тенденції:
 За останні півстоліття виросло кілька поколінь людей, а точніше, чоловіків, які бояться брати на себе відповідальність. Вони не проти, щоб ними керували, щоб інші вирішували за них, зняли з них відповідальність і на виробництві, і в родині.
 Серед нас є люди, у яких спрацьовують тільки гени покірності і догідництва. Такі були в усі часи, в усіх народів. Але їх відсоток незначний. Тепер він суттєво збільшується, принаймні у нас. Українці вже призвичаїлися і не проти так жити й надалі, але прагнуть якось виправдати це.
 Значна частина населення об’єднується лише довкола сильної, рішучої й популярної (навіть байдуже — зі знаком плюс чи мінус) особистості. І це вже тенденція, яка може нести загрозу.
Таїса Мостова, психолог.