У райцентрі Новомиргород, що на Кіровоградщині, — водний колапс. Мешканці міста називають воду з-під кранів технічною та уникають її споживання. Вони й раніше нарікали на якість. Однак з тих пір, як кожен використаний кубометр брудної і такої, що погано пахне, рідини, яку називають питною водою, зріс у ціні до 20,4 гривні, їхній терпець урвався. Кіровоградщина не належить до зневоднених регіонів. Проте якість питної води тут давно викликає занепокоєння і мешканців, і влади, а багато хто із спеціалістів пов’язує сумну першість області з онкозахворювань саме з неякісною живильною вологою. Наприкінці минулого року під час обласної наради, присвяченої екологічній чистоті регіону, йшлося, зокрема, й про те, що зростанням злоякісних новоутворень, скажімо, раку шлунку, Кіровоградщина може «завдячувати» і водогонові, адже на шляху до споживачів вода аж п’ять разів хлорується, а саме під час взаємодії хлору з органічними речовинами утворюються канцерогенні речовини. Вода ж у сільській місцевості наскрізь просякнута нітратами. Тож наскільки безпечна вода Кіровоградщини і як обрати правильну воду для пиття, а ще — що потрібно зробити і на рівні області, й на рівні держави, щоб подолати цю проблему.
Найкраща вода — кип’ячена?
Значна частина водопровідної води Кіровоградщини надходить у будинки із системи центрального постачання. Відкрили кран — і маємо воду. Не треба турбуватись про способи її очищення. Ці питання, здавалося б, централізовано вже вирішені за нас. Але це лише на перший погляд. По-перше, вода більшості водойм, що їх використовують для водозабору, відповідає лише 3-й і 4-й категорії якості, тобто характеризується як «вода забруднена» і «вода брудна»; по-друге, чверть усієї води централізованого водопостачання не відповідає чинному, досить застарілому, стандарту якості питної вологи; по-третє, застаріле обладнання, недостатня його продуктивність, несвоєчасний ремонт, порушення технологічного регламенту експлуатації — все це загострює проблему вторинного забруднення води: з’являється запах, знижується прозорість, підвищується вміст заліза, міді, цинку та інших важких металів, у воду потрапляють токсичні компоненти і бактерії з конструкційних та герметизуючих матеріалів; по-четверте, використання хлору як дезінфікуючого компонента призводить до утворення цілої низки хлорорганічних сполук, що мають токсичний, канцерогенний і мутагенний вплив на організм людини. Ще одна причина багатьох наших бід часто криється в халатному ставленні до всього, що дароване природою. В тому числі й до води. Не випадково органи прокуратури Кіровоградщини протягом минулого року виявили низку фактів недодержання вимог чинного законодавства щодо використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів. Висновок прокуратури: причиною неналежного стану води є, зокрема, лібералізм органів державного контролю, які неповною мірою використовують власні повноваження та виконують покладені на них обов’язки.
Щоправда, при спробі деталізувати ризики від доволі щедрого хлорування водопровідної води в бесіді з головним санепідемлікарем Кіровоградської області Федором Чорним почули, що вживана споживачами вода з-під крана за санітарними, мікробіологічними та фізико-хімічними показниками відповідає вимогам чинних санітарних норм та правил і є цілком безпечною для здоров’я населення. Мовляв, лабораторії СЕС не встановили жодних відхилень якості питної води від норми. А власне хлорування — «це знезараження води, це технологічний процес задля знешкодження хвороботворних речовин, що можуть бути наявні в трубі водогону, врешті, цей метод застосовується в усьому світі». Федір Федорович кількома словами окреслив гіпотетичні альтернативні варіанти хлорування: є такий різновид очищення трубопровідної води, як хлорування з приамонізацією. При цьому доза хлору значно знижується, але вода набуває специфічного присмаку, що не всім подобається.
За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, близько 4,6 мільйона українців — десять відсотків — п’ють неякісну воду.
Існує знезараження шляхом озонування, але на Кіровоградщині воно відсутнє. Знезараження води ультрафіолетовим випромінюванням застосовується в одному-єдиному селищі — Власівці, що в Світловодському районі. Висновок: реальної альтернативи хлоруванню водопровідної води в найближчому майбутньому не передбачається.
При цьому санітарний лікар не приховує, що віддаленні наслідки вживання водогінної води на здоров’я населення не вивчені, це в компетенції науково-дослідних інститутів. І поки пересічні кіровоградці перебувають у пошуку єдино правильної відповіді на запитання, як убезпечити себе від тих «віддалених наслідків», Ф. Чорний твердить: те, що знезараження питної води відбувається за допомогою рідкого хлору, — не підстава для занепокоєння, оскільки «залишковий хлор випаровується після того, як вода виходить з водопровідного крана, тож не загрожує здоров’ю людини. Причому: що вища температура води, то швидше випаровується хлор. Отож найкраща вода — кип’ячена»?
Колодязі переповнені нітратами
А от те, що кринична вода в Кіровограді — непридатна для споживання, не заперечує ніхто. Після перевірки 106 колодязів воду із 100 з них визнали небезпечною для здоров’я, оскільки вона забруднена нітратами. Подекуди їх вміст перевищує допустимі норми від трьох до 11 разів. Це дуже багато, стверджують спеціалісти. Адже нітрати при потраплянні в організм переходять у нітрити, а то вже — отрута. Дітям до трьох років, каже начальник Головного управління охорони здоров’я Кіровоградської облдержадміністрації Микола Бенет, «нітратна» вода загрожує смертю через водно-нітратну метгемоглобінемію. Зважаючи на це, нині на Кіровоградщині в кожної породіллі вимагають довідку з інформацією про те, якою водою вона користуватиметься для приготування сумішей новонародженому після того, як вийде з пологового будинку. Якщо родина живе за межами території, де є централізоване водопостачання, має дати розписку про те, що поінформована про небезпеку, яку таїть у собі кринична вода. Утім, чи є в матері альтернатива, це вже питання, адже інколи в селах взагалі неможливо купити бутильовану воду, не беручи до уваги той факт, що вона може бути фальсифікованою.
Не можна вважати альтернативою для споживання і воду з підземних джерел, до яких, особливо влітку, через некомпетентність, усе ще стоять черги тих, хто прагне скуштувати смачної, екологічно чистої води. З’ясовується, джерела, які колись вважалися безапеляційно чистими, давно вже перестали такими бути. Там сьогодні можна знайти, якщо не всю таблицю Менделєєва, то далеко не найкращі для здоров’я людини її елементи. За останні роки близько третини проб питної води, відібраних із джерел нецентралізованого водопостачання в Україні, не відповідають нормативам за санітарно-хімічними показниками та п’ята їх частина — за мікробіологічними. В ситуації, що склалася з питною водою, часто рекомендують вживати очищену бутильовану воду. Це варіант, але не панацея, переконаний Ф. Чорний. Очищену воду також довго споживати не можна. Навіть якщо не зважати на кількість фальсифікату в Україні. Особливу занепокоєність викликає стан із водопостачанням у сільській місцевості. Там проблема забезпечення населення питною водою гарантованої якості ще гостріша, ніж у містах районного та обласного підпорядкування. Сільські водопроводи знаходяться в незадовільному технічному стані. На них часто-густо немає очисних та знезаражувальних установок, а також відсутній необхідний лабораторний контроль якості. Більшість сільського населення споживає воду з колодязів та індивідуальних свердловин, куди легко потрапляють стічні води, а це не гарантує епідемічної безпеки.
До чистих джерел
Отже, ситуація з водою на Кіровоградщині — малооптимістична. Не випадково головний лікар обласного онкодиспансеру Костянтин Яриніч одним із основних чинників, що провокують онкозахворювання, вважає саме неякісну водогінну воду. Лікар медичного центру «Материнка» Тамара Терновська переконана, що немовлятам (та й дітям старшого віку) в жодному разі не можна давати пити воду з-під крана, навіть відстояну і прокип’ячену; вона — за талу воду, підготовлену за спеціальною методикою. Хірурги-урологи серед першопричин сечокам’яної хвороби називають особливості місцевої води, а гастроентерологи — саме використання якісної води вважають чи не панацеєю для загального здоров’я всього організму. В такому контексті, здавалося б, надзусилля усіх причетних до якості води мали б бути спрямовані на її поліпшення. Однак поки що дії в цьому напрямі досить кволі.
Серед десяти регіональних ініціатив, що їх презентував свого часу голова Кіровоградської обласної адміністрації Сергій Ларін, є проект «Жива вода», де йдеться про облаштування
нових бюветів, чищення наявних колодязів тощо. А Кіровоградський облводгосп років зо два тому розробив програму відновлення джерел на період 2010—2015 років (в її рамках позаминулого року відновлено та впорядковано чотири джерела, минулого — ще п’ять; до 2015-го планується впорядкувати 28 джерел). У Кіровограді вже навіть є проект запровадження технології знезараження води замість хлору гіпохлоритом натрію (використовується для дезінфекції в багатьох сферах життєдіяльності людини: його дезінфікуюча дія заснована на високій антибактеріальній активності впливу на різні мікроорганізми), але коли перейдуть до його втілення в життя, поки що невідомо. А тим часом водні стандарти, що діють в Україні сьогодні і на які посилається обласний санлікар, дісталися нам у спадок ще з радянських часів і вони морально застаріли (за ними вода перевіряється всього за 30 показниками). Нові держсаннорми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» більш жорсткі до якості питної води, і якщо б їх уведення влітку позаминулого року не відтермінували на невизначений час, то вже понад півтора року кіровоградська вода відповідала б санітарним вимогам...
КОМЕНТАР
Олег ВДОВЕНКО, кандидат хімічних наук, завідувач кафедри природничих наук та екології Університету сучасних знань:
Найперше, що треба сказати, — проблема питної води типова для всієї України, а на Кіровоградщині вона підсилюється ще й тим, що грунтові води в цьому регіоні підходять дуже близько, а отже, із них у горизонти легко потрапляють нітрати і нітрити, які вносять наші сільськогосподарські виробники в грунт як добрива.
Якщо говорити про те, кип’ятити чи не кип’ятити, то тут є свій плюс і мінус. У зв’язку з тим, що у переважній більшості наших областей воду хлорують, то після кип’ятіння ця сполука випаровується. Це добре. Але, з другого боку, — під час такого процесу можуть утворюватися інші органічні сполуки. Приміром, добре відома українцям отрута діоксин. І хоч самі по собі діоксини в такій кількості якоїсь значної шкоди завдати не можуть і тим паче призвести до отруєння, проте вони мають ефект кумулятивний — тобто схильність до накопичення. І з часом людина, яка вживає таку воду, справді може мати проблеми зі шлунком, підшлунковою залозою, печінкою тощо.
Тому вчені схиляються до думки, що найкраща вода все-таки з глибин. І не випадково після чорнобильської катастрофи Київ почав масово бурити такі свердловини. Тоді думали, чи хлорувати цю живильну вологу, але дослідження показали, що вона такої обробки не потребує. І якраз саме через це вона й має свої переваги. На жаль, нині із 230 київських бюветів функціонують далеко не всі, проте і за це кияни мають бути вдячні. До речі, свого часу були наміри перейти частково на артезіанську воду і в Харкові, проте довелося відмовитися, бо там вона на дуже великих глибинах.
Стосовно ж гранітних кар’єрів Кіровоградщини і їхнього впливу, зокрема, і на розвиток онкозахворювань, сказати щось напевно немає можливості, бо таких досліджень просто не проводили. Проте відомі дані досліджень, що проводилися у Франції. Як з’ясували французи, плем’я, що мешкало впродовж значного періоду в зоні видобутку урану, цілком адаптувалося до фону підвищеної радіації. А от люди, котрі потрапляли в цю місцевість з інших регіонів, швидше піддавалися ризикові і такі хвороби мали. Тому однозначну відповідь дати важко. Але, знову-таки, для цього мають бути серйозні дослідження, яких, на жаль, у нас ніхто не проводив.
Фотоетюд Анастасії СИРОТКІНОЇ.
