Паперові субсидії інвалідам на... сльози

У неопалюваних хоромах — трьох кімнатах-комірчинах Сумської обласної організації ветеранів, як і попередні роки взимку — зуб на зуб не попадає. Тож її голова — генерал-майор у відставці Іван Костянтинович Прохоренко нерідко зустрічав мене у зимовій куртці біля масляного електрообігрівача.

— Нутро ще якось можна зігріти, а душу від можновладного холоду і байдужості — навряд чи. За цей час вивів одну закономірність: чим більше обіцянок, тим швидше убожіють українці. Взяти сьогоднішню пенсійну мінімалку у 822 гривні, на які приречені чимало наших ветеранів. З таким «щастям» пряма дорога в монастир або на освоєння смітників. Із субсидіями справа також не вельми краща. Давати — дають, але як інколи важко добитися цієї милостині. Не все благополучно і з пільгами для ветеранів, передусім фронтовиків, які інколи доводиться вигризати ледь не зубами, — продовжив Іван Прохоренко. — Законів про пільги наштамповано — не порахуєш. А доходить до справи, і в підсумку отримуєш пшик.

Особливо багато тих пшиків дістається пільговикам на автомобілі. Торік, приміром, на Сумщині ветеранам дісталося 25 авто. Однак не поспішайте аплодувати, оскільки 18 держава погасила борг 2010 року, а шість виявилися беушними. Нині в регіоні у черзі на автомобілі стоять більше 1400 ветеранів, кожен дев’ятий з яких — фронтовик. Серед останніх і 80-річний інвалід І групи Ілля Іванович Підопригора з Верхньої Сироватки Сумського району. Воював, як мовиться, від дзвінка до дзвінка. Отримав п’ять поранень, три з яких важкі. «Тож нині моя єдина надія на спасіння — лікарі, — пише фронтовик. — А до райлікарні ще треба добратися. У черзі на автомобіль донедавна був першим, а після реєстрації опинився десятим. Не інакше як районні чиновники вже викреслили мене зі списку живих».

— Якщо б держава дійсно турбувалась і дбала про людей, то не приймала б закону про позбавлення їх пільг, — переконаний Іван Костянтинович. — На думку співрозмовника, у попранні та нехтуванні українських законів державою та зверхньо-байдужому її ставленню до ветеранів винні безпосередньо ветерани, які ніяк не можуть згуртуватися в єдину потужну силу. Ветеранська організація на чолі з Іваном Прохоренком найчисленніша в регіоні і налічує в своїх лавах понад 250 тисяч ветеранів війни і праці, дітей війни, ветеранів військової служби. Колись вона була єдиною громадською організацією, основна функція якої полягала в організації спілкування між її членами, пропаганді героїзму та вихованні мужності у підростаючого покоління.

— Відтоді, коли ми взяли на себе захист соціальних, економічних і правових інтересів зубожілих членів, — ветеранських організацій розплодилося, немов грибів у лісі. Нині їх у регіоні більше сорока. І керівники кожної пнуться у гетьмани і чимдуж тягнуть соціальну ковдру на себе, — з гіркотою констатує голова. — Можновладцям це, що бальзам на душу: поділяють і владарюють. Якщо раніше хоч слухали нас, то нині впритул не бачать. Тільки на свята й згадують, запрошують у президії та на покладення вінків до обелісків і пам’ятників. Взяти ті ж протести афганців і чорнобильців. Походили, пошуміли, забори поламали. І чим все закінчилося? Віз і нині там.

В усі віки роз’єднана опозиція, якою можна маніпулювати на свій розсуд, була мрією володарів. Такі «опозиціонери» не спроможні на серйозні акції із захисту своїх соціальних і політичних прав. Влада коли-не-коли кине кістку — вони й радіють, мов ті діти.

— А були б ми монолітною силою були, нас би не тільки чули, а й слухали, — переконаний генерал-майор Іван Прохоренко.

 

 

Цю сумну істину важко заперечити. Апарат Сумського УТОСу з восьми чоловік займається виробничою підтримкою, реалізацією соціально-медичних та реабілітаційних заходів та духовних потреб більше 1200 інвалідів по зору. Ці заходи фінансувалися з державного та обласного бюджетів. Утім, «фінансувалися» — сильно сказано. Торік, приміром, на все про все, у тому числі й зарплату апарату, держава з панського плеча заледве віднайшла 78 тисяч, область — лише 10 тисяч гривень. А ось цього року обидва «благодійники» вирішили зекономити й виділили «на підтримку» незрячим 55 тисяч і 4,6 тисячі гривень відповідно. Та ще й «порадили»: «мало — шукайте спонсорів».

— А ті все нарікають на матеріальну скруту, — сумно мовить Анатолій Вороновський. До речі, з обіцяної суми у першому кварталі владні «доброчинці» розщедрилися аж на 8,1 тисячі гривень. Це на зарплату, оплату тепла, світла та канцелярські витрати. Торік вісім місяців жили на півставки, і ось тепер знову змушують жебракувати. Питаємо, де гроші, а нам у відповідь: «віддали афганцям і чорнобильцям», бо вони страйкували. Можливо, це завуальоване запрошення для незрячих за прикладом чорнобильців «освоювати» Майдан? Якщо так — ми готові. Цікаво, кого з інвалідів посадять «на голодну пайку» після нашої акції?

Однак, либонь, це тільки квіточки.

— Ягідки зі своїми сюзеренами та васалами нам готує віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко, — продовжує керівник Сумської організації УТОС. — Не так давно він заявив про необхідність ліквідації українських товариств сліпих і глухих. Чим аргументував? Наявністю у наших структурах підприємств. Мовляв, тож нехай самі себе і утримують. У таких випадках кажуть: без коментарів.

У віданні обласної структури УТОСу колись і справді були три підприємства, на яких трудилося близько семисот сліпих. Половину з них давно розтягли, тож нині лишилося тільки два: у Кролевці і Сумах. Останнє, на якому до 70 відсотків продукції йшло на потреби армії і яке працювало у три зміни, колись славилося на всю Україну. Тоді на цьому виробництві було зайнято понад 450 осіб. Нині ледве животіє і налічує аж 28 трудових багнетів. Утім всі вони взимку, через відсутність опалення у цеху, сидять без роботи.

— А бажаючих працювати хоч сьогодні не менше трьохсот, — стверджує Анатолій Вороновський. — Хоча б влітку. А розмістити немає де. Більшості наших виробничих площ — понад 550 квадратних метрів — кілька років тому сплели лапті представники владних структур міста на чолі з одним з тодішніх заступників міського голови. Взяли у так звану оренду. Кажуть, що нині він під слідством. Так це чи ні, але ми відстоюватимемо право на вкрадену у нас власність до перемоги. Якщо українські суди «замилять» справу, дійдемо до Страсбурга. Нам втрачати нема чого.

Це, либонь, лише десята частина претензій і проблем, які зашморгом здавлюють шиї ветеранів, інвалідів та малоімущих мешканців Сумщини. Серед не озвучених — найболючішим залишається квартирне питання. Так, за словами голови Сумської обласної організації Українського товариства сліпих Віктора Шевчука, торік держава «розщедрилася» у квартирному питанні для сліпих і глухих на 2,5 мільйона гривень, за які споруджено «аж» 11 квартир. Це — по всій Україні. Одна з цих квартир дісталася інвалідам Сумщини.

Сумська область.