У Запоріжжя славні спортивні традиції. Саме тут зростав і набирався сили дворазовий олімпійський чемпіон штангіст Леонід Жаботинський. На Хортиці займався екс-рекордсмен світу зі стрибків у висоту Володимир Ященко. Це лише два імені з когорти видатних запоріжців, які прославили свій край на стадіонах світу.
Проте місцеві колеги чомусь вирішили, що «Запорізька область покидає великий спорт» (таку назву мала публікація в одному з місцевих інтернет-видань). Вони вважають, що «загальна тенденція розвитку спорту в області викликає стурбованість».
Голова Запорізької обласної державної адміністрації Олександр Пеклушенко:
— Спорт — це зайнятість, спорт — це патріотизм. Мені це зрозуміло, і ми зробимо все для того, щоб було модним займатися спортом. Ми зараз запланували, що в кожному районі області повинні бути локомотиви оптимізму. Це — будинки культури, лікарні, спортивні майданчики, вуличні тренажери, майданчики для міні-футболу. Те, що об’єднує вулицю, об’єднує село, об’єднує місто, об’єднує область. Тому ми особливу надію покладаємо на повернення нашої команди «Металург» у Прем’єр-лігу. Хочемо також створити власну професійну хокейну команду. Ми відновлюємо Палац спорту, повертаємо туди професійний лід і паралельно ведемо роботу зі створення професіональної хокейної команди для ПХЛ, а всі решта етапів вона пройде.
Безперечно, сказане очільником області вселяє упевненість, що Запоріжжя залишиться серед лідерів спортивного руху. Проте виникає чимало запитань. Адже, і в цьому треба погодитися з колегами, нинішні успіхи запорізьких спортсменів базуються на інфраструктурі, створеній ще за часів Радянського Союзу.
Як сказав у розмові з нами заступник начальника управління молоді та спорту, голова Запорізького відділення Національного олімпійського комітету Володимир Лобанов, якби не стадіон «Славутич-Арена», то з’ясувалося б, що за двадцять п’ять років у місті не було побудовано жодної спортивної споруди. Однак його поява не викликала великого захоплення у більшості жителів обласного центру.
І не дивно. Адже будівництво нової спортивної арени планували в іншому місці, навіть землю виділили. Але...
Голова обласної організації партії «Батьківщина», перший проректор класичного приватного університету Микола Фролов:
— У Запоріжжі є невдалий приклад, коли за рахунок міської казни побудували стадіон практично для однієї команди, яка сьогодні вилетіла до Першої ліги. Стадіон приносить місту три мільйони гривень збитків щороку. А кому належить команда «Металург»? Власнику заводу «Запоріжсталь», пану Дворецькому. Чому він, за прикладом Ахметова чи Ярославського, якщо ми говоримо про інвестиції, не побудував стадіон? Нехай не такий, як «Донбас Арена», та хоча б як наш «Славутич» за 100 мільйонів доларів. А міські кошти, витрачені на реконструкцію чинного стадіону, можна було б використати на інших, не менш потрібних об’єктах.
Я завжди казав, що це була помилка. Цей стадіон, це будівництво не принесли місту жодних дивідендів. Адже це — суто футбольний стадіон, без бігових доріжок, без секторів для стрибків і метання. Його не можна використовувати з якоюсь іншою метою. Грає там одна команда. Ніякі спортивні школи, як обіцяв міський голова, не займаються, бо бережуть поле.
Те, що «Славутич-Арена» вийшла суто футбольним стадіоном, пояснюється просто: вимогами УЄФА. А для того, щоб це була повноцінна спортивна арена, треба було, як пояснив Володимир Лобанов, знести кілька житлових будинків, розташованих поруч. Отака ціна одного вольового рішення.
Щось подібне може вийти і з реконструкцією Палацу спорту «Юність», на яку держава виділила 37 мільйонів гривень. Ті, хто планує відродити у Запоріжжі хокей, чомусь забули, що обласний центр має свої традиції в інших видах спорту. Адже тут завжди культивували гандбол, виростили цілу плеяду знаменитих гравців, які у складі збірної СРСР ставали олімпійськими чемпіонами, приносили медалі збірній незалежної України. Та й у баскетболі запорізькі команди раніше не пасли задніх. Не дивно, що наші колеги вважають, що обласний центр потребує сучасного спортивного центру для командних видів спорту.
Володимир Лобанов упевнений, що спортсмени виборють ще 3—5 ліцензій на поїздку в Лондон. У світових іграх братимуть участь місцеві легкоатлети, гімнасти, плавці, представники академічного веслування.
На запитання, що ж допомагає виховувати висококваліфікованих атлетів, коли у місті немає стадіону, Володимир Лобанов зауважив, що цьому сприяє легкоатлетичний манеж, один з найкращих в країні. Крім того, існує база в Алушті. Але основна підготовка спортсменів до змагань проходить то в Білорусі, то в Польщі. На це щороку витрачається близько 120 мільйонів гривень.
Відповідальні за розвиток фізичної культури й спорту в краї не тільки розуміють проблеми, а й розробляють проекти, щоб поліпшити ситуацію. Однак їхні зусилля натикаються на нерозуміння. І не тільки місцевої влади, а й, передусім, центральної.
І дивуватися немає чому. У Києві то футбол посідає центральне місце, то... Один з керівників уряду очолив Федерацію хокею, і тепер місцеві чиновники навипередки формують команди, без урахування регіональних традицій, специфіки розвитку цього виду спорту в тій чи іншій області.
Можна лише констатувати, що стримує розвиток спорту не безініціативність чи дефіцит коштів, а відсутність системного планового підходу до вирішення проблеми, ігнорування думки фахівців і компанійщина. Чи не тому і хворіє наше суспільство, що бракує не тільки здорового духу, а й здорового глузду?
Запоріжжя.
