Виживання цінного виду промислових риб у пониззі Дніпра напряму залежить від того, скільки у воду... щороку висипають гравію. Мова йде про смачного рибця, «запрограмованого» природою нереститися винятково на твердому дні, вкритому галькою або гранітним щебенем. До будівництва Каховської ГЕС таких місць вистачало, однак дамба сповільнила рух течії, і греблі вкрив товстий шар мулу. За Союзу рибколгоспи Таврії штучно відтворювали півтора десятка подібних гребель, щороку висипаючи у Дніпро кілька барж із придбаним по кар’єрах гравієм. Але колгоспи розорилися, рибцеві греблі перестали підтримувати «у робочому стані», і це поставило вид на межу зникнення.

— Ще у 80-х роках минулого століття організації-рибокористувачі краю щороку добували 10—15 тонн рибця. А торік, приміром, рибопромислові підприємства відзвітували про вилов... 61 кілограма рибця. Це означає, що вид на межі загибелі — адже дві останні греблі для його нересту біля острова Зміїний під Херсоном та біля села Чулаковка Голопристанського району області з 2007 року гравієм «не підсипалися». Тоді облрада перерахувала сто тисяч гривень на закупівлю гравію — для забезпечення нересту, але це було вперше й востаннє, — каже начальник відділу іхтіології управління «Херсондержрибоохорони» Лілія Курсіна.

Під час розробки регіональної програми розвитку риболовства та риборозведення фахівці «Херсондержрибоохрони» пропонували включити до неї додаток про фінансування робіт зі створення умов для природного відновлення популяції рибця. Однак облдержадміністрація та облрада підтримали альтернативний і простіший (на думку місцевої влади) варіант — включити рибця до переліку тих аборигенних видів промислових риб (щуки, тарані, коропа, судака), молодь яких штучно розводять на рибзаводах та потім випускають у річку. Програма передбачає уже з нинішнього і до 2020 року виділяти з обласного бюджету на зариблення Дніпра та Каховського водосховища відповідно 400 і 200 тисяч гривень, і рибоводи не проти їх «освоювати». Та не все так просто: адже примхливий рибець — не карась, який виживатиме навіть у великій калюжі.

— На базі нашого держпідприємства досить успішно відпрацьовуються технології розведення щуки та судака, вже є й власне поголів’я плідників цих видів. Але з рибцем до цього часу ми справи не мали, тому з відтворенням його нересту в штучних умовах та вирощуванням молоді у ставках доведеться поекспериментувати — негайний успіх тут не гарантується. До того ж дорослих особин цього виду для отримання ікри та молок у нас просто немає. Звернувся до того ж управління «Херсондержрибоохорони» по дозвіл про вилов сотні дорослих самців і самок рибця у природних водоймах. Навіть якщо дозвіл нададуть швидко, вилов ще треба буде організувати, та й на пошук такої кількості рідкісної риби час піде, — наголошує директор Херсонського виробничо-експериментального заводу з розведення частикових видів риби Іван Донцов.

Херсонський виробничо-експериментальний завод щороку випускає у Дніпро понад мільйон рибної молоді, та й цього року планує збагатити головну українську річку 1,5—2 мільйонами особин «живого срібла». Його потужностей цілком вистачить, щоб до вирощуваних у ставках щук, товстолобиків, судаків та коропів додати ще й рибця. Та практика показує, що відтворення виду у штучних умовах ставкової «резервації» замість вжиття дієвих заходів для поновлення екологічної рівноваги у Дніпрі просто відтягує час його загибелі. Скажімо, у тій-таки Херсонській області вже понад чверть століття працює Дніпровський осетровий рибоводний завод, на утримання якого щороку витрачають мільйони держбюджетних коштів. Він також справно випускає у Дніпро по мільйону з «хвостиком» молодих осетрів, севрюг та стерлядей, але всі ці види як балансували на межі вимирання, так і балансують.