Від «Спецоперації «Санація» до «Проекту «Гефес», або Чому Європейський Суд став на бік «Агрокомплексу»

Та невдовзі з’ясувалося, що це був тільки початок. Бо після того, як колегія суддів КАГС таки прийняла цей висновок експерта на «електрофотокопію договору» як доказ, представники «Агрокомплексу» звернулися до московського нотаріуса, котрий, як значилося на штемпелі, що містився на «копії договору» від 14 березня 1994 року, начебто й засвідчував його відповідність оригіналу. Отже, щоб прояснити ситуацію, «Агрокомплекс» направив до нотаріуса відповідний запит і отримав від нього чітку та однозначну відповідь, що ним копія договору про передачу права власності на нафтопродукти від 14. 03. 1994 року, яку подав до суду «Гефес Інтернейшнл», не засвідчувалася та що копійний штамп і підпис, що містяться на вказаній «копії договору», не його. Додатково нотаріус повідомляв, що в реєстрі нотаріальних дій за квітень 2005 року взагалі не могло бути реєстрації нотаріальної дії за номером 1-5889. З огляду на це, нотаріус також направив листа аналогічного змісту на адресу Київського апеляційного господарського суду. А що ж судді? Схоже, вони й далі продовжували вважати, що «копія договору», про яку нотаріус повідомив, що він її не засвідчував, справжня — принаймні при розгляді справи колегія суддів вищезгадані обставини до уваги не взяла.

Такий розвиток подій змусив «Агрокомплекс» звернутися до Генпрокуратури, Служби безпеки та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з проханням надати належну правову оцінку таким діям колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого С. Сотникова та суддів П. Дзюбка і В. Суліми. Задля справедливості, зазначимо, що суддя В. Суліма при цьому висловив окрему думку. 24 березня 2011 року Вища кваліфікаційна комісія суддів ухвалила рішення про відкриття стосовно вищезгаданих суддів дисциплінарної справи. Чи міг цей склад колегії суддів і далі розглядати справу? «Агрокомплекс» вважав, що після відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів точно ні, тож у судовому засіданні було заявлено клопотання про відвід цього складу суду. Однак Київський апеляційний господарський суд не тільки відмовив у задоволенні вказаного клопотання, а й уже 6 квітня 2011 року ухвалив постанову, якою задовольнив заяву ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» про перегляд постанови КАГС від 18 квітня 2006 року, скасував цю постанову та ухвалив нове рішення, за яким апеляційну скаргу «Агрокомплексу» було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Києва від 9 червня 2005 року та ухвали про зміну способу його виконання і звернення боргу на належні «Агрокомплексу» акції «ЛиНІКа» залишив без змін.

Отримавши це рішення, «Агрокомплекс» звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, яку було задоволено частково. Зокрема, постановою ВГСУ від 30 травня 2011 року було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2011 року (про стягнення з «Агрокомплексу» нафтопродуктів), а заяву «Гефес Інтернейшнл» про перегляд постанови КАГС від 18 квітня 2006 року за нововиявленими обставинами передав на новий розгляд до КАГС. При цьому ВГСУ у своїй постанові логічно зазначив, що «нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення».

У зв’язку з цим мусимо ще раз нагадати, що в оскаржуваному «Гефес Інтернейшнл» рішенні КАГС від 18 квітня 2006 року чітко зазначено, що «судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову», оскільки «посилання позивача на те, що відповідачем не виконано зобов’язань по договору від 14. 03. 1994 р., спростовується наявними у справі доказами». Відтак суд дійшов висновку, що «угоди (між «Гефес Інтернейшнл» та «Агрокомплексом». — С. Л.) були виконані сторонами в повному обсязі, про що 01. 10. 1995 року складено акт виконання взаємних зобов’язань». Іншими словами, навіть якщо припустити, що договір від 14 березня 1994 року насправді існував, то акт від 1 жовтня 1995 року про відсутність взаємних зобов’язань між сторонами все одно перетворював його на звичайний папірець. Але ж ми вже достатньо сказали про «справжню справжність» цієї «завіреної копії»!

Чим же тоді у даному разі керувався ВГСУ, направляючи до Київського апеляційного господарського суду заяву «Гефес Інтернейшнл» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови від 18 квітня 2006 року? Тим паче що раніше Вищий господарський суд та Верховний Суд України вже безліч разів залишали рішення КАГС від 18 квітня 2006 року без змін, а касаційні скарги «Гефес Інтернейшнл» — без задоволення. У зв’язку з цим доречно поглянути, як же ВГСУ обгрунтував своє рішення від 30 травня 2011 року про направлення до КАГС заяви «Гефес Інтернейшнл» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови від 18 квітня 2006 року. «Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, зокрема, листам нотаріуса міста Москви (...) щодо нездійснення останнім нотаріального засвідчення копії договору (...) від 14. 03. 1994 р. та не з’ясував (...) чи здійснено саме нотаріусом міста Москви (...) засвідчення 04. 04. 2005 р. копії договору (...) Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності нововиявлених обставин на підставі листа ВВС по Красносельському району УВС по ЦАО м. Москви №01/12 151681-3 від 30. 08. 2010 р., не з’ясував наявності його належної реєстрації та правомірності видачі», — йдеться у постанові ВГСУ від 30 травня 2011 року.

Відтак постає логічне запитання: що із переліченого можна віднести до нововиявлених обставин, які «за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення»? Здається, що з огляду на все вищевикладене, максимум, на що можуть претендувати ці «нововиявлені обставини», — це щоб стати підставою для кримінального розслідування.

До слова, що стосується пункту постанови Вищого господарського суду від 30 травня 2012 року, яким заява «Гефес Інтернейшнл» про перегляд за нововиявленими обставинами направляється на новий розгляд КАГС, то тут доречно ще раз нагадати текст рішення Європейського Суду у справі «Агрокомплекс» проти України», в якому зазначається, що відповідно до статті 6 Параграфа 1 Конвенції з прав людини, «принцип правової однозначності передбачає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення суду тільки для того, щоб досягти повторного слухання у справі». А ті обставини, на які посилається «Гефес Інтернейшнл», аж ніяк не можна вважати нововиявленими, оскільки справжність так званої «копії договору» вже не раз досліджувалася в судах та ухвалювалися відповідні рішення.

Та оскільки таку постанову ВГСУ було ухвалено, то «Агрокомплекс», прагнучи поставити остаточну крапку в цій справі, звернувся до Московської міської нотаріальної палати з проханням провести перевірку обставин, пов’язаних із начебто засвідченням московським нотаріусом «копії договору» про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року. І знову отримав цілком очікувану відповідь.

У листі Московської міської нотаріальної палати від 24 листопада 2011 року зазначається, що звернення «Агрокомплексу» було розглянуто на засіданні Комісії з контролю за виконанням професійних обов’язків нотаріусами Москви та що під час огляду копій реєстру здійснення нотаріальних дій за період з 04. 04. 2005 року по 05. 04. 2005 року за реєстровими номерами з Ік-2066 по Ік-2104 (коли наче засвідчувалась копія договору), записів про посвідчення нотаріусом (...) договору про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року не виявлено. У цьому ж листі Московська міська нотаріальна палата повідомляла, що під час перевірки нотаріус (...) пояснив, що справді надсилав на адресу НВО «Агрокомплекс» листи, в яких заперечував факт засвідчення ним «копії договору» від 14 березня 1994 року. Окрім того, як зазначається в листі Московської міської нотаріальної палати, нотаріус також заявив, що «дві відповіді генеральному директору ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» (...) №52/05-06 від 14. 03. 2011 р. та № 153/02-05 від 20. 05. 2011 р., нібито підписані нотаріусом (...), насправді ним не готувалися, не підписувалися та заявнику не направлялися».

Тобто, як випливає з пояснень самого нотаріуса та результатів перевірки Московської міської нотаріальної палати як уповноваженого на це органу, два листи, які начебто було надіслано нотаріусом на адресу «Гефес Інтернейшнл» та які було пред’явлено в суді, насправді нотаріусом до «Гефес Інтернейшнл» не направлялися. Може, правоохоронним органам час зацікавитися природою і цих «нововиявлених обставин»?

То невже для ухвалення правосудного рішення не достатньо хоча б вищевикладених фактів (а в матеріалах справи їх набагато більше), котрі вказують, що пред’явлена в суді «копія договору» насправді такою не є? Тим паче що компетентний та уповноважений орган Російської Федерації в установленому законодавством порядку достеменно встановив той факт, що московський нотаріус ніколи не засвідчував так звану «копію договору» від 14 березня 1994 року. Але ж ні, цього, виходить, мало...

Отож, прагнучи зняти будь-які питання у цій і так зрозумілій справі, «Агрокомплекс» звернувся до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (НДЕКЦ) при Головному управлінні МВС України з проханням здійснити комплексне (технічне та почеркознавче) експертне дослідження «копії договору» від 14 березня 1994 року. Як і варто було очікувати, спеціаліст сектору технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України у м. Києві, у своєму висновку від 16 лютого 2011 року зазначила, що електрографічне зображення підпису гендиректора «Агрокомплексу» на нотаріально посвідченій копії договору від 14. 03. 1994 року не придатне для проведення ідентифікаційного дослідження, «оскільки зазначена копія договору містить деякі ознаки, що можуть свідчити про виготовлення документа шляхом монтажу». Копію цього висновку також долучено до справи.

Отже, у проміжному підсумку маємо таке. Компанія «Гефес Інтернейшнл» подала до суду «копію договору» про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року, справжність засвідчення якої не те що належним чином не підтверджено, а й навпаки — московський нотаріус, котрий її начебто завіряв, на засіданні Комісії з контролю за виконанням професійних обов’язків нотаріусами Москви та письмово в листі на адресу КАГС засвідчив, що він цю «копію» не завіряв. Однак суд, всупереч положенням статті 36 Господарського процесуального кодексу, не тільки прийняв цю «копію договору» як належний і допустимий доказ, а й ухвалив на його основі рішення на користь «Гефест Інтернейшнл». Чим при цьому керувалися судді, дуже важко, майже неможливо зрозуміти...

А тому саме час перейти до ще однієї справи — на цей раз уже кримінальної. Відразу зауважимо: хоча матеріали цієї кримінальної справи було отримано у встановленому законом порядку та за рішенням суду, проте ми, прагнучи не зашкодити слідству, поки що не називатимемо конкретних назв юридичних осіб та прізвища фізичних осіб, що є її фігурантами.

Отже, ще 17 лютого 2006 року заступник Генерального прокурора України В. Кудрявцев за заявою ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» порушив кримінальну справу № 49-1814 «за фактом вчинення шахрайських дій, зловживання службовими особами ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» (далі йде назва реєстратора цінних паперів, якого ми називатимемо реєстратор. — С. Л.), Державної виконавчої служби у Голосіївському районі м. Києва за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України». І, як свідчать матеріали справи, на початковій стадії розслідування слідчому вдалося зібрати переконливу доказову базу, яка проливала світло на те, хто був організатором цих «шахрайських дій».

Однак згодом слідчі дії загальмувалися, а потім взагалі було вчинено спробу закрити частину цієї кримінальної справи. Тож якраз у грудні 2011 року, коли представники «Агрокомплексу» звернулися до Шевченківського райсуду Києва зі скаргою на постанову про закриття частини цієї кримінальної справи, вони нарешті змогли ознайомитися з частиною матеріалів проведеного за їхньою заявою розслідування. Саме тут і з’ясувалося, що вона містить дуже цікаві документи, які безпосередньо стосуються судової суперечки з «Гефес Інтернейшнл». Зокрема, старшим слідчим прокуратури Києва під час проведення слідчих дій було виявлено низку матеріалів, які проливають світло на обставини «вчинення шахрайських дій та зловживання службовим становищем» під час спроби заволодіння акціями ЗАТ «ЛиНІК».

Як зазначається у постанові старшого слідчого прокуратури Києва від 31 жовтня 2006 року «Про визнання речовим доказом, приєднання до матеріалів кримінальної справи та визначення місця зберігання речового доказу», з жорсткого диску комп’ютера, який знаходиться в приміщенні приймальної голови правління (далі йде назва українського банку. — С. Л.), були роздруковані електронні документи, які «містять відомості щодо відновлення роботи та реорганізації підприємства «Гефес Інтернейшнл», електронне листування, документи, що містять план (схему) та бюджет операції із захоплення акцій ЗАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», які належать на праві власності ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», а також довідка щодо ризиків при розгляді спору між ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» і ЗАТ «НВО «Агрокомплекс».

Отож усі ці, здобуті слідством матеріали, за дозволом суду було скопійовано та долучено до матеріалів судової справи між «Гефес Інтернейшл» та «Агрокомплексом», оскільки вони якнайкраще ілюструють походження так званої «копії договору» про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року та важливі обставини цієї справи. В одному з цих документів, що має назву «Проект «Гефес», зокрема, детально прописувалася схема послідовних дій задіяних у ньому осіб, включно із суддями, втілення якої мало привести до кінцевої мети — отримання активів «Агрокомплексу», в даному разі, належних йому акцій «ЛиНІКа». Деякі деталі цього проекту, як, приміром, кошторис «Проекту «Гефес», дуже рельєфно висвітлюють темну сторону вітчизняної Феміди, тож процитуємо його повністю.

Серед виявлених на жорсткому диску комп’ютера документів була також «Довідка стосовно ризиків під час розгляду спору між ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» та ЗАТ «НВО «Агрокомплекс». Як випливає з цих документів, максимальною метою авторів «проекту» було заволодіння активами ЗАТ «НВО Агрокомплекс», а мінімальною — отримання позитивного рішення господарського суду першої інстанції, щоб на його підставі здійснити продаж акцій. Наприклад, у «Проекті...» детально описано процедуру відновлення позовної давності, виготовлення необхідних документів та створення обставин, які б виключали поінформованість «Агрокоплексу» про судовий процес та про виконання судового рішення.

Мало того, розробники цього сценарію чітко усвідомлювали, що збираються діяти у незаконний спосіб, тому, окреслюючи ймовірні ризики, вони не виключали можливості «нарватися на кримінальну справу по всій схемі» чи отримати PR, що «ЗАО «Гефес Інтернейшнл» діє в інтересах ТНК-ВР». Хоча серед «наших (тобто розробників «Проекту «Гефес». — С. Л.) позитивних моментів» виділялася «деяка формальна відстороненість від спору ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» — ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», але яку легко вирахувати за принципом «кому вигідно». Утім, наразі правоохоронним та судовим органам особливо й не потрібно щось вираховувати, бо в рамках розслідування кримінальної справи в (українському банку) було вилучено жорсткі комп’ютерні диски, на яких збереглася інформація, котра проливає світло на те, хто розробляв та координував цей план.

Зокрема, у згадуваній уже постанові старшого слідчого прокуратури Києва «Про визнання речовим доказом, приєднання до кримінальної справи та визначення місця зберігання доказу» від 31 жовтня 2006 року читаємо: «(Назва українського банку. — С. Л.) має в електронному вигляді проекти документів відносно ризиків при розгляді спорів між ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» та ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», договорів купівлі-продажу цінних паперів емітента ЗАТ «Гефес Інтернейшнл», що надходили з (далі назва дуже відомого московського банку. — С. Л. ) електронною поштою, коригуванням та координацією роботи по їх втіленню(...) Згідно роздрукованої службової інформації щодо вказаних документів, встановлено: обставини написання, складання, надсилання згаданої інформації та документів. А також у службовій інформації містяться відомості щодо авторів документу, які фактично спланували, а в подальшому втілили злочинну схему заволодіння майном ЗАТ «НВО «Агрокомплекс». Тобто, як випливає з цієї постанови, жорсткі комп’ютерні диски, на яких знаходилися матеріали, що проливали світло на обставини та організаторів «Проекту...», ще у 2006 році було визнано речовими доказами та у відповідності з українським законодавством приєднано до матеріалів кримінальної справи. А от із завершенням розслідування та передачею кримінальної справи до суду досі чомусь «не склалося».

Але, здається, найкращим доказом розробки «Проекту «Гефес» є те, що майже все заплановане в ньому було здійснено на практиці, в чому дуже легко пересвідчитися, простеживши за перебігом судового процесу між «Гефес Інтернейшнл» та «Агрокомплексом».

Наприклад, з метою поновлення строків позовної давності «Проектом...» передбачалося таке (цитуємо мовою оргигіналу):

«1.1. Заключение договора, датированного 1992 годом, о представительских и посреднических услугах между «Гефесом» и украинским резидентом физиком (фізичною особою України. — С. Л.).

1.2. Заключение дополнительного соглашения, датированного 1994 годом, о непосредственном поручении физику выковырять мазут у «Агрокомплекса».

1.3. Судебный иск от «Гефеса» к физику о неисполнении обязанностей по договору и дополнительному соглашению (взыскание мазута)».

1.4. Встречный судебный иск физика к «Гефесу» с финансовыми претензиями и о невыполнении обязанностей по договору (невыплата аванса и не предоставление документов по мазуту и доверенности.

1.5. Судья отказывает обоим и предписывает выполнить обязательства по договору, попутно вынося решение о восстановлении срока исковой давности по обязательствам третьих лиц по искам «Гефеса» (!) и косвенно формируя в процессе рассмотрения значимый перечень доказательств для тяжбы с «Агрокомплексом» (необходимо ввиду слабости прямых бумаг)».

При цьому показово, що серед «стартових позицій» розробники «Проекту...» відзначили «попередню домовленість з суддями по сценарію».

Хоч як це сумно, але доводиться констатувати, що наведене в цьому сценарії майже повністю відповідало подальшим фактичним обставинам справи. Зокрема, «Гефес Інтернейшнл» справді звернувся до Печерського районного суду Києва з позовом до однієї фізичної особи, а остання потім пред’явила зустрічний позов. Далі, 29 березня 2005 року, Печерським судом обом сторонам у задоволенні позовів було відмовлено, але при цьому в мотивувальній частині судового рішення окремо було зазначено, що ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» не мало можливості з 05. 08. 1994 року по 15. 09. 2004 року сплатити державне мито. І це при тому, що в даному разі йшлося про 85 гривень, які позивач, бачте, впродовж 10 років не мав можливості сплатити. Зрозуміло, що тепер таку можливість було знайдено, 85 гривень сплачено, десятилітню (!) позовну давність відновлено.

У зв’язку з цим згадаймо, що для авторів «Проекту...» чомусь дуже важливо було створити умови для забезпечення територіальної підсудності спору саме у Печерському суді Києва. Пам’ятаєте про передбачувані кошторисом «Проекту...» 500 доларів для забезпечення псевдопрописки? З цього приводу в матеріалах кримінальної справи також є докази того, що справді мало місце штучне створення підстав для визначення територіальної підсудності спору саме у Печерському суді Києва. Зокрема, коли в процесі досудового слідства було допитано свідка, котрий насправді впродовж багатьох років мешкав за адресою, вказаною сторонами як адреса фізичної особи, то з’ясувалося, що ця фізична особа за вказаною адресою ніколи не проживала та не була там зареєстрована.

Після вчинення цих дій сценарій передбачав звернення «Гефес Інтернейшнл» з позовом до «Агрокомплексу» про примусове виконання зобов’язань за так званим «договором від 14 березня 1994 року», але при цьому відповідач, тобто «Агрокомплекс», взагалі не повинен був дізнатися про цей судовий процес, щоб до того моменту, поки акції «ЛиНІКа» не перейдуть до іншого власника, він не зміг викрити обман.

Цю проблему було вирішено до геніальності просто — в усіх документах вказувалося несправжнє місцезнаходження «Агрокомплексу». Як наслідок, про судовий процес «Агрокомплекс» дізнався вже після судового рішення та списання з його рахунку акцій. Так само виникають питання щодо дій службових осіб Державної виконавчої служби. Зрештою, недарма ж у постанові Генпрокуратури про порушення кримінальної справи зазначається, ці дії вчинено за «попередньої змови зі службовими особами (назва реєстратора цінних паперів. — С. Л.) та службовими особами Державної виконавчої служби». Можливо, ці службові особи також сподівалися, що все буде шито-крито, бо в іншому разі вони навряд чи пішли б на порушення Закону України «Про виконавче провадження» та без дотримання прав ЗАТ «НВО Агрокомплекс».

Мало того, обставини справи засвідчують просто таки феноменальну «прозорливість» співробітників реєстратора цінних паперів. Уявіть собі, що вимогу про виконання ухвали Господарського суду Києва від 23 грудня 2005 року про зміну способу і порядку виконання рішення в частині стягнення заборгованості в сумі 92 108 895 гривень шляхом списання простих іменних акцій емітента ЗАТ «ЛиНІК» Державна виконавча служба Голосіївського району Києва направила до реєстратора лише 29 грудня 2005 року, але вже 30 грудня 2005 року реєстратор у листі до виконавчої служби рапортував, що дану вимогу вже виконано, причому виконано ще... 27 грудня 2005 року, тобто за два дні до того, як Державна виконавча служба у Голосіївському районі Києва взагалі відкрила виконавче провадження у цій справі.

Звісно, нам і раніше траплялися факти дуже оперативного виконання рішень суду, але щоб так оперативно? Ні, раніше про таке чути не доводилось.

Щоправда, за даних обставин нас це не дивує. Так само, мабуть, не чекав іншого розвитку подій і гендиректор ЗАТ «Гефест Інтернейшнл», котрий ще 12 грудня 2005 року уклав договір- доручення із торговцем цінними паперами про виконання функцій повіреного щодо іменних акцій «ЛиНІК», хоча на той час суд ще навіть не змінив способу виконання рішення, тобто не перевів стягнення на належні «Агрокомплексу» акції «ЛиНІКА».

Отож ще раз констатуємо: внаслідок майже повної реалізації «Проекту «Гефес» представникам «Агрокомплексу» про існування зазначеного позову та про сам судовий процес стало відомо лише після того, як належні йому акції фактично перейшли в чужу власність. І лише завдяки тому, що «Агрокомплекс» таки зумів дуже швидко зреагувати на здійснені маніпуляції з належними йому акціями «ЛиНІКа», це дозволило йому оскаржити ці дії у Київському апеляційному господарському суді та повернути акції. У зв’язку з цим ще раз нагадаємо про одну з ключових деталей: саме тоді, 18 квітня 2006 року Київський апеляційний господарський суд установив, що між ЗАТ «Гефест Інтернейшнл» та ЗАТ «НВО Агрокомплекс» на виконання Генерального договору від 29 липня 1993 року було складено акт прийому-здачі виконання послуг №1, у якому чітко зафіксовано, що станом на 1 жовтня 1995 року сторони констатували повну відсутність фінансових, матеріальних та будь-яких претензій один до одного. То про який 1994 рік взагалі мова?

Чому ж тоді у 2010 році рішенням цього ж таки Київського апеляційного господарського суду цю справу відправлено по новому колу? І коли, нарешті, вітчизняна Феміда, котра вже впродовж восьми років перетирає цю справу, перестане затягувати судовий розгляд та поставить у ній тверду крапку? Чи, може, вона чекає чергового рішення Європейського Суду? У зв’язку з цим вкотре нагадаємо, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожному гарантовано право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. А що маємо на практиці у справі між «Гефес Інтернейшнл» та «Агрокомплексом»?

Ще раз нагадаємо, що після того, як «Гефес Інтернейшнл» у 2005 році звернувся із судовим позовом, Київський апеляційний господарський суд своїм рішенням від 18 квітня 2006 року встановив безпідставність заявлених позовних вимог. Згодом постанову КАГС від 18 квітня 2006 року було підтверджено рішеннями Вищого господарського суду та Верховного Суду України. Тобто, відповідно до норм законодавства, це рішення вже тоді стало остаточним.

Проте у 2010 році Київський апеляційний господарський суд поновив розгляд цієї, здавалося б, забутої справи — звичайно ж, у порядку її перегляду за начебто нововиявленими обставинами. Зрештою, «новизну» цих обставини ми вже аналізували. Тож у даному разі звернемо увагу ще на таке: якщо вже суд вирішив поновити розгляд справи за нововиявленими обставинами, то, може, хоча б робити це він має відповідно до положень статті 114 Господарського процесуального кодексу, якою встановлено місячний строк для розгляду господарським судом заяви про перегляд рішень за нововиявленими обставинами?

А який сьогодні місяць на календарі? Та що там місяць — який рік! Бо вже не те що визначений ГПК місяць минув, а й завершився 2011-й та набрав ходу 2012-й! Між іншим, вже й у 2012-му збігло мало не три встановлених ГПК для перегляду рішень місячних строки! Та суд і далі думає... Цікаво тільки, над чим? Бо в ситуації, що склалася, хоч би як нам того хотілося, але не залишається нічого іншого, як припустити, що судді можуть перебувати під тиском розробників «Проекту «Гефес». Адже чим іще можна пояснити те, що замість виконувати свої професійні обов’язки, судді у цій справі один за одним заявляють про самовідвід? Які ж із визначених у статті 20 ГПК обставин могли б свідчити про їхню можливу упередженість під час розгляду справи? Принаймні в ухвалі КАГС від 13 лютого 2012 року, якою задоволено заяви про самовідвід головуючої у справі судді С. Алданової та судді С. Дикунської, про такі конкретні обставини не згадано. Але ж хіба це не те саме, якби, наприклад, хірург, розрізавши хворого, «самовідвівся» від проведення операції! Тому й можуть виникнути припущення, що такі дії суддів можуть свідчити про свідоме затягування справи. Тим паче що самовідвід суддів у цій справі — не перший. Зокрема, суддя С. Алданова для розгляду цієї справи була призначена ще 20 червня 2011 року, а суддя С. Дикунська — 8 липня 2011 року — після того, як було задоволено заяви про самовідвід суддів О. Тищенко і Л. Смирнової.

Адже з цього випливає, що головуюча суддя С. Алданова, з’ясовуючи впродовж семи місяців обставини справи та позиції сторін, досліджуючи надані докази та направляючи судові доручення, до 13 лютого 2012 року навіть не підозрювала про існування підстав для самовідводу. А от 13 лютого ці, неназвані обставини, з’явилися і то не лише в неї, а й у колеги — С. Дикунської. І це при тому, що вони добре знали про самовідвід попередніх колегій суддів. Звісно ж, у цій ситуації залишається лише гадати про справжні причини самовідводу суддів. Зокрема, можемо припустити, що причиною цього могла стати й та обставина, що саме в лютому 2012 року представники «Агрокомплексу» подали до Київського апеляційного господарського суду виявлені в матеріалах порушеної Генпрокуратурою кримінальної справи № 49-1814 план та опис технології захоплення через рішення господарського суду належних йому акцій «ЛиНІКА»? Але ж наявність цих додаткових документів якраз і мала б допомогти суду ухвалити правосудне рішення? Чи не складеться в іншому разі враження, що вказаних суддів, які, можливо, після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи не забажали ухвалювати незаконне рішення, хтось змусив взяти самовідвід, щоб призначити замість них інших, зговірливіших? Зрештою, відповідь на ці запитання має дати Вищий господарський суд України, куди з касаційною скаргою на ухвалу КАГС від 13 лютого 2012 року про самовідвід суддів С. Алданової та С. Дикунської звернувся «Агрокомплекс».

Отже, повернімося зрештою до того, з чого почали: рішення Європейського Суду від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс» проти України», котрим заявлено виплату справедливої сатисфакції у розмірі 179 119 430 євро. Як ми вже зазначали, суд, ухваливши принципове рішення про порушення прав «Агрокомплексу», перш ніж визначитися з остаточною сумою завданих збитків та способом їх відшкодування з боку української держави, спочатку дав сторонам можливість досягти мирової угоди. «Агрокомплекс» зі свого боку запропонував після виконання в повному обсязі рішення Європейського Суду передати державі нав’язані йому в рахунок боргу «ЛиНОСу» 4,8 відсотка акцій «ЛиНІКа». Далі вже влада має вирішити, залишити ці акції у державній власності, чи, може, запропонувати викупити їх нинішнім власникам «ЛиНОСу». Можливо, це звичайний збіг, та саме після подання «Агрокомплексом» до Європейського Суду цих пропозицій і розпочалася нова серія кричущих «жартів» вітчизняної Феміди. Тож якщо державні чинники, що відповідальні за припинення таких «жартів», й надалі байдуже спостерігатимуть за згаданими процесами, то невдовзі Україну може очікувати чергове неприємне рішення Європейського Суду.

Між іншим, нещодавно секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв заявив, що вважає можливим ініціювати зміни до законодавства щодо боротьби з корупцією, спрямовані на посилення відповідальності за правопорушення, вчинені суддями та співробітниками правоохоронних органів. «Гідру корупції можна випалити лише розжареним залізом відповідальності. Кожен суддя, кожен чиновник повинен розуміти, що безкарність закінчилася, і відповідальність настане рано чи пізно», — сказав він та додав, що корупція в судовій системі підриває віру громадян у справедливість, а отже — істотно гальмує розвиток України, насамперед, її економіки. «Можливість захистити право власності, обстояти свої інтереси в спілкуванні з державою та конкурентами — ключовий параметр для кожного інвестора при виборі регіону для вкладення свого капіталу. Корупція, в тому числі й у судовій системі, — головна основа для рейдерства», — цитує А. Клюєва офіційний сайт РНБО.

Цілковито підтримуючи сказане, додамо, що однією із законодавчих ініціатив стосовно посилення відповідальності суддів за вчинені правопорушення могла б стати норма, що передбачала б їхню відповідальність у частині відшкодування збитків, завданих державі внаслідок ухвалення ними неправосудних ухвал. Принаймні у тих випадках, де ці порушення підтверджені рішеннями Європейського Суду. Може, хоча б ця обставина змусить суддів брати меншу участь в освоєнні кошторисів корупційних проектів. А що стосується цієї справи, то, здається, Президенту України час поцікавитися у Генпрокуратури ходом розслідування порушеної Генпрокуратурою ще 17 лютого 2006 року кримінальної справи № 49-1814 «за фактом вчинення шахрайських дій, зловживання службовим становищем службовими особами ЗАТ «Гефес Україна» (далі назва реєстратора. — С. Л.), Державної виконавчої служби у Голосіївському районі Києва та за фактом підроблення за попередньою змовою групою осіб постанови від 04. 05. 06. про закриття кримінальної справи № 49-1814». Бо час іде, а правоохоронні органи не поспішають «випалювати корупцію розжареним залізом». Мало того, якщо вже прокуратура не здатна чи не хоче захищати права громадян і підприємців, то, може, хоча б за честь власного мундира постоїть?

Знову ж таки, мушу нагадати, що ще 9 червня 2006 року Генпрокуратура порушила кримінальну справу № 49-1925 «за фактом підроблення за попередньою змовою групою осіб постанови від 04. 05. 06 про закриття кримінальної справи № 49-1814», а 26 червня 2006 року ці дві справи об’єднані в одне провадження із залишенням реєстраційного №49-1814. Чому ж навіть після того, як викрилося ще одне шахрайство «невстановлених осіб», їх досі не встановлено? Може, слідчі призабули, як було викрито цю підробку? То процитую їхню ж постанову від 9 червня 2006 року про порушення кримінальної справи з цього приводу: «Під час досудового слідства слідчим слідчого відділу прокуратури м. Києва викликано для додаткового допиту як свідка генерального директора (назва реєстратора, що вів реєстр акцій ЗАТ «ЛиНІК». — С. Л.), який відмовився давати свідчення по кримінальній справі, мотивуючи свою відмову тим, що кримінальна справа № 49-1814 закрита Генеральною прокуратурою України ще 04. 05. 2006, та надав завірені копії документів, а саме офіційне повідомлення Генеральної прокуратури України № 06/34937-03 від 17. 05. 2006 та постанову про закриття кримінальної справи (...) Встановлено, що постанова про закриття кримінальної справи не виносилась, а надана фотокопія документа є підробною...» І знову фігурує підроблена копія документа! Скільки ми їх уже нарахували впродовж цієї подорожі темними лабіринтами вітчизняної Феміди?

Та навіть після того, як шахраї вже почали самочинно «закривати» порушені проти них Генпрокуратурою кримінальні справи, розслідування дій зловмисників так і не було доведене до логічного завершення! Невже їм з 2006 року не вистачило часу для цього? Чи, може, причина в чомусь іншому? Тим паче що, попри наявність належним чином зібраних та задокументованих доказів, 14 квітня 2011 року прокуратура Шевченківського району Києва вже виносила постанову про часткове закриття справи № 49-1814. І лише після оскарження з боку «Агрокомплексу» цієї постанови Шевченківський районний суд 27 грудня 2011 року її скасував та зобов’язав прокурора Шевченківського району відновити досудове слідство. Як мовиться, чекаємо передачі справи до суду.

Бо сьогодні з усією очевидністю можна твердити, що коли б ще в 2006 році було належним чином розслідувано та передано до суду цю кримінальну справу, то на одну проблему точно було б менше. І навпаки — одна підробка породжує іншу підробку, а поблажливе ставлення до шахраїв породжує ще більші й цинічніші шахрайства.