Запам’ятайте: вода в столичних озерах — коктейль із хімії і нечистот!

Столичні водойми з їхніми рекреаційними зонами вже стали швидше декораціями міста, ніж місцем для відпочинку. Вони могли б виручити городян, для багатьох з яких поїздка на море — занадто дороге задоволення. Але... Літній сезон ще не настав, а столична СЕС уже заборонила купання в більшості водойм. Зокрема, у «пляжних» районах Києва — на його Лівому березі, втім, як і на Правому, де налічується 40 забруднених водойм. Не менш сумна ситуація й з береговими зонами столиці.

Що ж сталося? За радянських часів практично всі київські водойми перебували на балансі столичних підприємств і заводів. Але після здобуття Україною незалежності ці структури перетворилися на предмет приватизації й торгу, а то й зовсім наказали довго жити. У нещадній війні за майно про водойми просто забули. Тому вони не очищалися від сміття, практично не проводилася санітарна експертиза якості води, ніхто не стежив за дотриманням правил охорони флори та фауни.

Щоправда, спроби якось упорядкувати цю галузь були: три роки тому в Київраді порушувалося питання щодо статусу столичних водойм, розроблена програма переведення озер і ставків на баланс держави. Інакше кажучи, планувалося створити профільне комунальне підприємство, яке б ними відало. Структуру створили, однак водойми їй не передали, та й саме підприємство існувало лише на папері, поки й зовсім не зникло.

Було ще кілька спроб навести порядок, але, на жаль, з різних причин вони нічим не закінчилися, а міська влада більше не переймалася цією проблемою. Кореспондентові «Голосу України» навіть не вдалося з’ясувати, які водойми й кому належать. Складається враження, що їх «розтягують» усі, хто може роздобути липові документи на право користуватися в тій чи іншій формі. Але тільки користуватись, а не відповідати за стан, утримання в належному вигляді, поновлення ресурсів.

Фахівці в цій галузі вважають, що міська влада повинна негайно втрутитися в ситуацію. Найперше провести очищення озер, облагородити їх, розробити екологічні паспорти — створити програму, проводити моніторинги водойм. Але... Яка від цього вигода чиновникам?

Тим часом у цій «справі» й надалі продовжує спрацьовувати банальна і давно випробувана схема: частину водойм, розташованих у «ласих» куточках столиці, доводять до жалюгідного стану, після чого СЕС визнає їх непридатними і навіть небезпечними для здоров’я людей. Після чого їх осушують, натомість «виростає» новий торговельний центр або висотка. Інші — менш привабливі, продають у приватні руки, де згодом з’являється висока огорожа і закритий клуб за інтересами. І ніхто не контролює, що далі відбувається із цим природним середовищем...

Як узагалі «стежать» і легальні, й нелегальні власники водойм за їх станом, не раз занепокоєно розповідали гідрологи, які вважають: озера знищує, насамперед, будівництво. Тим часом існують санітарні норми, де і на якій відстані від водойм можна зводити будинки. А також правила, згідно з якими будівельні роботи дозволено проводити лише за 100 і більше метрів від озера. Адже через прориви труб нечистоти через підземні води потрапляють до водойм. Але хто дотримується правил?

Ще одна проблема: деякі будинки зводять і на місцях підземних річок. Тому вода не потрапляє в озера, і через деякий час водойми пересихають. Учені-гідрологи вважають, що непоправної шкода завдає також самовільне під’єднання підприємств до каналізаційних мереж. Відходи, часто щедро присмачені хімікатами, потрапляють у воду, отруюючи рибу. Таких прикладів кияни знають чимало. Але скільки саме водойм використовують як відстійники, невідомо: майже 20 років ніхто не проводив їх інвентаризацію. Тож колись чисті й багаті на рибу київські водойми, на яких жили лебеді й качки, перетворюються на смітники, а вода в озерах і ставках — на коктейль із хімії та фекалій... 

В одному з випусків сторінки «Київ» опубліковано лист киянина Михайла Перебийніса за назвою: «До чого тут риба?». Він міркував про те, що столиця перетворюється на величезний смітник, до чого своїм невмілим господарюванням прикладають руку міські начальники. Але й самі городяни, викидаючи мотлох куди попало, залишаючи в зонах відпочинку недоїдки, пляшки, разову упаковку. «Кажуть, — написав він, — що риба гниє з голови. Але чи завжди «риба» винна?» І свідчення того — запаскуджені пляжі, парки, сквери, взагалі всі зелені зони, де кияни «відпочивають». Так, їх погано прибирають комунальні служби. Але чи можливо за кожним поставити прибиральника?»

У цьому зв’язку особливо слід сказати про пляжі біля водойм, де такий «спосіб життя» особливо впадає в око, як і обурює. Берег біля води — дуже привабливий для підприємців: не кожний відпочивальник, вирушаючи на пляж, несе з собою напої та їжу. Тому водойми, як гнойові мухи, обліпили всілякі точки громадського харчування — від ресторанів до «наливайок». Наразі йдеться не про те, якими продуктами, напоями і якої якості вони торгують, хоча це теж питання. Проблема не менш важлива: мало того, що вони розташовуються в зонах відпочинку нелегально, то при цьому не мають очисних споруд. Отож, куди вони скидають відходи життєдіяльності — питання риторичне.

Про це написав до редакції наш читач, житель Дарницького району Валерій Донченко: «Років 15 тому неподалік мого будинку був райський куточок — озеро Сонячне. Блакитна прозора вода, обабіч берегів — верби, очерет, чистий пісок, жаби вночі, як у селі, квакали й риба ловилася. Купалися тут з ранньої весни й не тільки до осені, а й узимку: «моржі» собі ополонки тут облаштовували. Озеро давало життя та їжу безлічі птахів і тварин. Там досі гніздяться качки — майже ручні: беруть їжу мало не з рук! Узимку озеро — це ковзани, риболовля. Навіть перші хвилі забудови не знищили цієї ідилії.

А потім понеслося: очерет під корінь, з’явився заклад громадського харчування «Хата рибалки» з усіма наслідками, що випливають звідси, чи то пак відходами, що їх зливають, як ви думаєте — куди? От і перетворюється озеро на вигрібну яму, з якої ніхто нічого не... вигрібає. Одне слово, загубили Сонячне. Втім, хіба тільки його — по всьому Києву так. Тепер нові кафе й забігайлівки будуть установлювати біля смердючих боліт».

Днями редакція одержала інформацію громадської організації «Союз власників житла Дарниці». У ній йдеться про те, що сесія Київради підтримала депутатське звернення «Про погіршення екологічного стану озера Сонячне та прилеглої до нього території». Доручивши профільним управлінням КМДА до 30 березня розробити «проект рішення про спрямування необхідних коштів для очищення, благоустрою та відновлення цієї водойми — з метою її порятунку». Якщо це вдасться, то — завдяки зусиллям громадських активістів, котрі зібрали 15 тис. підписів дарничан, що вимагають від міської влади втручання і допомоги, — повідомляє голова «Союзу власників житла Дарниці» Богдан Гребенюк.

Справді, чудова новина для Дарниці й приклад для наслідування киянам. Але й питання, та й не одне: порятунок Сонячного відбуватиметься тільки за рахунок міського бюджету, тобто за гроші киян—платників податків, чи й за гроші тих, хто, одержуючи чималі прибутки, його найбільше забруднює? Невідомо також, чи прийнято рішення і про долю «хат рибалок», інших «точок» і забігайлівок, облаштованих вже не тільки на березі, а й на самому озері, що категорично й однозначно забороняє природоохоронне законодавство? І, нарешті, найбільше питання: «Як столична влада має намір розв’язувати проблему усіх київських водойм? Але не зокрема, а глобально?»