На початку депресивних дев’яностих минулого століття, коли різко впала народжуваність, новоявлені бізнесмени разом із чиновниками заходилися ділити те, що їм не належало. Сотні дошкільних закладів опинилися в довгостроковій оренді, котра згодом переросла у приватну власність. Украдені в майбутнього покоління будівлі стали офісами, а молоді батьки почали оббивати пороги місцевої влади, щоб улаштувати дитину в дитсадок.
«У черзі ми були 274-ті...»
Наша знайома Світлана, «відсидівши» в декретній відпустці з малюком три роки, вирішила вийти на роботу у фірму, в якій до народження сина була менеджером. Її кваліфікацію там належно цінували й із задоволенням сприйняли намір Світлани повернутися.
Та як здивувалася жінка, коли ні з першої, ні з наступних спроб вона не змогла влаштувати малечу до дошкільного закладу. Відмову аргументували скрізь однаково: у Владика неповний набір щеплень. Світлані нічого не залишалося, як звернутися до приватних дитсадків. До того ж список цих закладів їй дали під великим секретом, а після зустрічі із завідувачами попросили не афішувати їхню розмову. Так, мовляв, буде краще обом сторонам.
У головному управлінні освіти та науки Черкаської облдержадміністрації підтвердили інформацію про те, що на сьогодні жоден із приватних дитсадків в області не зареєстрований і не має ліцензії на надання освітніх послуг. А щодо комунальних дошкільних закладів, то, мовляв, місць там достатньо. Тільки батькам потрібно завчасно, не за день-два, а за кілька тижнів, подбати про влаштування дитини в дитсадок.
Чи справді немає проблем у тих, хто заздалегідь дбає про влаштування свого малюка до дошкільного закладу, розповіла нам черкащанка Олена Маломуж. Вона записала сина до дитячого садка вже через два місяці після його народження.
— Чесно кажучи, я навіть злякалася, що дитина не потрапить до дитсадка, — згадує Олена. — У черзі ми були 274-ті. Нас попередили, що в сина повинні бути всі щеплення, а дитячий садок потребує матеріальної допомоги. Я погоджувалася на все, адже вже через два роки планувала повернутися на роботу. А матеріальне становище не давало змоги найняти няню або віддати сина до приватного садка. І навіть щеплення, хоча дитина — алергік, на свій страх і ризик, зробили.
Утім, зазначає Олена, є чимало батьків, які категорично відмовляються від рекомендацій лікарів. Уважають, що, навіть якщо більша частина зарплати одного з них буде витрачена на послуги приватних педагогів, дитина заслуговує лише на найкраще. Так, черкащанка Оксана (прізвище відмовилася називати з етичних міркувань. — Авт.) повідала, що до приватного дитячого садка віддала дочку через відсутність щеплень. А ще хотіла, щоб дитина виховувалася в єдиній на весь садок групі із 13 дітей. Раділа, що її дворічна Полінка буде гарно доглянута.
— Про стан здоров’я дитини й наявність чи відсутність щеплень у приватному садку ніхто не запитує, — розповідає жінка. — У групі зібрано дітей від двох до чотирьох років, тому Поліна спілкується не лише з однолітками, а й зі старшими за себе хлопчиками й дівчатками.
Пані Оксана каже, що дитячий садок, а точніше, одну групу, створено у просторій трикімнатній квартирі. В одній кімнаті — ігровий куточок, у другій — спальня, у третій — їдальня. Кухня виконує своє пряме призначення. Няня й вихователька зустрічають дітей на вході до квартири, допомагають переодягнутися. Ніхто ні на кого не гримає, не нервує й не підганяє. Усе відбувається в ігровій формі. Видно, що педагогів підбирали ретельно. За місяць батьки викладають за уважний догляд 1000—1200 гривень. Це справді чимало, констатує Оксана, однак у комунальний садок після приватного вона дитину вже точно не поведе. Хіба що, не доведи Господи, без роботи з чоловіком залишаться.
Зрозуміти краще, що ж так приваблює батьків у приватних дитячих садках, за що вони готові віддавати щомісяця від однієї до двох з половиною тисяч гривень, вирішили й ми. Шукати адреси та телефони цих дошкільних закладів довелося не одну годину. Допомогли знайомі та Інтернет. Уже на перший телефонний дзвінок на іншому кінці дроту приємний жіночий голос відповів, що в їхньому садочку завжди раді новим обличчям. Що до кожного з 12 дітлахів вихователь та його помічник застосовують індивідуальний підхід і найсучасніші педагогічні методи. Харчування — домашнє, збалансоване, за найвищими стандартами. Чесно кажучи, недовіри ця розмова не викликала.
Ліцензія батьків не турбує
Дитячий садок розташувався у приватному секторі. Перед будинком — галявина для прогулянок. Усередині — просторі кімнати: спальня, ігрова, об’єднані вітальня, їдальня та кухня. Привітна старша вихователька ознайомила з меню та розпорядком дня дітей. Зізнаємося, вразило. До меню входять свіжі соки, овочі та фрукти, різноманітні страви із м’яса та риби, молочні продукти. Усе з фермерського господарства. Щоправда, на запитання про сертифікати якості на продукцію прямої відповіді не почули. Тільки запевнення, що постачальники перевірені роками успішної співпраці.
Сумувати дітям також не доводиться, щодня — розвивальні ігри, заняття за різними педагогічними методиками (назви деяких із них і вимовити складно). Вихователь з вищою педагогічною освітою запевнила, що в дитсадку роблять усе можливе, щоб малеча розкрила свої таланти й підготувалася до успішного навчання у школі.
На прохання показати ліцензію вихователь сором’язливо відвела очі й пояснила, що поки що такого документа немає. Але колись, у майбутньому, офіційний дозвіл на роботу заклад обов’язково отримає.
Роботу без ліцензії власники приватних дитячих садків пояснюють величезною кількістю бюрократичних перепон, що стоять на шляху її отримання. І справді, ліцензування діяльності — це насамперед згода взяти на себе величезну відповідальність за життя і здоров’я чужих дітей. А ще — ціла купа проблем: статут, в якому буде викладено програму та напрями діяльності закладу, підбір кваліфікованого персоналу, його регулярні медогляди, реєстрація в податковій службі, дозвіл санепідемстанції та інших органів контролю.
Мороки нібито й багато, але дозвіл на освітню діяльність — це не тільки папірець. Це гарантія того, що люди відповідально ставляться до роботи з дітьми. Адже знають: будь-яка халатність щодо малюків — це адміністративна, а то й кримінальна відповідальність.
Щоправда, батьків відсутність документів мало турбує. Ті, з ким нам удалося поговорити в дитсадку, зізналися, що навіть і не запитували про цей документ. Головне для них — задоволений, доглянутий та нагодований малюк. Так, жителька приміського села Червона Слобода розповіла, що віддала свого сина до цього закладу після звичайного садка. Там він тільки й навчився, що плюватися й битися. А тут майже одразу став спокійніший і вихованіший. А батько хлопчика зауважив, що впевнений у відповідальності вихователів цього закладу.
— Біда може статися де завгодно, — сказав він. — А приватні садки переймаються своєю репутацією, тому уважно стежать за дітьми.
Недержавні садки Черкас відкриваються не тільки в приватному секторі. Більшість із них — на найманих квартирах. Там, зрозуміло, умови гірші. Зазвичай це трикімнатна квартира, переобладнана в дитячий дошкільний заклад із маленькими меблями та ліжечками. Одне слово, розгулятися дітлахам особливо ніде, хіба що на вулиці, на звичайному майданчику. Так, сусіди по під’їзду одного із садків міста розповідали, що за дітлахами хоч і спостерігали дві виховательки, але зібрати всіх докупи не завжди вдавалося. Іноді пенсіонери й самі допомагали ловити малечу, яка «відбивалася від зграї».
Ірина ГРЕБЕНЬ, Лідія ТИТАРЕНКО.
P. S. Поки матеріал готувався до друку, з Черкаської міської ради повідомили, що зареєстровано перший у місті приватний дитсадок. Наступний крок — видача дошкільному закладові ліцензії. Однак для цього адміністрації дитсадка ще потрібно підписати деякі документи в контролюючих органах.
КОМЕНТАР
Завідувачка сектору з питань дошкільної освіти департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Любов ДОЦЕНКО:
— Жоден дошкільний освітній заклад без присвоєння йому статусу юридичної особи, без дозволу головного управління освіти на здійснення освітньої діяльності не має права на роботу з дітьми. У Черкасах немає жодного приватного дитячого садка з ліцензією.
— Дитсадок — це не камера схову для дитини, куди прийшов, віддав, забув, забрав. Батькам щонайменше слід замислитися, кому вони довіряють своє дитя! Так, вихователі комунальних садків мають вищу спеціалізовану освіту, знайомі з психологією, фізіологією дітей, з азами педіатрії, регулярно проходять медогляди. Програма, за якою вони займаються з малюками, максимально розрахована на відповідний вік. А хто і що знає про вихователів приватних садків? Можливо, освіта в них і вища. Але яка? Фінансиста, електрика, педагога середньої школи? Хто може бути впевненим у методах їхнього впливу на дітей?
На жаль, під питанням і харчування малюків. Не сумніваємося, що їжа й справді домашня, котлети з чистого м’яса, а овочі та фрукти завжди свіжі й у достатній кількості. Але... Не дай Боже, діти отруяться (а це, погодьтеся, може статися і вдома. — Авт.), ніхто і ніколи не зможе притягнути винуватців до відповідальності. Та й наявність санітарних книжок у більшості співробітників цього бізнесу під питанням. Якщо трапиться лихо, дітлахів відправлять по домівках, а садок закриють. Ніби нічого не сталося. На жаль, схожий випадок у Черкасах уже був.
Удома батьки намагаються вберегти свою малечу від усіх бід: ховають гострі предмети, чашки з окропом відсувають якнайдалі, намагаються зберегти здоров’я, відмовляючись від щеплень. За законом, вони мають право на власний розсуд вирішувати, кому довірити своє дитя на час, поки самі на роботі, обравши домашнє виховання від бабусі, няню, комунальний чи приватний дитячий садок. Але перш ніж довірити дитину комусь, варто згадати про її безпеку. Можливо, вихователі приватних садків найприємніші і найдосвідченіші люди на світі, але, напевно, суворий контроль керівництва комунального садка та юридично обгрунтоване розуміння його вихователями реальної відповідальності за дитину зменшать ризик виникнення небезпечних ситуацій.
