Весна в кривому дзеркалі

Через низький попит на продукцію металургійної галузі на зовнішніх ринках експерти очікували на уповільнення промислового виробництва, але не до такої міри. Адже лютий високосного року мав на один робочий день більше. Тоді як нестійкі погодні умови підштовхнули попит на електроенергію і гарячу воду, що, власне, і показала статистика — розподіл електроенергії, газу та води забезпечив одразу приріст у 9 відсотків доданої вартості. Водночас за нинішніх цін на енергоносії обігрів приміщень для реального сектору стає нерентабельним, що стримувало ділову активність у будівництві, машинобудуванні, в легкій промисловості. Падіння виробництва переробної галузі за два місяці проти відповідного періоду минулого року сягнуло понад 10 відсотків. Якщо неабияким гальмом для річкового й морського транспорту стала крига, то для залізничного — організаційна перебудова парку вантажних вагонів, яка розпочалася з січня. Як наслідок, за два місяці перевезено вантажів на 1,4 відсотка менше, ніж за такий само період минулого. І хтозна, чи був би таким прикрим показник металургійної галузі навіть за відсутності зовнішнього попиту на метал, якби металургійним комбінатам не бракувало б у лютому металобрухту! Як на мене, звідси починаються усі безплідні дискусії про первинне й вторинне, про те, що важливіше для промисловості сьогодні, завтра й післязавтра. Схоже на те, що уряд знає про це краще за будь-кого. Інакше б не спостерігав з олімпійським спокоєм за тим, як на тлі майже спрацьованих фондів промисловості переможно крокує імпорт. Здебільшого сірий, від якого зиск має не споживач, не бюджет, а його організатор — зазвичай приватна комерційна структура, до якої влада небайдужа. От і виходить, що промисловість, як продуцент доданої вартості, важлива ланка, але для уряду вторинна. Тому рішення зі стимулювання ділової активності на внутрішньому ринку він приймає вряди-годи, зазвичай у пожежному порядку. Новопризначений міністр економіки та розвитку Петро Порошенко вочевидь не вітатиме «кавалерійських» підходів, але інші перед виборами ані на урядовому, ані на корпоративному рівні дотепер не практикували.

Це якнайкраще ілюструє нинішня ситуація із ціноутворенням на пальне напередодні посівної. Пригадуєте, торік світові ціни на нафту несподівано для Міненерговугілля різко підскочили, і переробляти на Лисичанському НПЗ довелося дуже дорогу сировину? Фактично те саме спостерігається і цього року. Впродовж березня світові ціни на нафту здебільшого перевищують 125 доларів США за барель, від початку року зростання становить 13,6 відсотка. Поза тим уряд нелогічно наполягав на стримуванні цін на автозаправках. Як наслідок — за даними консалтингової групи А-95, за період від 10 січня до 19 березня середні ціни на найбільш ходовий бензин зросли в роздробі на 30,8 копійки — до 10,6 гривні за літр. Причому в Криму й на Луганщині від початку року бензин подорожчав уже більш як на 50 копійок. Тож НПЗ доведеться закуповувати дорогу сировину, аграріям — дорогі нафтопродукти. Через високу собівартість його переробки мали неабиякі клопоти з його реалізацією торік, а цього року — й поготів, адже пересів озимих потребуватиме додаткових обсягів пального. Торік село одержало на посівну в рази менше пального від потреби, зараз ситуація дзеркальна. Щоправда, дзеркало криве: ціни на газ більш важливі, й Лисичанський НПЗ зупинився. Тож так само, як торік, Міненерговугілля покладатиметься на пожежні домовленості з нафтотрейдерами, законодавцями та олігархами. Одні підсоблять імпортом сировини, другі — податковими преференціями, треті — помірними цінами. Щоправда, не за красні очі — обіцянку Дмитра Фірташа, приміром, здешевити добрива для аграріїв відтіняє рішення Вищого господарського суду про списання півмільярдного боргу за газ не чужого йому Сєверодонецького об’єднання «Азот» перед ДК «Газ України». Хто б сумнівався у тому, що дороге пальне потече в собівартість сільгосппродукції, яка невдовзі потрапить на полиці супермаркетів і здивує усіх своїми цінами. Фундаментальної ж причини сезонного зниження товарної пропозиції, яка полягає у нерентабельності вітчизняної нафтопереробки, уряд і цього разу не вирішить.

Тепер про першорядне, тобто про газ. Про нього йшлося і в Москві, і в Києві. Поза тим найцікавіше почули від своїх. Глава НАК Євген Бакулін повідомив, наприклад, що його відомство веде консультації щодо диверсифікації газових поставок, розраховуючи закупити в Європі близько 10 мільярдів кубометрів. У попередньому «Балансі...» я вже висловлював сумнів з цього приводу. По-перше, якщо розраховуємо на поставки газу через ділянку Велке Капушани (Словаччина) і низькі ціни на нього влітку, то через неї не прокачати озвученого обсягу жодним чином. По-друге, хто і з якого дива вирішив, що Європа має для України такі обсяги спотового газу? Сумнівно. По-третє, оператору треба мати транзитну угоду для прокачування газу з Європи. І нарешті, як бути з угодою на транзит і поставки природного газу, яка підписана з «Газпромом»? Чи, бува, хто забув про принцип «Або бери, або плати»?!

Ніхто не забув, і всі хочуть як краще. В парламенті схвалили в першому читанні законопроект Юрія Кармазіна, який забороняє приватизувати газотранспортну систему. Хто б сумнівався у тому, що хотіли як краще. Разом з тим постає резонне запитання: навіщо було забороняти й без того заборонене?

Змінами до Закону «Про трубопровідний транспорт» пропонується дозволити за рішенням уряду — реорганізацію держпідприємств, НАК «Нафтогаз України», її дочірніх компаній, які здійснюють діяльність із транспортування газу магістральними та/або розподільчими трубопроводами і зберігають його в газосховищах. По суті, запалили «зелене світло» корпоратизації держпідприємств, у тім числі, й «Укргазвидобування» та «Чорноморнафтогазу». Вона, як відомо, природно, виводить з-під контролю держави частину грошових потоків, де-юре — зберігає чиновницький контроль над власністю, а де-факто — передає функції володіння і розпорядження власністю акціонерам. Якою мірою виводить, зберігає і передає і хто, власне, виступить у ролі акціонерів — це вирішуватиме уряд. А він, як відомо, схиляється до створення на базі ГТС газотранспортного консорціуму. Як на мене, хоч би якого вигляду набула організаційно-правова форма цього об’єднання, простий споживач газу й надалі буде залежний від його монопольного розподілу, перехресного субсидування і спекулятивного ціноутворення.