Микола Якович Богуш, мешканець шахтарського міста Нововолинська, належить до когорти тих, кому довелося пройти крізь пекло війни. Незважаючи на поважний вік (а ветерану невдовзі виповниться дев’яносто), він може годинами розповідати про пережите.

— Найяскравіший спогад пов’язаний із випадком, який стався зі мною в Німеччині, — мовив інвалід війни, коли я завітала до його невеличкої однокімнатної квартири. — Було це неподалік стратегічної магістралі Берлін—Дрезден. До мене підійшов лейтенант з пакетом документів і сказав, що в разі, якщо доставлю їх за призначенням, наша дивізія буде врятована. Я завдання виконав, хоча довелося зазнати чималого ризику. Та хіба вперше під кулеметними кулями противника відчував на собі крижаний подих смерті?

У приватному архіві ветерана знаходжу документ, в якому повідомляється, що медаллю «За відвагу» нагороджено гвардії рядового Богуша Миколу Яковича. Він, заряджаючий міномета, 24 квітня 1945 року в бою за розширення плацдарму на західному березі річки Ельба під прицільним обстрілом противника вів безперервний вогонь. В результаті було знешкоджено два танки, 29 солдатів та офіцерів противника.

У 21-й гвардійський кавалерійський полк сьомої кавалерійської дивізії Миколу Яковича призвали в 1944 році з рідного села Радехів Любомльського району. Воювали з фашистами також його брати Володимир і Петро.

Бойове хрещення Микола Якович отримав на Сандомирському плацдармі в Польщі. Через річку, яка поховала у своїх водах багатьох радянських воїнів, переправили взвод. Згодом форсували її вдруге...

— Тоді відійшли на три кілометри, щоб трохи перепочити, — розповідав ветеран. — Дійшли до поля, вночі залягли в траншею.

А вдосвіта з лісу виповзли три «тигри». Офіцер наказав гвардії рядовому Богушу: «Розбий гусеницю задньому танку». Сказано — зроблено. Але Богуш викликав вогонь на себе. Як і очікував, через кілька хвилин після пострілу поблизу розірвався німецький снаряд. Спочатку навіть не відчув, що контужений... Потім був госпіталь. Здавалося, що потрапив із пекла в рай. Коли повернувся слух, почав збиратися знову на передову.

Після війни довелося йому працювати в місті Благовєщенську на Далекому Сході. А невздовзі він уже закладав фундамент під молоде шахтарське місто Нововолинськ. Тут і пропрацював більшу частину свого трудового життя прохідником підземних вибоїв, вийшов на пенсію. Дружина ветерана Марія Петрівна теж кілька місяців була на війні. Живуть разом, обом хвороб не бракує.

Під час розмови Микола Якович раз по раз казав, що його бойові побратими відходять в інші світи, мало вже залишилося колишніх фронтовиків. Тому так хотілося б більше уваги від влади...

Алла ЛІСОВА.

Волинська область.

На знімку: інвалід Великої Вітчизняної війни Микола Якович Богуш.

Фото автора.