Доки екопоселенці переробляли документи, як їм порекомендували у райдержадміністрації, їхню землю віддали бізнесмену з Києва
Побутує стереотип, ніби в селі залишаються жити ті, хто не зумів пробитися до міста. Однак останнім часом намітився зворотній процес. Багато хто мігрує із закіптюженого міського середовища ближче до природи. І такий потяг людини сьогодні зрозумілий. Якби в селі була хоч якась робота, а у сільських будинках — бодай мінімальні зручності, знелюдненню українських сіл уже давно було б покладено край.
Рецепт порятунку людини від жорстокості й цинічності сучасного світу простий. Потрібен лише гектар землі, щоб створити на цьому просторі свою власну екосистему: збудувати дім і закласти сад, а опісля викопати невеличкий ставок, посадити кедровий гайок, завести пасіку, спорудити лазню, розбити квітники. Життя у злагоді з природою та зі своєю совістю — це і є та панацея, на пошуки якої люди інколи витрачають все життя.У 2005 році в Лебединському районі виникло поселення Благодарне, яке його мешканці назвали «екоселом». Воно сьогодні складається з десятка «родових маєтків». Вільна земля знайшлась на територіях практично вже зниклих сіл — Хількового, Лифиного та Басівщини Ворожб’янської сільради. Кожна родова садиба має 1—2 гектари площі. Згідно з «Проектом розвитку Благодарного на основі родових садиб на 2012—2015 роки», тут працюватимуть спортивно-тренувальний комплекс, клуб для проведення громадських заходів та зборів, тепличне господарство та інші об’єкти. Екопоселенці хочуть повернути до життя колишній колгоспний ставок, придбати сільськогосподарську техніку і вирощувати екологічно чисту продукцію без використання гербіцидів та мінеральних добрив, та налагодити народні промисли — зокрема, плетіння з соломи, лозоплетіння і гончарство, паркетне та інші виробництва. У Лифиному власники родових садиб мають намір відродити садибу Хрущових. Як відомо, приїжджати до цього села на гостини до місцевих поміщиків дуже любив Тарас Шевченко.
Для реалізації проектів, порахували екопоселенці, у 2012 році вистачить 490 тисяч, у 2013-му — 540 тисяч, у два наступні роки — відповідно 400 і 330 тисяч гривень. Благодарне в підсумку може мати до 70 родових садиб і забезпечити робочими місцями близько 200 осіб. «Щоб підтримати ці процеси, треба мати в Україні конкретні приклади створення сіл нового типу і державну фінансову допомогу, адже справа відродження села — це передусім державна справа», — зазначають розробники проекту розвитку Благодарного.
Один з мешканців Благодарного Володимир Майборода очолює обласну громадську організацію «Комітет захисту рідної землі» і активно пробиває ідею екопоселення і пропагує здоровий спосіб життя. Майбороді — 74 роки, але на вигляд не даси і 60. Він запросто бігає 10 кілометрів і після дистанції не втрачає бадьорості.
Інший мешканець екопоселення Роман Фірсов — також корінний сумчанин, закінчив Сумський національний аграрний університет. Вже скоро два роки, як живе у своєму родовому маєтку.
— Перед тим, як оселитися на землі, ми з дружиною розробили проект. Уже посадили сад, викопали водойму. Захотілося завести пасіку, але бджоли забирають дуже багато часу. Зупинились на ідеї бортництва. Наша справа — лише покласти колоду, якийсь час бджоли у ній обживатимуться, але потім буде мед. Його не стільки, як у вулику, зате заощаджуємо багато часу.
Віталій Мартиненко випускник того самого аграрного університету.
— Хочу, як і мої товариші, взяти землю і побудувати свою родову садибу, — ділиться він планами. Коли дізнався про екопоселення, одразу зайшов в Інтернет, потім поїхав у Благодарне і побачив усе на власні очі. Познайомився з людьми. Вони виявились освіченими, інтелігентними і щасливими від того, що живуть у злагоді з природою на своїй землі. Їм завжди цікаво, весело — вони, мов одна сім’я: без зверхності чи дратівливості...
За словами Романа Фірсова, прихильників такого способу життя сьогодні багато не лише в Україні, а й у Росії та Білорусі. Більшість екопоселенців не вживають тваринної їжі.
Вегетаріанство — то не статутна вимога, просто так вийшло, що у Благодарному майже всі зійшлись на цьому.
Здавалося, керівництво Лебединського району має сприяти екопоселенню, що з’явилось на цій території. Десять сімей мають там свої родинні садиби і оселились на постійній основі. У сім’ях вже народилось четверо дітей. Ще 22 громадян написали заяви до райдержадміністрації з проханням виділити кожній сім’ї до двох гектарів землі. Екопоселення мало б уже понад 30 родинних садиб, і плани щодо розвитку Благодарного стали б цілком реальні.
Землю людям пообіцяли, і ті підготували необхідні документи для переїзду. Та згодом з’ясувалося, що голова Лебединської райдержадміністрації виділяти екопоселенцям ділянки передумав.
— Нам пояснили, що всі землі в Лебединському районі вже розпайовані й розподілені, — розповідає В. Майборода. — Та поки наші люди переробляли документи, як їм порекомендували у райдержадміністрації, їхню землю віддали бізнесмену з Києва. Місцевій молоді, яка свого часу повтікала до міст, виходить, дорога на село, себто додому, закрита. Але ж згідно з одним із пунктів статті 25 Земельного кодексу України, в кожному районі має бути створений резервний земельний фонд «у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь<...>». Ця норма спеціально закладена до Земельного кодексу, щоб не позбавляти сільську місцевість можливості економічного розвитку, а майбутнім громадянам України, котрі побажають працювати на землі, забезпечити таку перспективу.
Звичайно, спочатку район матиме від «крутого» бізнесмена більше, ніж від екологічного поселення. Але на те вона і влада, щоб жити не сьогоднішнім днем, а хоч трохи дивитися вперед.
Володимир ЧЕРНОВ, Владислав ЖМУРКОВ.
Сумська область.
