Щоразу, коли буваєш у Криничному, що в Устинівському районі на Кіровоградщині, приємно вражає ошатність цього села, порядок на вулицях та на обійстях селян. І газ тут є, і водопровід працює, і роботою всіх бажаючих забезпечено.

Секрет успіху Криничного стає зрозумілий щойно знайомишся з директором тутешнього приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» Анатолієм Петренком. Він керує ним близько сорока років. Коли Анатолію Олексійовичу запропонували очолити господарство — то був найвідсталіший радгосп, а вже за два роки він увійшов до трійки кращих у районі. Рецепт успіху доволі передбачуваний: Петренко любить землю і жодного разу в житті не зрадив тій любові. Йому не раз і не двічі пропонували перейти на легші хліби, на кабінетну роботу. Та Петренко навіть не роздумував ніколи: варто чи не варто — він без землі себе не уявляє.

Побудувати дім, посадити дерево...

А ще, звісно, виростити сина. Це те завдання-мінімум, що його має виконати кожен, кому дароване життя. Анатолій Олексійович давно вже його «виконав і перевиконав». У далекому 1975-му молодий директор радгоспу одразу збагнув, що відродження села можливе лише за умови, якщо створити людям усі необхідні зручності для життя. Отож з’явилося в Криничному 275 новеньких ошатних будиночків, потяглася в село молодь, а їй потрібні були і дитячий садочок, і сільський клуб, і школа, спортзал, магазини. Тож будували, перебудовували, добудовували. Створювали нові робочі місця, розширювали перспективи.

Понад 350 гектарів насаджень з’явилося поблизу господарства та на його території відтоді, як господарює тут Анатолій Петренко. Він зініціював створення п’яти природних заказників. Про кожне деревце в селі може розповісти, ким і коли воно посаджене. Тож не дивно, що йому душа болить, коли бачить, як нині часто-густо вирубують цілі лісосмуги.

Дітям та внукам Анатолій Олексійович разом із дружиною (а «за сумісництвом» ще й заступником директора ПСП) Євдокією Іванівною все життя прищеплювали не лише любов до землі, а й усвідомлення необхідності дбайливого ставлення до неї. Що посієш, те й пожнеш. У це свято вірять у цій родині. Тож хоч би хто звернувся із проханням до А. Петренка чи як до керівника господарства, чи просто як до людини — наперед знає: його вислухають, зрозуміють, допоможуть. Не випадково ж у селі його давно вже величають «батьком». Таке звання, можливо, ще почесніше, ніж ті, що їх йому присвоїла держава: «Заслужений працівник сільського господарства», «Вчений агроном-економіст», «Відмінник народної освіти». Така нагорода не менш дорога, ніж його ордени за звитяжну працю.

Повернення до першоджерел

Той день, коли чотири роки тому в Криничному з’явився свій храм, став початком повернення громади до прадавніх традицій, до першоджерел, що дарують людині віру і надію. Отець Михаїл, котрий ось уже п’ять років як переїхав у це село, тепер із посмішкою згадує, як перші служби правилися просто неба, як паску на Великдень святили на стадіоні, як доводилося навчати вірян прописних істин. Нині храм, освячений на честь Преподобної великомучениці Євдокії, — один із кращих в області.

Нещодавно, в день храмового свята села, тут, навпроти церкви, освятили новозбудовані меморіальний комплекс, де розташовані пам’ятники Матері-вдові, жертвам Голодомору, та капличку Божої Матері «Смотрительниці хлібів». З’їхалися священики з близьких і далеких сіл, завітав єпископ Олександрійський і Світловодський Антоній, зійшлися прихожани, щоб разом помолитися-подякувати благодійникам Петренкам. Адже передусім завдяки їм село має свій храм.

— За таких людей треба день і ніч Богу дякувати, — наголосив отець Михаїл. — Людина без віри в серці такого, як цей храм, як наш комплекс, не зробить. Намагаючись дотримуватися традицій, ці люди знають, навіщо вони на цьому світі, тож і живуть за Божими заповідями.

Допоки правилася служба, Євдокія Іванівна та Анатолій Олексійович молилися разом з усіма, й лише коли заспівали на їхню честь «Многая благая лєта», а потім владика Антоній подарував пані Євдокії ікону Святої Матрони (сліпої фізично, але зрячої духовно), а прихожани вручили квіти на знак вдячності за її благочинність, за невсипущу енергію й постійне опікування храмом, жінка сказала: «Дякувати треба не лише мені, а й моєму чоловікові — сама б я нічого не зробила».

Не посперечаєшся. Разом легше і по життю йти, і гарний слід по собі залишити на землі.

Фото автора.

Подружжя Петренків, прихожанка Каринка та отець Михаїл.