Ціна херсонського правосуддя

Співробітники Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС України зіпсували голові Апеляційного суду Херсонщини Анатолію Іванищуку вечерю у фешенебельному ресторані. Як інформує прес-служба Генпрокуратури, у цьому закладі високопоставлений служитель Феміди одержав сто тисяч доларів США за «сприяння» у прийнятті судом важливого рішення. Слідство кваліфікувало ці дії як «отримання неправомірної вигоди особою, уповноваженою виконувати функції держави, поєднане з вимаганням такої вигоди» (ч.3 статті 369-2 КК України), що у разі визнання підслідного винним забезпечує йому від трьох до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Однак Анатолія Іванищука не затримали — у нього лише взяли підписку про невиїзд і відпустили додому. Удома й на присадибній ділянці голови суду теж був обшук, однак у ГПУ й МВС про його результати нічого не кажуть.

Попри те, що до операції ГУБОЗ, щоб уникнути витоку інформації, майже не залучали місцевих правоохоронців, уже через якихось півгодини після її початку весь херсонський діловий і адміністративний бомонди був у курсі, де й за що «погорів» голова обласного Апеляційного суду. Ця новина миттю з’явилася на місцевих новостійних сайтах в Інтернеті (дуже великий суспільний інтерес викликав в останні роки Анатолій Іванищук), і до ресторану потягнулися цілі автокортежі: либонь, удасться подивитися, як найвпливовіший у Херсоні носій суддівської мантії сам дає пояснення оперативникам. Але, на жаль, — перед рестораном стояло оточення, яке усередину нікого не пропускало.

Звичайно, сума в сто тисяч доларів для тутешніх реалій не просто велика, а фантастична: простому смертному на неї можна було б жити ледве чи не піввіку! Але пересічних городян вразила навіть не величина «куша», а те, що силовики нарешті добралися до провінційного керівника зі стійкою репутацією «недоторканного». Адже Анатолій Іванищук беззмінно очолював спершу обласний, а потім Апеляційний суд ще з 1996 року.

Уже через рік після його призначення громадянин Болгарії, президент фірми з промовистою назвою «Граф Монте-Крісто-Комерс» Георгі Георгієв, котрий потрапив під слідство за незаконні валютні операції, отримує амністію, і «дякує» обласному суду «благодійним пожертвуванням» у розмірі все тих самих ста тисяч доларів. Причому все це робиться зовсім відкрито: голова суду Анатолій Іванищук дає про це інтерв’ю газеті обласної ради «Наддніпрянська правда», яка публікує й лист пана Георгієва (цитата): «У зв’язку із Законом України «Про амністію з приводу першої річниці Конституції України... я звільнений від основного й підлягаю звільненню від додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. У вигляді подяки державі Україна фірма «Граф Монте-Крісто-Комерс», Болгарія, м. Варна виділяє й просить зарахувати на рахунок обласного суду у вигляді спонсорської допомоги 100 000 (сто тисяч) доларів США».

Зазначте: громадянин чужої держави вдячний за гуманність саме державі Україна, однак навіть як на нинішній час великі гроші перелічуються не в державний бюджет, а саме обласному суду. Навіть в якому-небудь Гондурасі за таку дивну доброчинність «облагодіяні» судді миттю втратили б посади, а у нас і влада, і все суддівське співтовариство «проковтнуло» новину з виглядом, що нічого особливого не сталося. 

Скільки ще було подібних спонсорів — залишається лише здогадуватися. Але Херсон — місто невелике, свого роду величезне село, де все про всіх знають. І городяни просто не могли не помічати, як не щодня, а щогодини зростає матеріальне благополуччя всіх, хто входив в «близьке коло» голови обласного Апеляційного суду.

А коли журналісти, як от кореспондент міськрадівської газети «Херсонський вісник» ставили боязкі запитання про походження всього цього достатку, то одержували від Анатолія Іванищука упевнені відповіді (цитата): «Так, справді, про мене ходило багато міфів, нібито мені належить ціла вулиця в Залізному Порту. Усе це, звичайно, міф. Усе, що мені належить, згадане в моїй декларації про доходи, як, наприклад, квартира в Києві. Усе законно, усе перевірено. А взагалі, я знаю, як заробити гроші. Я працював усе своє життя, у студентські роки тричі їздив до Тюмені, по 2,5—3 тисячі рублів привозив, заробив гроші на весілля, на облаштування побуту. Але жодних заводів і фабрик у мене немає».

Читаючи такі одкровення, херсонці, які бачили «хатинку», де живе головний суддя області, тільки хмикали: хоч усе життя на північних будівництвах працюй, а такий собі не збудуєш. 

Утім, «хатинки» були ще не найстрашнішими наслідками «нових віянь» у судовій системі. Під впливом наочних прикладів гарного життя начальства, «хватальний рефлекс» почав прокидатися й у нижчих рангом суддів. Почалося таке цинічне вимагання, що люди просто за голови хапалися: у суді Дніпровського району Херсона одна із суддів нахабно вимагала в подружньої пари тисячу доларів за право всиновити хвору дитину, і її під час одержання грошей «задокументували» оперативники СБУ. В інших судах розгорілася прихована боротьба за вплив і розподіл важливих (читай — грошових) справ: на цьому ґрунті в суді Генічеського району не так давно було звільнено одразу трьох суддів. А прості люди від того, що відбувається, просто в розпачі. Прямо перед будинком Апеляційного суду на знак протесту проти несправедливості покінчив життя самогубством шляхом самоспалення скадовський пенсіонер Іван Куліда (пам’ятається, судді в кулуарах довго обурювалися, що при цьому згоріла щойно посаджена на газоні декоративна туя, що зіпсувало загальний вигляд).

Коли у Верховній Раді України ще минулого скликання затверджували довічний статус судді Іванищука, активісти одразу декількох партій і громадських організацій краю вийшли в пікет до стін облдержадміністрації з вимогами відправити голову Апеляційного суду у відставку. Після недовгих сперечань народні депутати його повноваження все-таки затвердили.

Але якщо пікетників просто розігнала міліція, то журналістів місцевої преси, які ризикнули опублікувати звіти про ці події, ще довго труїли, як зайців. Після серії викривальних статей у херсонській газеті «Гривна» одразу кілька судових позовів на неї до суду подав не тільки Анатолій Іванищук, а і його дружина — скромний викладач державного ВНЗ. Суми моральної шкоди, завданої цій гідній парі, були для газетярів просто космічними, оскільки коливалися в межах від десяти до ста тисяч гривень. Причому всі позови у всіх судових інстанціях — від Херсона до Києва — журналісти неухильно програвали.

— Наш щотижневик нерідко пише про митарства людей, чиї права утискають чиновники чи бізнесмени, що затримують зарплату. Вони скаржаться, що навіть після виграного суду не можуть одержати чесно зароблених грошей — виконавча служба зволікає з виконанням судових рішень роками. Але варто було тим самим судам винести вердикти про стягнення відшкодування моральних збитків на користь Анатолія Іванищука, і вони набули законної сили, як Державна виконавча служба відреагувала миттєво: усі рахунки редакції було заблоковано, а її майно — описано й заарештовано, — згадує редактор херсонської газети «Гривна» Валерій Боянжу. — Ми не погодилися з тим, що рішення на користь голови Апеляційного суду українські суди винесли правомірно. І теж подали позов у Європейський суд з прав людини. Там його прийняли до розгляду, нещодавно затребували додаткову інформацію. Дуже сподіваємося, що міжнародна судова інстанція відновить справедливість.

Херсонські журналісти розділяють надію колег з «Гривны» на те, що «Європа нам допоможе». Але... європейські судді далеко, а наші — ось вони, близенько, і справедливість вони розуміють по-своєму. Засвоївши цей «урок», нині й найзапопадливіші провінційні репортери, і жагучі поборники інтересів громадянського суспільства не ризикують порушувати «заборонені» теми на кшталт походження суддівського майна й спонукальних мотивів суддів, котрі виносять часом рішення, від яких «за версту несе» корупцією. Навіть коли голову Апеляційного суду області «прихопили» у дорогому ресторані із сотнею тисяч доларів, херсонські медіа чи взагалі обійшли мовчанням небезпечну тему, чи обмежилися сухою інтерпретацією повідомлень прес-служби Генпрокуратури України. Нехай собі київські газетярі носяться із сенсацією й пишуть про те, що «на Херсонщині з’явився черговий суддя-«колядник». Місцевим ЗМІ така свобода слова вже не по кишені.