Виявлені під час відрядження проблеми спонукали до певних роздумів й нериторичного запитання: що робити, аби виправити ситуацію в регіоні. Адже, окрім оптимістичних декларацій, що часом схожі на доброякісні авантюри, глава обласної держадміністрації Олександр Пеклушенко фактично не запропонував землякам нічого такого, що могло б стати локомотивами зростання не тільки виробництва, а й добробуту. Понад те, песимісти вважають, що невдовзі через шалені темпи зношеності основних фондів від промислових гігантів краю залишаться тільки ріжки та ніжки. Як і від сільськогосподарської галузі, надто тваринництва.

Зрозуміло, не все залежить від місцевих керівників, та, на нашу думку, і обласна рада, і ОДА не всі резерви використовують, чекаючи погоди біля Азовського моря. Слід генерувати ідеї, створювати програми розвитку краю, залучати для їхньої реалізації законодавчу і виконавчу владу країни.

Удосконалення передусім потребує закон про місцеве самоврядування. Представницька влада регіону має не тільки дбати про наповнення обласної скарбниці, а й формувати виконавчу владу, контролювати її, розробляти стратегію на майбутнє.

Напевне, і Києву треба змінити деякі норми регулювання економічного життя регіонів. Передусім під час приватизації промислових об’єктів повинна братися до уваги думка обласної громади, влади.

Не може також господарюючий суб’єкт, якому дісталося підприємство, створене поколіннями, бути абсолютно непідконтрольним місцевій владі. Інакше станеться так, як сталося із працівниками ЗАлК. Вони опинилися на вулиці після того, як власники вирішили закрити комбінат, оскільки, мовляв, невигідно працювати з чинними тарифами на електроенергію. (Зауважимо: на нашу суб’єктивну думку, держава могла давно втрутитися у ситуацію, яка склалася із приватизацією алюмінієвої галузі. Тим більше, що росіянам дістався не тільки ЗАлК, а й Миколаївський глиноземний завод. І під час його приватизації вони брали на себе певні зобов’язання, у тому числі збудувати у Харківській області іще один алюмінієвий завод. Однак так і не виконали їх. Для того щоб врятувати алюмінієву галузь, потрібна політична воля, передусім керівництва уряду.

Водночас Кабінет Міністрів мав би ініціювати (переконані: іще на світанку приватизації) відповідний закон, який би передбачив певний відсоток відрахувань від обсягів виробництва на користь територіальної громади. Прибутки йдуть в офшорні зони і фактично не оподатковуються.

Олександр Пеклушенко похвалився нам, що за інвестиційною привабливістю область посідає третє місце в країні. Так, наречена може бути приваблива, але норовиста, вередлива і без господарської жилки. Отож не дивно, що вона може очікувати женихів усе життя, але так і зостанеться старою дівкою. Отож, як ми вже писали, у Запоріжжі вдалося реалізувати лише один інвестиційний проект — побудовано завод напівпровідників вартістю півмільярда євро. Цей та інші факти наштовхнули на оптимістичну думку.

В Україні заговорили про створення своєї «силіконової долини». Прем’єр-міністр Микола Азаров навіть визначив цифру, яку держава повинна заробляти за рахунок інформаційних технологій.

На нашу думку, Запоріжжя могло б стати промисловим майданчиком вітчизняної «силіконової долини». Для цього тут є все — і сировина, і технології, і кадри, і навіть — нехай і дещо застаріле — виробництво. Але для цього потрібна ініціатива місцевої влади.

Проте це може залишитися лише мрією з кількох причин. По-перше, через неефективне використання бюджетних коштів. Торік контрольно-ревізійна служба області змусила відшкодувати майже 164 мільйони гривень фінансових та матеріальних ресурсів. Майже на кожному із 420 перевірених підприємств встановлено порушення. Скажімо, в акціонерних товариствах «Дніпроенерго» та «Запоріжжяобленерго» зафіксовано втрати ресурсів на 27 мільйонів гривень. Керівник комунального підприємства «Елуад» за фіктивною угодою виплатив ділкам півмільйона гривень. У Вільнянському, Приазовському та Бердянському районах виявлено втрати на суму понад шість мільйонів гривень. Це — лише видима частина айсберга. А скільки порушень не зафіксовано?

І — найголовніше — інвестиції у Запорізьку область не підуть, якщо місцева влада не змінить свого ставлення до людей підприємливих, ініціативних, які не чекають милостині від держави, а прагнуть творити своє сьогодення.

Ми стали свідками такого принизливого ставлення податківців до власника придорожнього кафе перед Василівкою. До нього зайшли троє молодиків і з порога накинулися на власника: «Коли заплатите? Щоб завтра були у нас». Запитання на кшталт, що і як буде за новим Податковим кодексом, модно одягнуті інспектори проігнорували, зізнавшись, що їм «ніколи пояснювати, приходьте». А репліка, мовляв, сам Президент закликав податківців допомагати підприємцям, викликала лише роздратування: «А ми що робимо тут у цю негоду?».

Власник розповів, що він з колегами працюють на пташиних правах, оскільки господар придорожньої території не узаконив право на оренду землі. «Електроенергію беремо від сусіда через дорогу, побудувати стаціонарне кафе, провести воду і створити пристойні побутові умови нереально, бо будь-якої днини нас можуть вигнати звідси».

У співбесідника на ринку в райцентрі є магазинчик, який виставив на продаж, бо торгувати стало невигідно. Поки поряд не було супермаркету, справи йшли добре, продукти завозив з кількох областей. Монстр-конкурент виживає підприємливих сусідів і «дає наживатися спекулянтам», які купують у нього товар за гривню п’ятдесят, а продають утричі дорожче. Цей «бізнес» підтримує місцева влада, зневажаючи інтересами більшості добросовісних торговців, які заледве зводять кінці з кінцями.

Іван ІЛЛЯШ, Володимир КОРОЛЮК.

ПОЧАТОК У №№ 45, 48, 51 ЗА 13, 16, 21 БЕРЕЗНЯ ЦЬОГО РОКУ.