Для кого мільярд — не гроші?

Найбільш толерантними із почутого в цеху стали слова старшого майстра Олександра Данова: «Останніми місяцями я був членом представницької заводської делегації, яка оббивала київські керівні пороги. Після прямого розпорядження Президента України продати феросплавному заводу підстанцію Ф-2 міністр палива й енергетики Юрій Бойко запевнив нас спочатку 27 листопада 2011-го, а потім 17 січня вже поточного року, що максимум за 1,5 місяця питання буде вирішене. Ми додали ще місяць і запланували пуск першої печі цеху №4 20 березня. Видано навіть відповідний наказ по заводу, але дуже швидко надійшли листи із «Запоріжжяобленерго», що питання переноситься спочатку на квітень, а потім і на червень місяць»...

Тут саме час розібратися із «якоюсь там» підстанцією Ф-2, яку енергетики не бажають навіть за вказівкою Президента продавати. Тому стоїть і ще напевно довго стоятиме цех №4, а 1400 сімей будуть жити на виплати по безробіттю. Історія згаданої підстанції розпочалася 1963 року. Тоді Запорізький феросплавний завод збудував новий цех для виробництва феросиліцію, і як додаток до нього — ще й підстанцію Ф2 150/10кВ і РУ-10. Хай вибачить читач за подробиці, але в тих цифрах і буквах вся суть проблеми для БЮДЖЕТУ вартістю у МІЛЬЯРД гривень щороку.

Тоді у 1963 році завод безплатно передав підстанцію на своїй власній території обласним енергетикам. Потім справно платив гроші за оренду та експлуатаційні витрати, і коли почався новітній період поділу майна, ніяк на підстанцію не претендував — вона лишилася у ВАТ «Запоріжжяобленерго». Все йшло чудово доти, доки не нагрянула криза 2008—2009 років. Кон’юнктура ринку склалася так, що Запорізький феросплавний змушений був скоротити виробництво. Аж тут у 2010 році наспіла й «допомога» держави. У вигляді постанови Національної комісії з регулювання електроенергетики. За нею ті, хто отримує напругу в 27,5 кіловольт і вище чи забезпечує СЕРЕДНЬОМІСЯЧНИЙ ВІДБІР електроенергії в обсязі 150 мільйонів кіловат і більше, платять за так званим першим класом споживання — 72,62 коп. за кВт/год. (без ПДВ), а хто менше, то за другим — 93,02 коп. за кВт/год. (без ПДВ).

У 2010 році заводу милостиво дозволили взяти в оренду згадану підстанцію Ф-2. Однак через наслідки кризи, які полягали в зменшенні попиту на феросплави, протягом року не набрав необхідної потужності, щоб вийти на середньомісячні 150 мільйонів кіловат-годин спожитої електроенергії. І тут когось осінило — так можна ж з феросплавного гроші лопатою гребти! І підприємству: а) відмовили в оренді — а значить, воно через своє РУ отримує напругу в 10 кіловольт; б) перевели на другий клас споживання за «недобір».

«Подвійна проблема, — каже заступник голови правління з розвитку Сергій Балашов, — відмова в оренді підстанції і те, що наш середній показник споживання за 2010 рік становив 136 мільйонів кіловат-годин — призвели до зупинки цеху. Оті недобрані 14 мільйонів кіловат, у кінцевому рахунку, спричинили те, що наша продукція за другим класом оплати електротарифу стала неконкурентоспроможною на ринку. Довелося зупиняти виробництво».

А головний інженер ЗФЗ Микола Ковтун надав повний розрахунок втрат: «Енергетики збиралися за рахунок підвищення тарифу отримати із підприємства додатково 277 мільйона гривень. А у результаті зупинки цеху сумарні втрати за 2011 рік становили 985,8 мільйона гривень. А саме — ЕНЕРГЕТИКИ НЕДООТРИМАЛИ прибуток на суму 908,3 мільйона гривень; втрати у податку на фізичних осіб (бюджет міста) — 10,6 млн. гривень, Пенсійного фонду — 37,9 мільйона гривень. У той же час виплати звільненим працівникам фактично з бюджету становили 29,1 млн. гривень».

Ось така виходить «економна» економіка. Але це ще не все. Починаючи з 2006-2007 років завод вкладав та й сьогодні вкладає чималі кошти в модернізацію виробництва. У всякому разі на території ЗФЗ зовсім не відчувається «важкий дух металургії». Бо і минулого року завод виконав 50% робіт із встановлення найсучаснішої газоочистки того ж таки цеху №4. Коли запрацює весь цех, а для цього знадобиться щонайменше чотири місяці, то й друга половина робіт буде виконана — обладнання складоване прямо у цеху.

Голова правління ПАТ «Запорізький феросплавний завод» Павло Кравченко, розповідаючи про своє підприємство, раз за разом вживає слова: «Унікальне в Європі виробництво, цими печами цікавляться в Японії та Китаї, але ми їх їм не показуємо» тощо. Взагалі-то новинки на заводі з’являються мало не щомісяця. Одна із таких — піч постійного струму (це та, за якою полюють японці та китайці). Технічний директор Олег Беспалов, один із авторів розробки, розповів, у чому — цінність установки: «Економія на тонні продукції становить до 300 кіловат-годин. Крім того, обладнання зручне в експлуатації і приводить ще й до економії, наприклад, матеріалів від 5 до 16 відсотків».

Розповідаючи про ситуацію з тією злощасною підстанцією, яку і в оренду не здають, і не продають, і не дозволяють нову (!) поряд будувати, через що потужності заводу використовуються лише на 40 відсотків, а всі працюючі — на «чотириденці», Павло Кравченко не стримує емоцій: «Державі потрібні гроші, потрібна металургія, потрібні робочі місця? Ми робимо висновок, що ні! Бо ніяких надприбутків на різниці першого і другого класу оплати ми не маємо, нам би вижити і продати свою продукцію без збитків. Адже за першим класом витрати на електроенергію у всіх затратах виробництва становлять 54%, а за другим — 60%. Коли б у нас, наприклад, вартість електроенергії була, як у наших конкурентів із Росії — п’ять центів, то і в наших витратах частка електроенергії опустилася б до 39%. Ми про таке і не мріємо».

І ще про одне не можна не сказати. ЗФЗ провів титанічну роботу із енергозбереження. Зокрема, за останні п’ять років рівень використання феросплавного газу в суміші з природним зріс з 60 до 90 відсотків. Економія таким чином становить 3,4 мільйона кубометрів природного газу. Однак став все той же цех №4, і тепер він не постачає феросплавного газу для технологічно необхідного вапняного виробництва. І через те вже на всі 100% використовується природний газ. А саме 3,6 мільйона кубів! Тобто вже з перекриттям економії, досягнутої іншими цехами. А кажуть, що споживання дорогого імпортного газу треба скорочувати. Тепер вже не тільки заводчани, а й ми в це не віримо...

У серпні 2011 року вже тепер колишній голова Запорізької облдержадміністрації Борис Петров висловився, що, мовляв, коли б власники підприємства не сплачували високі дивіденди за акції, а платили б за електроенергію, то всі б були з роботою (до речі, 99% суми тих дивідендів було спрямовано на модернізацію виробництва). На що на мітингу під стінами облдержадміністрації, організованого ЦК профспілки металургів і гірників України, прозвучало приблизно таке: пани чубляться, а в мужиків чуби тріщать! Просто якісь впливові люди, котрі можуть проігнорувати й вказівки Президента, вирішили довести Запорізький феросплавний — модернізоване підприємство із високоліквідною продукцією — до ручки, щоб змусити власника відмовитися від цього активу. Бажано за безцінь... Ото й весь феросплавний секрет. Бо в тих впливових людей у списку із ста їхніх головних пріоритетів, такі речі: як наповнення бюджетів, Пенсійного фонду, робочі місця й екологія перебувають десь на 128 місці і нижче. На жаль...