Проблема безробіття і принизливих зарплат не оминула й індустріальний край.
...Нинішній директор навчального закладу Олександр Р., професіонал з 42-річним досвідом, байдикував, чекаючи посаду кілька місяців. Це не строк для літунів. А Олександр Васильович пережив неабиякий стрес, бо завжди був затребуваним. При будь-якій владі. Його «пішли» у 2010-му: крісло сподобалося варягу.
Керівництво регіону про майстра управлінських справ згадало і дало йому можливість підняти заклад на вершину, з якої він ганебно скотився за колишніх горе-директорів.— Немає нічого гіршого, ніж призначати на посади за політичними чи кумівськими симпатіями, — вважає Олександр. — Схоже, нинішня команда оцінює людей за діловими якостями, оскільки я не партієць і не кум.
Про коня, що не псує борозни, ми згадали не випадково. Скільки справжніх фахівців викинуто на узбіччя в регіоні, скільки талановитої молоді не знаходять свого місця і служать хлопчиками для биття...
Монолог безробітного Миколи С.
— Ніколи не думав, що в передпенсійний вік вимушений буду шукати роботу за межами рідного Запоріжжя. Маю чималий «гарячий» стаж, але до пільгової пенсії не допрацював, скоротили. У місті гідної роботи не знайшов, поїхав у столицю. Там влаштувався охоронцем, мав куток у гуртожитку. Криза з’їла все: і роботу, і житло. Повернувся на зиму додому.
Нещодавно махнув знову на Київ. Обіцяли роботу в супермаркеті. Обдурили. Пішов на будмайданчик — робота собача, а платять мізер, бо знають мою безвихідь. Живу у вагончику, доки холодно, скоро маю звільнити його.
Гадаємо, Миколі час повертатися до Запоріжжя. Олександр Пеклушенко, очільник області, у бесіді з нами сказав: «Закриття одного робочого місця — це надзвичайна подія для голови сільської ради, для глави райдержадміністрації, для міського голови... А тому розумники, які прагнуть з допомогою схем і структур відібрати у людей робочі місця, програють. Ми моніторимо кожен такий випадок, відстежуємо рух у судах. У нас є конституційний інструмент дати цій банді по руках».
Перший проректор Класичного приватного університету Микола Фролов, коментуючи ситуацію, зазначив, що «проблема з пошуком роботи загострюється... Втрата робочого місця — трагедія для людини. Власники підприємств витискують з працівника максимум, платять мінімум. Між іншим, за десятиліття у Запоріжжі побудовано лише одне підприємство — завод напівпровідників».
Мал. Олександра ДУБОВСЬКОГО.
