Дивна метаморфоза відбулась у головах можновладців відносно запорізьких мостів і аеропорту. Вирішено, що транспортні переходи через Дніпро замість міста відтепер будуватиме держава, а повітряні ворота мають намір передати із державної у муніципальну власність. Тобто громада обласного центру, за вісім років так і не з’єднавши два береги новим мостом, береться навести міжнародний повітряний. Чи під силу місту тягар, який звалюють на його плечі?
Порушень — на 145 мільйонів
Багато років у Запоріжжі тільки й розмов, що про мости. Існуючі — Преображенський та гребля Дніпрогесу — уже давно перебувають у незадовільному технічному стані і вкрай перевантажені. Потрібні нові мостові переходи, які відіграватимуть і стратегічне значення для розвитку, і вдосконалення загальнодержавної транспортної системи центральної частини країни. То чому їх досі нема?
Ідею «батьків» міста, що самотужки взялися за грандіозний проект, вочевидь, поховали б у зародку, якби у 2004-му її не підтримав уряд. За його рішенням сучасна автомагістраль через Дніпро вартістю 1,9 млрд. гривень мала прийняти потік машин ще у кінці 2009-го. Не вийшло ні 2009-го, ні 2010-го, ні торік. Як зазначають експерти, причина — у відсутності єдиної політики та скоординованих дій Кабміну і зацікавлених міністерств і відомств. Хоча об’єкт був у комунальній власності, він зводився за рахунок держбюджету. До 2010 року з нього виділено мільярд гривень, а з міського лише три з лишком мільйони.
Роками у кабінетах узгоджували фінансові показники уточненого титулу будови, на завершення якої, на думку проектувальників, нині потрібні, за різними оцінками, від двох до трьох мільярдів гривень. Кошторисна вартість довгобуду зростає щодня, а на жодній із п’яти розв’язок, передбачених першою чергою будівництва, роботи не завершені. А є ж і друга черга...
Відмовитись від ідеї — державі дорожче. До того ж місту без третього шляхопроводу через річку загрожують пробки, які паралізують автомобільний рух і життя металургійного центру.
Одне слово, щоб об’єкт ожив, його слід передати під тепле і надійне крило держави. Що наприкінці минулого року і було зроблено. Гроші виділені, робота для тисячі фахівців гарантована. На нашу думку, пахне дещо черговою авантюрою, але керівництво області твердо запевняє, що мости будуть зведені цього року.
— Якби ми передали об’єкт три роки тому, мали б сьогодні іншу картину, — каже голова облдержадміністрації Олександр Пеклушенко. — Утім, перехід можна було звести ще в середині 80-х, коли й відповідний проект був. Але тоді хтось виступив на захист лютиків-квіточок, яким міг зашкодити міст. І ось маємо ті квіточки під смітниками, а магістралі катма. Та вона буде, гарантую, освоїмо усі виділені кошти до кінця року. Об’єкт на контролі Президента України, а я знаю силу особистого контролю Віктора Федоровича...
Мости через Дніпро — це робота для колективів генпідрядника ВАТ «Уманьавтодор», субпідрядників «Мостобуд», «Планета міст» тощо.
Мостовий перехід — це новий асфальтний завод у Вільнянському районі, сотні робочих місць для запоріжців, розв’язання транспортної проблеми, яка з роками загострюється.
Повітряні ворота — ганьба краю
Запорізький міжнародний аеропорт має бути не ганьбою області, а візитівкою краю, вважає Олександр Пеклушенко. І робить усе від нього залежне, щоб уже цього року влада обласного центру прийняла його від держави на свій баланс.
А об’єкт цей треба бачити. Життя на ньому жевріє. Пару рейсів, які обслуговують до мінімуму секвестровані служби, куці послуги для пасажирів — підтвердження того, що колись успішне авіапідприємство дихає на ладан.
Щоб найближчим часом воно стало візитівкою, треба модернізувати смугу, сигнальне обладнання, інженерні мережі та радіотехнічні засоби. І побудувати сучасний аеровокзал.
Віктор Біскупський, генеральний директор ДП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя»:
— Приміщення вокзалу здано у 1965-му, капітальний ремонт смуги робили 1982-го. Повітряні ворота давно технічно застаріли і хоч вони державні, з казни ми не отримуємо жодної копійки з 1994 року. Якщо будемо на балансі міста, зможемо на законних підставах розраховувати на допомогу місцевих бюджетів. Підприємство стане привабливішим для інвесторів, на яких і робитимемо ставку.
У планах запоріжців — максимум зробити власними силами, але смугу з її інфраструктурою (потрібно 500 млн. гривень) вони «не потягнуть». «Проситимемо Київ, попередні домовленості є», — констатує Пеклушенко. Поки що уряд свого слова про передачу ДП у комунальну власність не сказав...
Бити чолом, вважають експерти, не довелося б, якби Дніпропетровськ не вилетів із числа претендентів на проведення Євро-2012. Кошти тоді дали б і на сусідський аеропорт, і на запорізький філіал. Йому, між іншим, свого часу виділили 2,7 млн. гривень, за які вже давно виготовлена проектно-кошторисна документація реконструкції «ганьби області».
Питання про передачу комплексу місту вирішується з грудня 2010-го. Керівництво ДП постійно оптимізує виробничий процес, позбавляючись кадрів. Торік скорочено 80 працівників, відсутність яких не впливає на безпеку польотів, стверджують в аеропорту. Із боргової ями він все одно не виліз.
