Коли-небудь, віримо, важка промисловість, від продуктів «життєдіяльності» якої десятиріччя задихається Запоріжжя, під тиском «зелених» і далекоглядних правителів буде виведена із міста на Дніпрі. Але ще багато років після цього про металургійні монстри нащадкам нагадуватиме балка Середня — відомий полігон промислових відходів. Сьогодні жоден еколог чи статистик точно не скаже, скільки відходів (за різними оцінками — від 150 до 300 млн. т) тут звалено за останні 70 років.

Вони не лише псують ландшафт і здоров’я городян. Відвали стали своєрідним пам’ятником безпорадності, безгосподарності та байдужості можновладців. Свого часу у відвалах Середньої накопичилося металевих відходів на мільйони гривень, які не спромоглося «підняти» місцеве керівництво. Це з успіхом зробили підприємці, поділивши 220 га полігона на клондайки металобрухту, що добувався і добувається нині. Кажуть, і досі тут лунають постріли, але масштаби розборок конкуруючих угруповань порівняно з 90-ми не ті.

Під ногами нинішнього начальства регіону, хронічно потерпаючого від дефіциту коштів на розвиток, горами лежить не менш привабливий матеріал — доменний шлак. Його можна використовувати, зокрема, в будіндустрії та для засипки вироблених шахт. Й істотно поповнювати цим місцеву скарбницю. Треба тільки налагодити переробку цінної сировини у значно більших обсягах і знайти ринок збуту. Та що говорити про його завоювання, коли найменший інтерес до шлаку та його продуктів виявляють сьогодні саме його власники. Запоріжці останнім часом малопродуктивно використовують балку як курку, що сидить на золотих яйцях.

Експерти вважають, що багато природних матеріалів можна і потрібно заміняти на менш затратні, і Запоріжжя у цьому плані має стати ефективним виробником вторинних ресурсів. Для цього необхідно об’єднати зусилля законодавчої та виконавчої гілок влади. Парламентарії мають прийняти відповідні закони, а уряд — розробити програму використання вторинних ресурсів. У західних країнах, у яких такі програми діють, переробка та використання вторсировини в 5—15 разів дешевші від розробки нових природних родовищ.

На феросплавному заводі, скажімо, із шлаку виробляють щебінь трьох фракцій і реалізують щодня 200—300 т майже у всі регіони країни... Крім запорізького, де він майже не має попиту. Зокрема, дрібнофракційний щебінь-пісок. У маркеті така суміш із сіллю коштує 15 гривень за невеликий пакет. Феросплавний продає тонну піску за 2,5 гривні. Чи не тому в перші зимові хуртовини (ми якраз поверталися до Києва) траса від Запоріжжя до кордону із Дніпропетровською областю була заметена до непристойності, а на території сусідів — чистою і безпечною? Мимоволі згадалася фраза про те, що запоріжці почуваються порівняно із дніпропетровцями хуторянами...

Область сидить на вторинних матеріалах, потенційні можливості їх використання в регіоні величезні, але місцева влада досі не вельми опікувалася проблемою. «Нам би такі ресурси — будіндустрія стала б на ноги», — чули ми в Чернігові, на Волині, в Миколаєві.

А на Запоріжжі мільйони тонн цінної сировини лежать у балках, засмічуючи навколишнє середовище і підриваючи і так слабке здоров’я жителів металургійного мегаполісу. Кажуть, облрада готова затвердити чергову великомасштабну природоохоронну програму, реалізація якої дасть можливість людям дихати на повні груди...

Іван ІЛЛЯШ,  Володимир КОРОЛЮК. 

Початок у №45,48 за 13 та 16 березня цього року.

(Далі буде).