Дипломатичне ви-рішення кризи, спричиненої російською збройною агресією проти України, якого так прагнуть Європа та США, неможливе без посилення обороноздатності України та надання їй належної військової допомоги, передусім сучасних захисних видів зброї. Українському Давиду, щоб вистояти проти російського Голіафа, необхідна сучасна американська «праща».

Широке усвідомлення цього факту в експертних та політичних колах США останніми днями призвело до безпрецедентного тиску на Президента США Барака Обаму щодо невідкладного ухвалення відповідного рішення, яке було санкціоноване Конгресом США ще в грудні 2014 р. законом про підтримку свободи в Україні. Низка різноманітних сигналів з Вашингтона, зокрема численні публікації в пресі, засвідчили, що Адміністрація США була вже близька до прийняття цього, безсумнівно, історичного рішення.

Водночас серйозною перепоною для початку постачання США Україні летальної зброї стала негативна позиція Європи, заляканої Росією можливістю масштабної війни. Отримавши відповідну інформацію з США, Німеччина та Франція, як в лихоманці, розвинули гіперактивність з тим, щоб, як вони декларують, «врятувати мир в Європі» та «зупинити війну».

З енергією та завзяттям, гідними кращого застосування, Ангела Меркель та Франсуа Олланд кинулися в Київ «уламувати» Президента України Петра Порошенка погодитися на суттєві додаткові поступки Путіну, а фактично перегляд і так недосконалого Мінського меморандуму. А згодом відправилися до Москви на поклон до Путіна (якого начебто Захід домовився тримати в міжнародній ізоляції) з метою його умиротворення за рахунок нових поступок з боку України та Заходу під фарисейською назвою «мирний план імплементації Мінських угод».

Усе це дуже нагадує 1938 рік, коли лідери Англії та Франції Чемберлен та Даладьє задля умиротворення Німеччини спочатку домагалися від президента Чехословаччини Бенеша погодитися на умови капітуляції, а потім їздили до Гітлера доповісти про свої домовленості.

Як свідчать дозовані витоки, Україні планують нав’язати варіант другого Придністров’я, в тому числі згоду на розширення окупованих територій, їхню «широку автономію» та фактичну легалізацію російських військ у складі так званих міжнародних миротворців. Детальний коментар щодо нового «мирного плану» я надам, коли з’явиться проект остаточного документа.

Зараз же акцентую увагу на тому, що Путін цинічно і послідовно за допомогою залякування, пропагандистської брехні та економічних спокус намагається досягти трьох цілей щодо розколу та фрагментації своїх опонентів:

— фрагментації євроатлантичного світу — внести розкол між Європою та США (разом з Великобританією) з широкого спектру безпекових питань, зокрема щодо України;

— фрагментації Європи — внести розкол всередину Європейського Союзу, підірвати європейську солідарність, ослабити Європу як геополітичну потугу;

— фрагментації України — роздробити Україну на феодальні уділи під гаслом федералізації, підірвати здатність країни до вироблення та реалізації єдиного стратегічного курсу.

Нинішня ситуація свідчить про певний, сподіваюся тимчасовий, успіх Путіна у його цинічній і небезпечній грі. Візит держсекретаря США Керрі до Києва та виступ віце-президента Джо Байдена на конференції у Мюнхені засвідчили, що Адміністрація США, на жаль, продовжує практику голосних, але пустодзвонних заяв, і поки що не наважилася до реальної і рішучої підтримки України. І чималий внесок у це зробило боязливе відновлення Європою політики умиротворення російського агресора.

Спроби грати в тактику «доброго і поганого поліцейського» також не мають шансів зупинити агресивні амбіції Путіна, а лише допомагають йому вносити розкол у єдиний міжнародний фронт стримування агресора.

Агресори не зупиняються умиротворенням, а війни не виграються пустодзвонством, а лише зброєю, солідарністю, вірністю вищим цінностям цивілізації, вмілою дипломатією, а також людським духом і готовністю до спротиву. Українці до цього готові. Чи готові Європа та США? Найближче майбутнє покаже. 

Слава Україні!

Олег ЛЯШКО, народний депутат України, лідер Радикальної партії.