Чи відчували ви себе самотніми, кинутими напризволяще, коли, здається, увесь світ проти вас, а проблеми вже несила нести? Саме так живе сьогодні подружжя Ільяшенків з міста Суми. Обоє інваліди. Ще з молодих літ були непотрібними своїй рідні. Нині живуть у старезному аварійному будинку, в якому дах нагадує решето...

На «тимчасовому» поселенні

Розказувати про свою біду пенсіонери Любов Іванівна та Володимир Трифонович  почали здалеку, адже, як пояснили, щоб зрозуміти її, необхідно почути історію спочатку.

«Обоє — інваліди з дитинства, — розповідає Любов Іванівна. — Чоловік — інвалід другої групи, у нього дитячий церебральний параліч. А у мене — дисплазія тазостегнового суглоба, відрізана ліва нога. Коли одружилися, спочатку жили у батьків чоловіка, але його мачуха вигнала нас із дому. Хоча ми і ходили до дільничного, заяву писали, щоб захистили нас безпомічних, щоб не виганяли на вулицю, але поки ми жили у тітки, мачуха продала нашу кімнату. Писали у Москву, адже тоді ще Радянський Союз був, просили захисту і справедливості. Одного разу нас викликали у міськвиконком і дали квартиру зі звільненого фонду. Ордер нам не дали, а поселили тимчасово, поставили на чергу з тимчасовою пропискою. Відтоді ми тут і живемо у 7-й квартирі у будинку №1 на вулиці Новорічній».

З часом будинок почав старіти разом із господарями. Дім іще хрущовських часів мав дерев’яне перекриття, виникали проблеми то з водою, то з опаленням. Перше колективне звернення від його мешканців було 2006 року. Тоді прийшли працівники ЖКГ, пофарбували і побілили у під’їзді, трішки підремонтували фундамент, бо він від вогкості сипався. От і всі ремонти.

Невдовзі заможніші сусіди приватизували свої помешкання, поробили ремонти, а квартира № 7 залишилась, як і була, — старенькою і безпомічною, як і її мешканці, — знедолені люди із особливими потребами. На кухні і в кімнаті неважко помітити «сліди», залишені потічками води під час дощів. Погляд знову зупинився на господарях: в їх очах ще жевріла надія на краще...

«Діти у вас є? Нехай усе і роблять!»

Подружжя ніби і не самотнє. Має двох дітей. Але донька відійшла, відколи вийшла заміж. Уже сім років як вдова, має четверо дітей. Абсолютно нічим не може допомогти. Син живе з батьками. Хоче влаштувати власне життя. До того ж на підприємстві, де працює, скорочення, зарплату значно урізали. Тож, навіть якби хотів, не зміг би зарадити грошима.

— Ми розуміємо, що у дітей своє життя, тому не нарікаємо на долю, — каже Володимир Трифонович.

За квартиру, всі комунальні платежі подружжя платить вчасно, боргів немає. Але років 10 тому Ільяшенки зіткнулися з черговою проблемою. Котел для теплопостачання, який встановили у квартирі ще 60 років тому, зіпсувався і десь років 10 тому Сумигаз відключив опалення.

— Тоді нам сказали: «Діти у вас є? Нехай усе і роблять», — нарікає Володимир Трифонович. — Не поясниш чужим людям, що не маємо змоги купити це обладнання. Тому ми вже і не добивалися. 

Я надіваю фуфайку взимку і сиджу, як бусурман. Долівка у квартирі і коридорах попровалювалася. Двері старі, всюди протяги. Сусіди собі зробили ремонти, а ми так і живемо.

Щоб не замерзнути взимку, подружжя Ільяшенків придбало електронагрівач, тож в цей період разом з електропостачанням з пенсії стареньких 600—700 гривень йде на «комуналку», а на прожиття майже нічого не лишається. Але згадують Любов Іванівна і Володимир Трифонович і гірші часи: коли пішли на пенсію уже за віком, їм нарахували її всього 37 гривень. Тоді дідусь Володя поволі йшов на ринок, купував відро пшениці, її перемелювали на кавомолці, тим і харчувалися, але за квартиру постійно платили.

— Квартира у нас неприватизована, бо приватизовувати нам нічого, — додає Любов Іванівна. — Дім старий, аварійний, як їде поїзд чи вантажівка — він увесь знизу догори «теліпається». Із тріщин сиплеться пісок. Ще п’ять років тому я з паличкою ходила і вимазувала стіни. Але зараз без милиць не можу, на вулицю не виходжу кілька років. Бо одна нога уже зовсім не тримає.

«Скоро крізь дах бачитимемо зорі»

Більше року тому на подружжя «звалилася» ще одна біда — став протікати дах. Дерев’яне перекриття гниє, і вода затікає у квартири до них та сусідів. Зверталися з письмовою заявою до КП «Сумижитло». Їм надійшов лист, що ремонтні роботи будуть виконані у третьому кварталі 2014 року за умови сприятливих погодних умов.

— Та вже майже 2014 рік закінчується, а у комунальників ще і кіт не валявся, — журиться Любов Іванівна. — А й справді, хто ми для чиновників?.. Калічний непотріб. Прийшла якась жіночка, подивилася стелю. А два чоловіки фотографували дах з вулиці. На цьому все і скінчилося. Сусіди з 2-ї квартири теж писали заяву, їм прийшов папірець такий само. Дах ще з рік, можливо, протримається, але з часом він впаде. А якщо знову підуть дощі? І у спальні, і на кухні буде текти... Як нам жити? Скоро замість даху бачитимемо зорі. І, повірте, це зовсім не романтично.

«За умови сприятливих погодних умов»

У комунальному підприємстві «Сумижитло» не забарилися з відповіддю. Цитуємо: «Представниками КП «Сумижитло» СМР було проведено обстеження житлового будинку № 1 по вул. Новорічна. В результаті обстеження було встановлено, що протікання у квартирі № 7... відбувається через руйнування оголовків димовентиляційних каналів, які потребують ремонту. ...Ремонтні роботи будуть виконані до 31.08.2014 року».

Також у КП «Сумижитло» запевнили, що ремонт обов’язково зроблять у вказаний термін і попросили передзвонити напередодні.

Крім того, нам були надані інші документи, в яких повідомлялося, що «вказані роботи були заплановані в 2013 році, але у зв’язку з великим обсягом робіт по підготовці до опалювального сезону 2013—2014 рр. та несприятливими погодними умовами, були перенесені на 2014 рік».

Саме ці рядки, на жаль, і можуть знову вкотре покласти край надіям подружжя з особливими потребами із квартири № 7. А що, коли у працівників КП «Сумижитло» знову набереться «великий обсяг робіт» або погода не сприятиме ремонту? Що тоді? 

...Хочеться вірити, що уже найближчим часом в родини Ільяшенків усе буде гаразд, і замість сліз на обличчях стареньких ми побачимо щирі щасливі усмішки. Для цього багато не треба. Достатньо, щоб хто-небудь з міських начальників Сум — міський голова чи його заступники — добряче грюкнули кулаком по столу керівників «Сумижитло» (якщо іншої мови не розуміють. — Авт.), поставили їх по стійці струнко і зобов’язали відремонтувати і квартиру інвалідів Ільяшенків, а заодно і весь будинок, скажімо, протягом наступного місяця. Не впораються — вимести з керівних місць поганою мітлою, щоб і духу їхнього там не було цих «робітничків».

Наталія ІСІПЧУК, Владислав ЖМУРКОВ.

Фото автора.

 

Володимир та Любов Ільяшенки.