Грошей дедалі менше. Крім великих

Як на мене, Прем’єр-міністр Микола Азаров цілком логічно вважає підбиття підсумків зайвими формальностями. Авжеж, ще не час, і незаперечних досягнень явно бракує. На мій погляд, суттєвим здобутком дворічної діяльності можна вважати стриманість у бюджетній політиці. Хоча його дефіцит скорочувався не завжди шляхетно — податки збирали авансом, ПДВ відшкодовували непропорційно, митну вартість товарів на кордоні коригували залежно від планових показників, соціальні стандарти стримували безбожно. Прем’єр-міністр зазначає слушно, що за ці два роки люди жодного разу не підраховували збитки від обвалу гривні, але це дякуючи жорсткій монетарній політиці, яка дозволяла тримати валютний курс нерухомо. Як наслідок — банкам не вистачало ліквідності, а реальний сектор економіки дотепер не дочекався впливової кредитної підтримки. В актив уряду можна записати низьку споживчу інфляцію (3 відсотки річних), але хто, крім самих членів уряду, в це повірить? Ця звітність спирається на некоректний набір товарів і виключає життєво необхідний набір фізичних послуг. Ця звітність ніяк не корелюється з реальними доходами населення і соціальними виплатами, які уряд регулює у ручному режимі. Цього тижня віце-прем’єр-міністр — міністр соціальної політики Сергій Тігіпко визнав, що за межею бідності нині перебуває близько 22 відсотків українців. При цьому він не уточнив, що, власне, і як рахував. Очевидно не так, як це роблять експерти ООН, котрі в бідноту записують усіх, хто витрачає менше 14 доларів США на день. І не так, як це роблять вітчизняні аналітики, зважаючи на участь кожного громадянина в розподілі матеріальних благ. Оскільки тоді результат був би утричі-учетверо вищий. Провалля між статками 20 відсотків найзаможніших і найзлиденніших українців, на думку західних експертів, сягає 40 відсотків! Але не їм нас учити, як рахувати! Наш Прем’єр-міністр, наприклад, на випадок провалу газових переговорів з «Газпромом», уже порахував, що Україна може закуповувати спотовий газ у німецького концерна RWE. Еге ж, у того самого, з яким росіяни ще недавно підписали меморандум про співпрацю в електроенергетиці. Очевидно, порахував без калькулятора, бо реалізація такої сміливої ідеї вочевидь неможлива організаційно і неадекватна арифметично. Але, як на мене, я націлив би геть усі урядові калькулятори на підрахунок цін, за якими газ продають бюджетним організаціям через систему державних закупівель, про що інформує інтернет-портал «Наші Гроші» з посиланням на «Вісник державних закупівель». Сакраментальне «вчення — це світло» у відділі освіти Старовижівської райдержадміністрації на Волині, скажімо, тлумачать своєрідно, контрактуючи в ПАТ «Волиньгаз» 290 тисяч кубічних метрів на суму 1,99 мільйона гривень. Виходить, що з розрахунку 855 доларів США за тисячу кубометрів — більш як удвічі вище за російські ціни на газ. Керівник відділу освіти райдержадміністрації Любов Лабнюк уточнює, що з розрахунку 4704 гривні 96 копійок. Навіть якщо так, то приблизно в 589 доларів США за 1 тисячу кубометрів — знову російські ціни «відпочивають».

Усе це незайві формальності, оскільки з подачі уряду законодавці послідовно виводять зі сфери тендерного законодавства практично всі державні підприємства й переважну частину комунальних. На цьому тижні почали спрощувати державні закупівлі для підприємств енергетики та транспорту.

Головною фішкою схваленого на цьому тижні (з поправками Президента) Митного кодексу є ущільнення усіх митних процедур до чотирьох годин. Але, як стверджують очевидці, на вивантаження перших двох електропоїздів корейського виробництва (18 вагонів) знадобилося не 4, а майже 20 годин. Але справа була того варта. Нагадаю, у корейців купили 10 суперпоїздів (інакше їх не називають) за 315 мільйонів доларів США. Наступні чотири надійдуть в Україну в квітні-травні. Цього самого тижня у Чехії віце-прем’єр-міністр інфраструктури Борис Колесніков порадував тамтешнього міністра транспорту Павла Добеші наміром закуповувати поїзди (у тім числі, двоповерхові) на Skodі. Промовиста теледрібничка. Описуючи телеметричні принади свого суперпоїзда (інших ми не купуємо), чехи запевнили, що на наше прохання подбали про систему спостереження всередині пасажирських вагонів. Від подряпин зі специфічним змістом це їх врятує навряд, але подумалося про інше. Що заважало Укрзалізниці перейняти в Чехії досвід вагонобудування років на 15—20 раніше? Може б, тоді ми не мали зараз більш як на 85 відсотків спрацьований вагонний парк і надмірну кількість сходжень потягів із рейок? Адже в країні на будівництві вагонів різного призначення спеціалізується щонайменше 15 підприємств! Адже, приміром, «Азовмаш» ладен випускати до 15 тисяч вагонів на рік, і наші вагони користуються неабияким попитом за кордоном! А у Дніпропетровську ми маємо потужне науково-виробниче об’єднання з електровозобудування. Судячи з перманентних спроб приватизувати це підприємство, мимоволі напрошується висновок, що не квапилися з модернізацією, сподіваючись на зміну форми власності, появу приватного інвестора. Президент зобов’язав завершити велику приватизацію до 2014 року — і побігли...

...А  дорогою рівняємося на кращі стандарти безпеки і комфорту не тому, що це норма, а тому що невдовзі Євро-2012 і треба зберегти обличчя. Дозволю собі маленький відступ. Я знав одного токаря, який колись ставив союзні рекорди в обточуванні колісних пар для вагонів. На якомусь із комуністичних суботників від нього очікували нового рекорду, але верстат на якийсь час «закомизився» і до рекорду не вистачило однієї пари... В райкомі партії відреагували, мовляв, рекордсмен їх «неприємно здивував». А на заводі реакція була зворотною, здивування — приємним: рекорд можна було б і «домалювати», але робітник цього зробити не дав. Ось таким, непоказушним, і запам’ятався.

Нарешті про ПАТ «Крименерго», міноритарними частинами акцій якого володіють структури, підконтрольні бізнесмену Костянтину Григоришину, і Донецька паливно-енергетична компанія (ДПЕК), підконтрольна бізнесмену Рінату Ахметову. Початкова вартість 45-відсоткового пакета становить 246 мільйонів гривень. Чомусь багатьом експертам здається, що щирого торгу між міноритаріями не вийде. Власне, після згоди ДПЕК на придбання 25 відсотків активів акцій ПАТ «Дніпроенерго» мені також це видається. До того ж, навряд чи, хто інший виявить бажання поторгуватися за активи «Крименерго». До слова, звітний тиждень, схоже, встановив свого роду рекорд з появи новин, взаємопов’язаних темою розподілу власності в енергосекторі. Судіть самі: держава одержала гроші за продані пакети акцій «Закарпаттяобленерго» і «Дніпроенерго»; законодавці прийняли в першому читанні законопроект, згідно з яким зі списку об’єктів, які не підлягають приватизації, вилучається 13 великих теплоелектроцентралей; іншим  законопроектом дозволили закупівлю паливно-енергетичних ресурсів без тендерів; міністр палива та енергетики Юрій Бойко констатував збільшення видобутку природного газу за два місяці на 2,3 відсотка. Вчасно. Бо напередодні виборів доцільно збільшувати його споживання. Тим паче що газ — це великі гроші і незайві формальності.