Хто захистить мораль?

Тому складно не погодитися з експертами, які вбачають в запропонованому народними депутатами законопроекті загрозу цензури. Справді, окремі необґрунтовано жорсткі формулювання — на зразок можливості закриття засобів масової інформації чи блокування Інтернет-ресурсів за порушення закону — за певних умов можуть стати зручним інструментом у політичній боротьбі.

Проте проблематика захисту суспільної моралі значно ширша. Не вдаючись до детального аналізу хиб окремих статей законопроекту, поміркуймо над його загальними вадами. 

Закон «Про основи національної безпеки України» відносить до загроз національній безпеці в інформаційній сфері «поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії». Отже, у розвиток цього положення саме в Законі «Про захист суспільної моралі» цілком логічно мав би бути чітко сформульований понятійний апарат і детально визначені механізми кваліфікації порушень норм суспільної моралі — встановлення меж допустимості тих чи тих інформаційних матеріалів за певними ознаками. Однак нова редакція закону не лише не виконує цих функцій, а навіть поглиблює суперечності, закладені в чинному документі.

У проекті пропонується значне розширення повноважень Національної комісії з питань захисту суспільної моралі. Варто зауважити, що експерти небезпідставно вказують на значне дублювання «моральною комісією» повноважень інших органів державної влади. Зокрема, державний контроль за додержанням законодавства про рекламу покликана здійснювати Державна інспекція з питань захисту прав споживачів. Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів Державної служби кінематографії надає дозволи на демонстрування фільмів у кінотеатрах.

Повноваження регулюючого і наглядового органу в сфері телерадіомовлення покладено на конституційний постійно діючий колегіальний орган — Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. І захист суспільної моралі є одним з провідних напрямів її діяльності. 

Водночас, безперечно, слід відзначити, що Національна комісія з питань захисту суспільної моралі в умовах недосконалості нормативної бази взяла на себе відповідальність із розгляду питань стосовно порушення норм моралі. Ухвалені нею рішення і рекомендації (загального характеру і в окремих справах), поза сумнівом, справили позитивний вплив на оздоровлення морально-психологічної атмосфери в суспільстві.

Однак деякі рішення небезпідставно викликали з боку експертного і журналістського середовища нарікання в необ’єктивності і навіть цензурі. Причиною цьому, видається, стала певна вибірковість розглядуваних питань, що пояснюється недосконалістю системи моніторингу інформаційного простору Національною комісією.

Загальноусталеним механізмом захисту суспільної моралі в демократичних суспільствах є судові позови, ініціаторами яких виступають пересічні громадяни, а переважно — інститути громадянського суспільства, як то громадські організації та об’єднання.

Можна скільки завгодно повторювати, що до нинішнього стану демократії європейці йшли століттями спроб і помилок, а ми лише увійшли в третє десятиліття незалежності, що в умовах корумпованої судової системи і недосконалого законодавства складно очікувати судових рішень, скажімо, не на користь фінансово потужних і юридично забезпечених засобів масової інформації, однак мусимо визнати: в Україні досі не сформувалися ефективно діючі інститути громадянського суспільства, які мають стояти на варті моральності.

Наприклад, візьмімо сцени жорстокості й насильства, які часто-густо зустрічаємо в інформаційних випусках новин або в окремих телепередачах, присвячених кримінальній тематиці.

Як має діяти щодо порушників державний регулятор — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення? Алгоритм зрозумілий: реагувати на кожен такий випадок, висловлювати рекомендації телевізійним мовникам, що допускають такі сцени в ефірі, оголошувати попередження, врешті-решт, подавати до суду позов про анулювання ліцензії на мовлення. Власне, саме таким шляхом ми й рухаємося. І переважно досягаємо взаєморозуміння з мовниками, тому поки що до найрадикальніших кроків справа не доходить.

Однак чи ефективна боротьба з окремими проявами хвороби? Напевно, важливіше зосередитися на «лікуванні» її причин — заниженої моральної планки журналістів і редакторів, які в гонитві за рейтингами, що нині визначають фінансовий результат їхньої діяльності, вдаються до продукування суспільно негативної інформації.

Саме в таких випадках найефективнішим засобом захисту суспільної моралі могли б стати саморегулівні механізми. Моральні та етичні стандарти, вироблені самим журналістським співтовариством, спільний контроль за їх дотриманням за допомогою громадських організацій, наділених корпоративною легітимністю, із залученням газетярів з високими професійними принципами — ось наріжні камені захисту суспільної моралі в засобах масової інформації.

Тож запитання «Хто захистить мораль в Україні?» зовсім не риторичне. Відповідь на нього зрозуміла: необхідний широкий діалог органів державної влади, інститутів громадянського суспільства, всіх небайдужих громадян з метою визначення, хто, як і в яких сферах відповідатиме за дотримання норм суспільної моралі.