14 січня 1918 року о 19 годині до Прилук із станції Гребінка прибув ешелон більшовицьких військ Муравйова. Це була повна несподіванка для місцевої влади. На вокзал прибули представники Прилуцького більшовицького комітету, Муравйов запропонував їм захопити владу. Тут же, на вокзалі, під захистом багнетів було створено Військово-революційний комітет і призначено комендантів міста і станції, військового комісара, командира «червоної гвардії». Муравйов видав прилуцьким більшовикам 190 рушниць, кулемет, багато набоїв, а сам рушив на Бахмач.
Уночі 15 січня 1918 року о 4 годині було оголошено радянську владу в Прилуках і повіті. Але була й інша влада — з представників різних соціалістичних партій, вони не хотіли поступатися. Прилуцький повітовий військовий начальник дав доручення штабс-капітану Савону сформувати військову частину для охорони міста. Про це дізналися більшовицькі заколотники і звернулися за допомогою до Муравйова. З Бахмача прибула рота військ, і на ранок 17 січня 1918 року вони захопили місто. Прилуцький військово-революційний комітет узявся формувати «червону гвардію» з різних «хистких елементів трудящих». На буржуазію наклали контрибуцію — 100 тисяч карбованців. 1 лютого 1918 року для легалізації своїх дій вони скликали з’їзд Ради робтітничих, селянських і червоноармійських депутатів. До обраного виконкому увійшов, як і планувалося, весь «революційний комітет». Прилуцькі громадяни на співпрацю не йшли, що робити з владою, більшовики не знали. 6 лютого 1918 року вони відправили до Петрограда свого представника по інструкції.
Тим часом штабс-капітан Савон збирав надійних людей з офіцерів та унтер-офіцерів, переконував колишніх фронтовиків вигнати заколотників. Було організовано загін, що підпорядковувався тимчасовому комітету з охорони Прилук та повіту.
Більшовицький виконком, довідавшись про це, самоліквідувався і знову став ревкомом, що оголосив військовий стан. Щоб залякати людей, більшовики почали обстрілювати з рушниць і кулеметів вулиці міста. Та цим фронтовиків не злякаєш, вони наближалися до ревкому, роззброюючи по дорозі червоногвардійців. Ревкомівці опору не чинили, комендант станції Ардов надав потяг, до якого почали вантажити зброю та продукти. Невдовзі прилуцький ревком утік до Пирятина, а червоногвардійці порозбігалися.
У Пирятині заколотники захисту не знайшли і помандрували до Полтави, а звідти — на станцію Ромодан, де отримали військову допомогу. 19 лютого 1918 року о 1-й годині ночі більшовицький ешелон заїхав на станцію Прилуки. На вокзалі вони розділилися на три групи і кинулися захоплювати приміщення поліції, військового начальника. Та загін Вільного козацтва під командуванням Савона швидко опанував ситуацію. Зустріли нападників дружним вогнем і загнали їх на станцію. На ранок місто було визволене від непроханих гостей.
Більшовики повернулися до Гребінки, де їм надали чотири гармати, панцерний автомобіль, багато кулеметів, рушниць. Була надана допомога і військами. 21 лютого 1918 року це воїнство на чолі з Г. Джигією (помічник Кіквідзе) прибуло до Прилук. Уперше в історії міста тут стріляли з гармат, з вокзалу рушив автопанцерник, що обстрілював вулиці. На прохання міської думи Федір Савон вивів свій загін з міста, щоб уникнути жертв серед мирного населення.
Польовий штаб радянських військ оголосив, що влада в Прилуччині належить ревкому, видав накази про реєстрацію офіцерів, здавання зброї, заборону продажі-купівлі спиртних напоїв. Наклав контрибуцію в 100 тисяч карбованців. Справжнім хазяїном у місті був командир військового загону Г. Джигія. Місцеві більшовики пиячили, влаштовували обшуки, забирали все цінне в «буржуазії». Члени виконкому не працювали, бо були приголомшені подіями на заході — 2 березня 1918 року Київ був визволений від більшовиків військами Центральної ради та німцями. А дещо пізніше Кіквідзе дав наказ Джигії виводити свій загін з непокірних Прилук.
Які долі учасників тих подій? Більшість прилуцьких більшовиків загинула в боротьбі за радянську владу, інших пізніше ліквідують «свої». Про прилуцьких козаків відомо мало. Федір Савон і Петро Євсієв були сотниками Армії УНР, їхні сліди губляться в кінці 1921 року в Польщі. Хорунжий Олександр Ярошевський воював з більшовиками до кінця 1920 року, далі вчився в Українській господарській академії в Чехословаччині, де й помер у 1973 році. Він був відомим конструктором-винахідником.
Прилуки
Чернігівської області.
Фото з архіву автора.
Карикатура на М. Грушевського, котрий проповідував мир і не дбав про створення української армії (1917 р.).
Олександр Ярошевський — заступник штабс-капітана Савона.
Прилуцькі більшовики 1918 року. Сидять: зліва направо — Ардов, Селюк, Фесак, Юрченко. Стоять: зліва направо — Кащенко, Товаренко, О. Бособрод, Гафт, І. Бособрод.
