Конституційна Асамблея — шлях до українського конституціоналізму ІІІ тисячоліття

Відкрив семінар ректор академії, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Валентин Коваленко, який привітав усіх присутніх, акцентував увагу на актуальності теми методологічного семінару і на тому вкладі, який вносять науковці Національної академії внутрішніх справ у конституційний процес, та подякував усім присутнім за участь у його проведенні.

З доповідями виступили: перший Президент України, голова Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї (голова методологічного семінару) Леонід Кравчук; радник Президента України — керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, кандидат юридичних наук Марина Ставнійчук.

Крім того, в роботі методологічного семінару взяли участь та виступили: народний депутат України Юрій Ключковський; суддя Конституційного Суду України, кандидат юридичних наук, доктор права Петро Стецюк; професор кафедри філософії та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ, академік Національної академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор юридичних наук, професор Михайло Костицький; завідувач кафедри державно-правових дисциплін Національного університету «Києво-Могилянська академія», член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Микола Козюбра; начальник кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Анатолій Колодій.

До того ж у роботі методологічного семінару взяли участь інші фахівці Національної академії внутрішніх справ, представники від Інституту держави і права ім. В. Корецького, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», Національного авіаційного університету, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Голова Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї (голова методологічного семінару) Леонід Кравчук нагадав усім присутнім, що 21 лютого 2011 року набув чинності Указ Президента України №224 «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї», а 25 січня 2012 р. з’явився Указ Президента України «Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї» №31/2012, яким було затверджено «Концепцію формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї» та передбачено, що Науково-експертна група з підготовки Конституційної Асамблеї, депутатські фракції і групи у Верховній Раді України, а також інші суб’єкти, що наділені правом внесення кандидатур до персонального складу Конституційної Асамблеї, мають до 16 квітня 2012 р. внести свої пропозиції з урахуванням передбаченого схваленою Концепцією порядку. Він також звернув увагу присутніх на необхідність і передумови сучасної конституційної реформи в Україні, її актуальність для країни, перспективи утворення і діяльності Конституційної Асамблеї та закликав усіх науковців-фахівців до роботи в Конституційній Асамблеї, а присутніх — до активної участі в методологічному семінарі.

Радник Президента України — керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, кандидат юридичних наук Марина Ставнійчук зупинилася на головних положеннях затвердженої «Концепції формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї» під кутом зору її ознак, порядку формування та діяльності. А саме, вона зазначила, що майбутнє конституційне оновлення має відбуватися за умов широкої професійної дискусії, відкритого суспільного діалогу й загалом політично не заангажованого процесу. Саме таке завдання стоїть перед Конституційною Асамблеєю, яка має стати платформою для напрацювання фахових конституційних ініціатив, що підтримуються суспільством.

Сама Конституційна Асамблея створюється Президентом України відповідно до пункту 28 частини 1 ст. 106 Конституції України і є спеціальним допоміжним органом, головною метою створення та діяльності якого є

Її діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, колегіальності, самоврядності, прозорості, відкритості та гласності, незалежності в прийнятті рішень, а також професіоналізму й науковості.

При цьому особлива увага була звернена нею на оцінку сучасної конституційної реформи в Україні Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською комісією).

Узагальнюючи проведення методологічного семінару, можна стверджувати, що головними положеннями, на які звертали увагу виступаючі, були:

По-перше, обґрунтування необхідності здійснення конституційної реформи в Україні та утворення Конституційної Асамблеї. При цьому у виступах переважної частини промовців зазначалося, що сучасний етап розвитку України, провідні політичні сили, абсолютна більшість наукової громадськості, міжнародні організації, зокрема Парламентська Асамблея Ради Європи та Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), підтверджують своєчасність конституційної реформи в Україні в контексті організації та діяльності Конституційної Асамблеї.

Разом з тим доктор юридичних наук, професор Микола Козюбра виказував сумніви щодо необхідності внесення змін до Конституції України, а народний депутат України Юрій Ключковський заперечував своєчасність внесення змін до Конституції України, мотивуючи це тим, що відсутній політичний консенсус у сучасному українському суспільстві, який дав би можливість інтегрувати його на основі модернізованої Конституції України.

По-друге, аналіз ґенези конституційної реформи, у зв’язку із чим суддею Конституційного Суду України, кандидатом юридичних наук, доктором права Петром Стецюком та доктором юридичних наук, професором Михайлом Костицьким згадувались та аналізувались головні етапи і найбільш вагомі віхи конституційного процесу в Україні, а саме:

а) Закон «Про зміни і доповнення Конституції Української РСР» від 27 жовтня 1989 р., Закон «Про зміни і доповнення Конституції Української РСР» від 24 жовтня 1990 р., Закон «Про внесення змін у п. 4 ст. 118 Конституції Української РСР» від 18 квітня 1991 р., Закон «Про зміни і доповнення Конституції УРСР у зв’язку з удосконалюванням системи державного управління» від 21 травня 1991 р., Закон «Про введення посади Президента УРСР» від 5 липня 1991 р. і т. д.;

б) Постанова Верховної Ради «Про проект нової Конституції України» від 1 липня 1992 р., що був схвалений і винесений на всенародне обговорення; проект Конституції України від 30 жовтня 1993 р., що був підготовлений робочою групою на чолі з Головою Конституційного Суду Леонідом Юзьковим; Постанова Верховної Ради України «Про склад Комісії з розробки нової Конституції України (Конституційної комісії)» від 10 листопада 1994 р.; Конституційний Договір між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р.;

в) прийняття Конституції України, 28 червня 1996 р., кваліфікованою більшістю голосів (315 народних депутатів) і визнання таким, що втратив силу Указу Президента України від 26 червня 1996 р. «Про проведення всеукраїнського референдуму по питанню прийняття нової Конституції України»;

г) всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 р., на який було винесено 4 питання;

д) Указ Президента України «Про внесення на всенародне обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 6 березня 2003 р.;

е) Закон України №2222-ІV «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., головні положення якого набрали чинності 1 січня 2006 р.;

є) Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-ІV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)» від 30 вересня 2010 р. №20-рп/2010 р.

По-третє, дослідження головних положень затвердженої «Концепції формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї». З приводу чого акцентувалась увага на ознаках, порядкові формування, завданнях, правах, обов’язках, організаційно-правових формах та кінцевих результатах роботи Конституційної Асамблеї. Як позитив зазначалося те, що до роботи в цій установі залучаються особи з числа громадян України, які мають відповідну фахову підготовку, досвід роботи в сфері державотворення і правотворення, авторитет у суспільстві та, як правило, не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У процесі обговорення цієї проблеми доктор юридичних наук, професор Микола Козюбра доводив, що більш раціональним було б утворення класичної моделі Конституційної Асамблеї, за якої остання не тільки готувала б законопроект (законопроекти) про внесення змін до Конституції України, але й приймала його та здійснювала всі інші дії, що є властивими органам такого типу.

Доктор юридичних наук, професор Анатолій Колодій стверджував, що є невдалим визначення Конституційної Асамблеї, оскільки в ньому формулюються її логічно недовершені ознаки. Зокрема, стверджується, що вона є спеціальним органом, але не зазначається, які повноваження або ж організаційно-правові форми роботи зумовлюють цю спеціалізацію. Окремою ознакою у визначенні передбачається те, що вона є допоміжним органом, але із самого визначення не є зрозумілим, по відношенню до якого державного органу стверджується допоміжний характер Конституційної Асамблеї. До того ж визнання Конституційної Асамблеї допоміжним органом явно суперечить її іншим властивостям, наприклад, принципам самоврядності та незалежності в прийнятті рішень, які передбачені в пункті 2.3. або представницькому та професійному способу формування Конституційної Асамблеї, передбаченому в пункті 4.1. «Концепції формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї».

По-четверте, прогнозування та моделювання майбутніх змін до Конституції України, оскільки в Концепції ставиться завдання «...розроблення науково-обґрунтованої Концепції внесення змін до Конституції України та підготовки на її основі законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України». Ця проблема найбільш прискіпливо осмислювалась у доповідях та виступах учасників методологічного семінару й у зв’язку з її опрацюванням виказувались найбільш різноманітні точки зору. Але водночас усі виступаючі зазначали те, що ці зміни мають бути системними, спрямованими на формування національного конституціоналізму ІІІ тисячоліття.

Доктор юридичних наук, професор Микола Козюбра обґрунтовував необхідність внесення змін до розділу ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» та розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції України в напрямку посилення гарантованості економічних та соціальних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та забезпечення незалежності судів і суддів.

Доктор юридичних наук, професор Анатолій Колодій відстоював необхідність внесення змін до тих розділів Конституції України, які стосуються побудови в Україні громадянського суспільства, і запропонував своє бачення змін, які необхідно вносити до Конституції України, та їх можливий зміст.

Зокрема, він зазначив, що в новій Конституції України порівняно з чинною, доцільно змінити назву Розділу І Конституції України «Загальні засади», назвавши його «Загальні засади конституційного ладу», оскільки назва Розділу І Конституції України «Загальні засади» є не довершеною, адже у кожного виникає закономірне запитання: «Загальні засади чого?» Аналіз змісту згаданого розділу доводить, що мова в ньому йде саме про конституційний лад, незважаючи на те, що цей термін застосовується лише в частині 3 ст. 5 Конституції України (із 20 статей цього розділу).

Розділ І Конституції України, враховуючи його значущість, а також виходячи із правил законодавчої техніки та для забезпечення зручності використання і розуміння, доцільно структурувати на окремі глави, які б могли називатися «Основи політичної системи», «Основи економічної системи», «Основи духовної системи», Основи соціальної системи», «Основи правової системи», «Основи міжнаціональних відносин» тощо.

Надзвичайно важливим є розділ 2, або йому аналогічні, Конституції України. Він має називатися «Основи конституційно-правового (або загального) статусу людини і громадянина в Україні», а не «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (чинна редакція Конституції України), оскільки в ньому йдеться не тільки про права, свободи та обов’язки людини і громадянина, а й про інші елементи конституційно-правового статусу людини і громадянина. Цей розділ також доцільно систематизувати та структурувати, виклавши його у вигляді взаємно пов’язаних частин (глав). А саме: 1. У першій главі викласти принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина. 2. У другій — регламентувати такий елемент конституційно-правового статусу особи, як громадянство, а також основи конституційно-правових статусів інших категорій осіб. 3. У наступних главах 

мають викладатися: 1) особисті, 2) політичні, 3) економічні, 4) соціальні, 5) духовні права та свободи людини і громадянина.

4. У заключних главах цього Розділу нової Конституції України мають викладатися обов’язки людини і громадянина.

Обговорювалося внесення змін і до інших розділів Конституції України. Зокрема, пропонувалося реформування:

1. Розділу ІІІ «Вибори. Референдум» чинної Конституції України, який має називатися «Народне волевиявлення» і в якому не повинно бути формулювань на зразок існуючих у статті 69, де йдеться про те, що «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії». Адже одразу ж виникає запитання: «Які інші форми безпосередньої демократії маються на увазі?»

2. Розділу ІV «Верховна Рада України» шляхом вилучення із нього ст. 95, яка присвячена бюджетній системі, ст. ст. 96 та 97, що регламентують Державний бюджет України, ст. 98, яка передбачає статус Рахункової палати, ст. 99, що стосується грошової одиниці, ст. 100, яка встановлює основи статусу Ради Національного банку України, ст. 101 — регламентує основи статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Були виказаними також пропозиції та рекомендації стосовно внесення змін та доповнень до Розділів V, VІ, VІІ, VІІІ, ХІ, ХІІ Конституції України.

За пропозицією голови Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї (голови методологічного семінару) Леоніда Кравчука методологічний семінар завершився запитаннями від аудиторії та відповідями на них виступаючих.