Напередодні парламентських слухань «Освіта в сільській місцевості: кризові тенденції та шляхи їх подолання» Голова Верховної Ради Володимир Литвин закликав організаторів надати змогу виступити власне сільським освітянам, а не чиновникам. Час обговорення проблеми був обмежений трьома годинами, і результат такий: із 22 виступаючих семеро були «власне сільськими освітянами». Але мушу визнати — тон дискусії задали народні депутати, передусім і чиновники. У виступах окремих представників глибинки нерідко звучало «ай, як у нас усе добре» і «ух, як нам допомагає влада». І це на тлі кризової ситуації, яка дедалі тільки загострюється.

Про це, зокрема, говорив головуючий на слуханнях заступник глави парламенту Микола Томенко.

«Насправді той факт, що в нас існує дві освіти — міська й сільська, тільки спонукає нас спеціально розібратися з причинами і проблемами, які сьогодні дають підстави нам говорити, що Україна розділилася на два типи освіти... хоча повинна бути одна якісна, доступна освіта, — зазначив він. — Тим не менше, парламентарії, які запропонували розгляд цього питання, були абсолютно правими, оскільки сьогодні, й не тільки сьогодні, а весь попередній період, ми переживаємо непростий час, коли сільська освіта є заручником і тих процесів, які відбуваються в сільській місцевості».

Голова профільного комітету Верховної Ради Максим Луцький зазначив, що парламент України не вперше звертає увагу на стан освіти саме в сільській місцевості. В 2002 році проводились парламентські слухання, і головною темою на них була сільська школа. В 2006 році відбувся день уряду щодо дотримання Конституції, закону з питань якості освіти в сільській місцевості. В 2007, 2010 роках теж активно обговорювалася ця проблема.

Ахіллесова п’ята освіти на селі, на думку президента Національної академії педагогічних наук Василя Кременя, — малокомплектність навчальних закладів. Саме це обумовлює суттєве подорожчання у декілька разів навчання одного учня, неможливість укомплектувати школу професійними вчителями-предметниками, відсутність необхідної навчально-матеріальної бази, сучасних комунікаційних зв’язків та інші недоліки. Що ж робити?

По-перше, на основі всебічного аналізу, з урахуванням демографічної ситуації, перспектив розвитку населеного пункту, громадських настроїв, визначитись із мережею навчальних закладів.

По-друге, скрізь, де є хоча б декілька дітей відповідного віку, залишити початкову школу або дитячий садок—початкову школу. Провести експеримент із впровадження шестирічної початкової освіти на селі з тим, щоб до 12—13 років дитина навчалась поблизу домівки, а потім йшла до 7 класу. В тих селах, де є можливість, залишити й базову школу. Відомий учений запропонував провести експеримент із об’єднання школи, сільського клубу, бібліотеки і створення дієвого освітньо-культурного центру на селі.

Він вважає, що старшу школу слід зосередити у великих селах, це можуть бути профільні заклади.

А для цього треба завершити реалізацію програми «Шкільний автобус», привести в нормальний стан дороги, провести організаційні зміни в освіті, зокрема, через створення освітніх округів, забезпечити школи сучасним навчальним обладнанням тощо.

Народний депутат України Катерина Самойлик, яка ініціювала парламентські слухання, зазначила, що сьогодні вітчизняна освіта, зокрема освіта в сільській місцевості, ступила на поріг знищення. Це сталося не рік і не три тому. Це сталося значно раніше. Коли руйнувалася потужність сільгосппідприємств, промисловості, коли в гонитві за кращим шматком новоявлені буржуа забули про освіту, охорону здоров’я та культуру.

— У нас є пакет антикризових законів. Перший — 8622, який передбачає внесення змін до низки діючих. До речі, щодо реорганізації, ліквідації шкіл — не дай нам Бог, доручити це зробити обласним радам. У Херсонській області 70 відсотків народних депутатів України — це міські жителі, це жителі Харкова, Одеси, Запоріжжя. Їм буде боліти, що там робиться в сільській школі?! Засновник Першої французької республіки Жорж Дантон свого часу сказав: «Після хліба найважливіша для народу школа», — нагадала автор багатьох законопроектів Самойлик.

Володимир Гребенщиков, голова профільної комісії Чернівецької обласної ради, зауважив, що є міські, сільські школи, а є сільські школи в квадраті. Це гірські заклади. Про них не говориться, про них згадують. Але кризові тенденції суттєво посилюються, примножуються і гостріше дають про себе знати саме в горах.

«Єдиний шлях, апробований життям, і ми на ньому стоїмо — це утримання пришкільних інтернатів, підкреслюю, пришкільних. Тобто це установа біля звичайної школи, а не гімназії. Але, шановні, в формульному розрахунку існування пришкільних інтернатів не враховано жодним чином, жодним коефіцієнтом: на харчування — нуль, на утримання — нуль, на догляд, на вихователів — нуль, — підкреслив пан Гребенщиков.

Завершуючи обговорення, Микола Томенко наголосив, що треба мислити стратегічно. «Вимагати не просто доплатити зарплату чи доплатити на ремонт. Сьогодні треба говорити про те, що держава повинна дати чесну відповідь, яка доля українського села. Я переконаний, що, звичайно, більшість із нас головою чи розумом у місті, але серцем у селі. Якщо будемо шанувати голову, але слухати серця, ми зробимо все, щоб стратегічно врятувати україн ське село. Бо врятувати українську освіту можна, лише врятувавши українське село».

Герой України, народний депутат України четвертого скликання Тамара Прошкуратова і начальник Головного управління освіти і науки Чернівецької ОДА Михайло Бауер.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.