У кореспонденції «Дебілізація населення столичним метрополітеном» (28.01.12) йшлося про те, що мало не кожен сантиметр вагонів і станцій підземки заповнений рекламою, а на розташованих у центральних районах міста «незабрендованими» залишилися хіба що стелі.
Знову за рекламу... «гроші»
Особливо прикро спостерігати її засилля у вестибюлях і станціях старої забудови, які, хоч і не визнані офіційно, але є справжніми перлинами архітектури. Зокрема, у гонитві за рекламною «копійкою» керівники метрополітену замінили на ескалаторних спусках (повсюди!) на лайтбокси вишукані бронзові світильники, що спотворило саму ідею зодчих.
Окремо йшлося про рекламу у вагонах, на їх прозорих дверях, а також вікнах, що однозначно забороняє Закон України «Про рекламу», стаття 18. Реклама на транспорті, пункт 4:
«Забороняється розміщення реклами на скляних (прозорих) поверхнях, за винятком випадків, коли використовуються матеріали, що забезпечують безперешкодний огляд із салону транспортного засобу».
У нашій підземці заклеюють не лише вікна й двері вагонів, а й прозорі двері входів і виходів зі станцій. Ми писали також про недостатню кількість інформації про поїздку, а та, яка є, губиться серед оголошень. Про наявність карт місцевості годі казати: складається враження, що керівники метро навіть не підозрюють про їх потрібність. До речі, на кількох станціях, зокрема на станції «Хрещатик», карта зі схемою вулиць є, але вона слугує швидше прикрасою, ніж необхідністю: розташована на такій висоті, що прочитати її позначення неможливо.
Кореспонденція викликала численні відгуки читачів-киян, які теж вважають, що керівники метрополітену, допускаючи рекламу в підземці без меж, глумляться не лише над її архітектурним обличчям, а й з пасажирів. Адже через заклеєні вікна та двері важко орієнтуватися у метро, а відшукати вказівник напрямку руху не завжди вдається. Тож виходить, що така обов’язкова інформація — непотрібний елемент у Київському метрополітені. Про це йшлося в добірці листів читачів, надрукованій 10.02.12.
Усе пропало б?
Редакція надіслала запит керівникові цього підприємства Володимиру ФЕДОРЕНКУ з вимогою вжити заходів. Невдовзі одержали відповідь. Оскільки пан Федоренко спробував розповісти загалом про роботу очолюваного ним підприємства, а не про порушені у кореспонденції проблеми, то ознайомимо з нею читачів у короткому викладі, де йдеться, власне, про рекламу. Зокрема про те, що розміщення реклами — вимушений і тимчасовий, як сподівається керівник підприємства, крок — через брак належного фінансування з бюджету КМДА. Він повідомляє, що сталося б, якби не рекламні кошти: «...Ми б не зробили капітальні ремонти ескалаторів і тисячі пасажирів змушені були б підійматися пішки, на лінії виходило б менше вагонів і тиснява в них була б ще більшою». Цікаво, а як наше метро «рухалося» за часів, коли реклами в ньому взагалі не було?
Але, на думку керівника цього підприємства, «оцінювання роботи адміністрації Київського метрополітену та його колективу лише по рекламі означає повне нерозуміння основних процесів діяльності колективу». Далі пан Федоренко повідомляє, що «звинувачення журналіста, ніби ми неспроможні господарювати, є, м’яко кажучи, некоректними», оскільки діяльність метрополітену постійно перевіряється контролюючими органами». А також, що «зазначені вище публікації у газеті вказують на те, що журналіст не володіє повною інформацією про стан справ у метрополітені», і «якщо у вашій редакції є журналісти, спроможні осягнути і зрозуміти (проблеми підприємства. — Авт.), то нехай приходять до нас, ми їм усе розкажемо і покажемо», додавши насамкінець, що «недоліки у нашій роботі є, і нам над їх усуненням треба ще багато працювати. Ми все знаємо і бачимо краще журналіста». Ух...
А заклеювати вікна та двері все-таки заборонено...
Що сказати? Хіба те, що автор кореспонденції не ставила за мету з’ясовувати проблеми Київського метрополітену чи критикувати його господарську діяльність. Тому «проїхалася» підземкою як звичайний пасажир, звернувши увагу на те, що створює незручності й дискомфорт. Передовсім — на засилля реклами та несанкціоновану торгівлю на території, яка належить цьому підприємству. Йшлося насамперед про це та відсутність інформації про поїздку, що мало б привернути відповідальних осіб столичного метро, які, можливо, не помітили таких недоліків у своєму господарстві. А також вжити заходів для усунення недоліків, що, до речі, цілком можливо зробити навіть невеликими зусиллями і коштами. Але вони, керівники, замість подякувати редакції за пильність, чомусь... образилися!
І насамкінець: редакція приймає запрошення начальника КП «Київський метрополітен» Володимира Федоренка «осягнути і зрозуміти» проблеми цього підприємства, передовсім економічні та фінансові, як і тонкощі управління ним. Зрештою, слушна ідея, та й підземка — комунальна власність громади, що означає: власність усіх киян. То маємо ж ми знати, як нею розпоряджаються її наймані керівники. Матеріал про це — в одному з випусків «Голосу України». Тим часом редакція чекає від керівника столичного метрополітену пана Федоренка відповіді за суттю порушених питань.
vpysanska@golos.com.ua
На знімках: таку рекламу в Київському метрополітені однозначно забороняє Закон України «Про рекламу».
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ та Андрія НЕСТЕРЕНКА.
