деякі продукти почали безпідставно дорожчати

Ще не так давно статистика стверджувала, що ціни на Хмельниччині нарешті вдалось втримати. Їх індекс у січні відносно попереднього місяця становив рівно сто відсотків. Мало того, зафіксовано, що на споживчому ринку області продукти подешевшали. Та раптом голова облдержадміністрації Василь Ядуха на одному із зібрань аграріїв краю повідомив, що столовий буряк на місцевих ринках чомусь виявився чи не найдорожчим у країні. Стрімко підскочила вгору вартість яєць. І це при тому, що Хмельниччина є одним з найбільших їх виробників. Тільки в січні вироблено понад 73 мільйони штук яєць — у 1,8 разу більше, ніж було за перший місяць 2011-го.

Незрозумілим стало для очільника краю і подорожчання цукру. До того ж саме там, де його найбільше виробляють. Якщо в середньому ціна по області трималась на рівні 6,9 гривні за кілограм, то у Теофіпольському районі, де працює найпотужніша цукроварня, вартість доходить вже до 7,5 гривні. Одне слово, із цін складаються такі ребуси, що навіть дуже розумним головам їх не розгадати. Але чому так?

Парадокс: що далі від столиці, то більше доводиться віддавати

Очевидно, для економістів не так вже й складно з’ясувати причини цінових стрибків. Інша справа — вплинути на ці причини. Особливо на місцях. Адже класичною стала закономірність: що далі від столиці, то менш керовані ціни і то вони вищі. А при цьому саме там, у глибинці, виробляється чи не весь агропродукт.

Доволі популярним засобом впливу на ціни в області стали сільськогосподарські ярмарки. Ледь не всю осінь вони вирували практично в усіх містах та райцентрах. З кожного тільки й сипались звіти про те, скільки тонн, яких продуктів і за якими низькими цінами продано.

Справді, багатьох городян, які запасались продуктами на зиму, вони виручили. Та тільки-но влада послабила пильність, перестала нагадувати про обов’язковість проведення, ярмаркування затихло. Аж поки знову не виникла необхідність в тому, щоб не просто пригасити ціни, котрі почали піднімати голову, а показати, що край може годувати своїх людей дешевими харчами. І ось весняний ярмарковий сезон в обласному центрі відкрито.

Чи то з погодою не пощастило, чи такими заходами вже важко здивувати, але сказати, що все йшло нарозхват, не можна. Чимало продавців мерзли і відверто нудьгували біля своїх яток. Декому довелось повертатись додому з непроданим товаром.

Зате прилавки, де ціни були справді нижчими від традиційних базарних, були помітні здалеку — біля них одразу шикувались черги. Бо й справді, чому не запастись яйцями по 7,5 гривні за десяток, якщо на міському ринку продавці просили за домашній продукт 25 гривень. Та й яйця промислового виробництва коштували від 8 до 12 гривень.

Не можна не звернути увагу на таку разючу різницю. Отож одразу і виникає запитання: хто дурить покупця? Бабуся, яка саме у стільки оцінила свою працю? Птахофабрика, що так дорого просить за товар? Чи, може, вся справа в ярмаркових сюрпризах?

Торгівля під диктовку згори

Ситуацію швидко прояснює папірець, котрий показує один із продавців. У ньому — ціни, за якими рекомендують продавати продукцію на ярмарку. Зізнатись, всі вони доволі привабливі для покупця. Скажімо, свинина — по 30—40 гривень за кілограм, яловичина — 25 — 45 гривень. А сало взагалі менше 15 гривень. Там же крупи ячмінні, перлові, пшеничні — по 2,5 гривні за кілограм, цукор — по 6. А сир та масло взагалі мають відповідно коштувати менше 40 та 45 гривень за кілограм.

Таке важко побачити в магазині чи на базарі. Та й на ярмарку дехто із продавців, хоч як старався, а не втримався і накинув по кілька гривень. І справа тут не в жадібності, а в тому, що не годиться продавцю з ярмарку повертатись зі збитками.

Агрохолдинг «Вітагра» торгував в основному картоплею, буряком, морквою. Ціни були справді мінімальні. Навіть за рекомендованих на цибулю, моркву та буряк у 2 — 2,5 гривні за кілограм продавали на 50 — 70 копійок дешевше. А повністю спродатись таки не вдалось.

Втім, це не дуже засмутило: підприємство входить до складу потужної аграрної компанії і займається винятково овочівництвом. Навіть за дуже низьких цьогорічних цін на овочі воно не відчуло ні збитків, ні особливих втрат. У селі Гвардійське, де городня бригада вже кілька років поспіль вирощує овочі, і нинішньої весни їх садитимуть.

— Нас виручає те, що працюємо у складі великого колективу. Більша частина вирощеного йде у свої ж їдальні, на те, щоб прогодувати робітників. Тому проблем зі збутом практично не відчуваємо, — діляться думками продавці. — До того ж маємо свої овочесховища — жодних проблем із зберіганням. Не продали сьогодні — збережемо на завтра. Тому й можемо дозволити собі такі низькі розцінки. А от дрібному фермеру не позаздриш.

Прогнози від «дядька із бородою»

Не тільки підтвердити все сказане, але розповісти чимало доволі сумних історій із бізнесового життя аграрія може Олександр Сабадаш, голова фермерського господарства «Надія», яке розташоване поруч з обласним центром. Його офіційна посада звучить гордо. Насправді ж Олександр називає себе «дядько із бородою»:

— Спеціально не голюсь, аби мати якусь особливу прикмету. Хтось купить у мене добру картоплю чи насіння на ринку — вже передасть, що купував у дядька з бородою. Так і підтримуємо власну торгову марку.

Це жарт, але в ньому велика частка правди. Разом із дружиною фермер і в полі працює, і на ринку торгує, і як менеджер пропонує різним установам свій товар. Він у нього справді відмінної якості. Вже з десяток літ займається цією справою і хоче мати постійних клієнтів. А тут без хорошої продукції та доступних цін не обійтись.

Тільки як усе це поєднати? На насінні фермер не економить — капусту, моркву, буряки бере імпортної селекції. А воно ж у кілька разів дорожче від китайського чи й українського. За новими сортами картоплі їздить на дослідні станції, не шкодує по 8 — 10 гривень за кілограм, аби був найкращий матеріал. Зате тепер гуртом продає бульби по 1,2 гривні за кілограм. От тобі й навар.

А що можна заробити на капусті, котру й за гривню особливо не розкуповують? Тим часом тільки на обігрів сховища у морози доводилось витратити не одну тисячу гривень. Про витрати на добрива, засоби захисту, пальне вже навіть мови не веде — все стабільно дорожчає з року в рік, незалежно від того, добрий чи поганий урожай на них вирощено.

Минулий врожай багатьом фермерам приніс збитки саме через те, що був дуже добрим. Збути продукцію навіть за дуже низькими цінами ніде. Супермаркети не обтяжують себе домовленостями із такими дрібними постачальниками. Продати державним установам, які є одні з найбажаніших покупців для фермера через те, що беруть все і платять вчасно, теж майже неможливо. Потрібно виграти тендер. Але там, де гра, там є постійні підступи.

Олександр теж розповідає, що раз наважився взяти участь у такому тендері на поставку овочів для дитячого садка. Поставив не тільки найменші ціни, а й пообіцяв, що сам доставить продукцію до потрібного місця. Але раптом дізнався, що переміг інший претендент. Той і справді на одній із позицій виставив нижчу ціну. На цьому установа могла зекономити півтисячі гривень. Зате всі інші були дорожчими, і на цьому вона відповідно втрачала кілька тисяч. Утім, до аргументів фермера ніхто так і не дослухався. Видно, в таких випадках спрацьовують інші, зрозумілі багатьом, чинники. Однак саме вони і відштовхують від участі в таких конкурсах тих, хто готовий працювати й торгувати чесно.

З чим у результаті залишився фермер? Із горами капусти, картоплі, буряку... «У моїй практиці вже траплялось подібне, коли тонни доброго продукту навесні довелось просто перевезти на гній. Прикро, але можливий такий варіант і нині», — каже фермер. Однак сіяти не перестане і площі не скорочуватиме. Все повторить знову. Без надії на те, що новий рік буде фінансово вдалішим.

Відступитись від цього кола не те що не хоче, а не може. Для нього фермерство стало єдиним місцем роботи і джерелом фінансового існування. Тож мусить міцно за нього триматись. Зате сини, котрі змалечку спостерігали за працею батьків, вирішили твердо: жоден із них не продовжить сімейний бізнес.

Для країни, напевно, це одна з найбільших трагедій, коли сімейна селянська справа, котра була основою української економіки не одне століття, не може вижити. Однак питання це чомусь розглядається більше з морально-етичної чи філософської точки зору. Натомість проблеми ціноутворення намагаємось вирішити швидко і просто. Скажімо, організувавши ярмарки чи порекомендувавши ціни.

Добре, коли хтось із небагатих покупців зуміє скористатись цим моментом і зекономить кілька гривень у своєму сімейному бюджеті. Але хіба це розв’язує ті масштабні проблеми, які й примушують стрибати ціни?

 

Хмельницька область.

Фото автора.

Навіть мінімальна вартість овочів не може принадити покупців.

В області, яка є одним із лідерів з виробництва яєць, за дешевим продуктом стоїть черга.