Біда не в тому, що немає, а в тому, що багато є

Хтось із великих сказав: «Є брехня, є велика брехня і є статистика». Навіть якщо врахувати, що в 1991 році статистичні дані через різні обставини, можливо, і були не вельми точні, особливо щодо сільського господарства, все одно цифри втрат, зазнаних Запорізькою областю, вражають. Населення краю за цей час скоротилося майже на 300 тисяч осіб.

Та й інша статистика не дуже втішна. Скажімо, жителі обласного центру вважають АвтоЗАЗ процвітаючим підприємством, але, як свідчать дані статистики, виробництво порівняно з 1991 роком впало майже в півтора рази.

Отож повернімося до запитання, чому Президент України зняв з посади попереднього голову ОДА Бориса Петрова.

Думки тих, з ким ми розмовляли, розділилися. Одні вважають: за значний мінус порівняно з 2010 роком у залученні в область інвестицій. Інші переконані: за те, що Запоріжжя з четвертого місця в рейтингу областей країни в першому кварталі минулого року опустилося на чотирнадцяте. Проте, висловлюють думки треті, не виключено, що не зумів погасити скандали, які розгорілися в кількох районах області у правлячій партії.

Але найкраще — почути думку з перших уст.

— Є багато причин: і об’єктивних, і суб’єктивних. Щодо об’єктивних. У рейтингу є такий показник, як інвестиції. У 2010 році було завершено будівництво великого заводу напівпровідників. Його вартість становила близько півмільярда євро. Торік такого об’єкта не було. А ці ж показники формуються від досягнутого, тому вони і впали. Друге. Ми ніяк не можемо вийти з провалу за рівнем злочинності. За цим показником Запорізька область протягом десяти останніх років була на останньому, 27-му, місці серед регіонів країни. Нині вийшли на 24—25-те, але це таке...

Тому є запитання до правоохоронних органів. Ми працюємо разом із прокуратурою, УВС, щоб покращити цю ситуацію.

Далі. Думаю, Президент Борису Федоровичу Петрову сказав, про причини відставки. Гадаю, що десь на якомусь рівні були якісь недоробки.

Хоча хочу сказати, що команда Бориса Федоровича достатньо ефективно працювала, були напрацювання, але склалися обставини, які призвели до відставки голови обласної державної адміністрації. Мені важко коментувати це рішення Президента.

— Я все-таки вважаю, що Борис Федорович і його команда достатньо ефективно працювали. І, можливо, довгі розмови про зміну керівника, деякі бурі в стакані були в деяких районах, вони, безумовно, відволікли увагу команди від посутніх і першочергових проблем, і це позначилося на результаті. Але я не раз повторюю: і Петров, і люди, які з ним працювали, на мою думку, робили це дуже ефективно.

А тому: показуй на попередника — це не моя теза. Я вважаю, що це були суб’єктивні причини, пов’язані з названими ситуаціями.

Депутат Запорізької обласної ради, голова обласної організації партії «Батьківщина», перший проректор Класичного приватного університету Микола ФРОЛОВ:

— Останнім часом, особливо за два роки, знову прискорився процес закриття підприємств, які ще зовсім недавно були гордістю не лише Запоріжжя, а й України. Зник алюмінієвий комбінат, який свого часу продали росіянам,

Тепер це вже зачіпає не ті підприємства, не ті галузі, які були зорієнтовані на військово-промисловий комплекс, а  інші. І людей, до речі, просто викидають на вулицю.

Я хочу сказати, соціальна ситуація в Запорізькій області у зв’язку з тими проблемами, скажімо, на великих підприємствах, в агропромисловому комплексі, досить напружена. За останні два роки вона серйозно погіршилась. Це видно і зі зниження купівельної спроможності населення, і з багатьох інших чинників. Головне, що дедалі більше людей, сімей живуть практично, скажемо так, упритул. Тобто нині в такій небідній області, як наша, в людей є три головні проблеми:

— не залишитися без роботи;

— не потрапити в лікарню, тому що це великі витрати;

— не померти, бо це збитки для родичів. Сьогодні пристойно поховати людину (доводиться з цим стикатися, адже в нас колектив великий) — теж треба грошей чимало.

Власне, проблеми у краї розпочалися не сьогодні, не вчора, ні навіть позавчора. Вони криються в перекошеній структурі промислового комплексу, який дістався у спадок після набуття Україною незалежності і переходу до ринкової економіки.

— Що сьогодні реально відбувається на промисловому майданчику Запоріжжя? Промисловість на сьогодні сконцентрована насамперед, і це так було історично, в Запоріжжі. Хоча за радянських часів були окремі дуже відомі підприємства. Наприклад, у Токмаку «Південдизельмаш». Були окремі, і, безперечно, такими залишаються, специфічні промислові центри, як, наприклад, Енергодар, де розташовані атомна і теплова електростанції.

Отож відбувається те, що й повинно було відбутися. У місті Запоріжжі працювало 98 підприємств, великих і малих. Велетні, звісно, були на слуху, а крім них, було багато інших. Частина вже повмирали. Передусім ті, що були пов’язані з військово-промисловим комплексом, приладобудуванням. Це так званий 77-й завод, завод приладобудування на правому березі. Залишилися недобитки: це — помираючий «Радіоприлад» і таке само вмираюче державне підприємство «Іскра». Останніми роками там змінили старого директора, якісь нові хлопці у 2010-му під прикриттям, зрозуміло кого, захопили і це підприємство. Й «Іскра» почала кульгати.

Інша проблема, яка серйозно загальмувала розвиток краю, на нашу суб’єктивну думку, — часта зміна керівництва області. За двадцять років Запорізькою областю керували десяток управлінців. Так, в часи «помаранчевої влади» біля керма виконавчої влади побували троє. Отож їм було не до розробки стратегії розвитку краю. Здебільшого вони займалися латанням дірок.

Відтак «забула» про потенціал Запоріжжя і центральна влада. Розпродавши, чи, точніше, приватизувавши, найласіші, з точки зору вигоди, заводи і комбінати, уряд втратив інтерес до решти промислових залишків. Навіть не намагається вплинути на долю власних підприємств, які доживають, схоже, останні дні, хоча й могли стати в пригоді, якби був серйозний стратегічний план розвитку області і політична воля Києва.

Власне, промисловість Запоріжжя має цікаву галузеву структуру — гірничо-металургійна, машинобудування, приладобудування. Є підприємства легкої і харчової промисловості, які також різняться станом свого здоров’я.

Однак якщо машинобудівники поступово виходять на докризові показники, то гірничо-металургійний комплекс Запоріжжя, схоже, поступово лягає на «дно». Хоча працівники галузі давали до 70 відсотків внутрішнього валового продукту регіону. Про це йшлося на нараді в обласній державній адміністрації в середині жовтня минулого року.

Цікаво, що представники профспілок апелювали не до власників підприємств, а до органів державної влади. Так, голова центрального комітету профспілки працівників металургійної галузі Володимир Козаченко у своєму виступі звернув увагу на те, що 2010 року вдалося вийти з кризи завдяки тому, що держава виділила власникам підприємств 2,5 мільярда гривень преференцій.

Проте, схоже, такі вливання стимулюють споживацькі настрої не лише в робітників, а й у власників, які не поспішають за рахунок отриманих коштів модернізувати виробництво, запроваджувати енергозберігаючі технології, щоб виробництво не тільки жевріло, а й розвивалося. Оскільки вже у 2011 році 55 відсотків підприємств працювало зі збитками, які в жовтні становили (вдумайтеся!) 560 мільйонів гривень.

Найскладніша ситуація склалася на Запорізькому алюмінієвому, титаномагнієвому комбінатах, заводі феросплавів.

Два згадані підприємства давно приватизовано. Третє — титаномагнієвий комбінат — залишається в державному підпорядкуванні. Під час нашого перебування у відрядженні в Запоріжжі тут урочисто відзначили випуск стотисячної тонни губчастого титану. Однак, попросивши про зустріч із керівництвом підприємства, щоб поговорити про ті проблеми, які є на комбінаті, наштовхнулися на ввічливу відмову. Мовляв, усе розписано по годинах і можливості зустрітися з журналістами зі столиці немає жодної.

А запитати хотілося багато про що. І не тільки про спад виробництва. А й, скажімо, про те, куди поділося виробництво напівпровідникової продукції — германію і кремнію. Тим паче комбінат, як написано на сайті «Стала Україна» за 2006 рік, у 60—80-ті роки минулого століття «ставав найбільшим виробником» цієї продукції. Що маємо — не бережемо, втративши — не згадуємо?

Отож не здивувалися тому, що сказав родич одного із нас, пенсіонер, який уже понад півстоліття живе в Запоріжжі: «Що ти хочеш? Адже комбінат державний, от вони поділили цехи і дерибанять, як хочуть».

На жаль, коментар керівництва комбінату, про що ми написали вище, отримати не вдалося.

Однак найбільше непокоїть, і не тільки керівництво, а й жителів обласного центру, ситуація, яка склалася на Запорізькому алюмінієвому комбінаті та на заводі феросплавів. Фактично ці підприємства опинилися на межі зникнення. Якщо в заводу феросплавів ще проглядається якесь майбутнє, то алюмінієвий комбінат дихає на ладан. Його проблеми сягають корінням у ті часи, коли в Україні відбувалася масова приватизація. Без урахування стратегічних інтересів держави, врешті, без урахування інтересів тих, хто працював на підприємствах, яким держава вирішила знайти ефективного власника.

Чи варто сьогодні згадувати про ті «бурхливі й зухвалі» дев’яності? Напевно, все-таки варто, щоб, по-перше, зрозуміти корінь проблем, а по-друге, виробити стратегічну модель поведінки держави і під час продажу тих об’єктів, які ще перебувають у власності держави, і під час вибудовуванні відносин із власниками приватизованих підприємств. Промовчимо про інше. Про причини, чому ЗАлК нині перебуває у власності компанії «Русский алюминий»...

— Я разом із головою ОДА брав участь у зустрічі, коли це підприємство почало лягати. Це, мабуть, початок того процесу — 2008 рік. Приїжджав такий відомий діяч із Росії — Лівшиць, який сьогодні обіймає посаду віце-президента «Русского алюминия». Вони практично шантажували нас пільговим тарифом. Розмова приблизно була така: «У нас столько алюминиевых заводов, что в структуре «Русала» Запорожский алюминиевый комбинат — это 3 процента всего производства. И будет он работать или нет, нас не волнует». Відкритим текстом було сказано, що вони в себе в Росії такі підприємства закривали...

Хоча десь до 2008 року цей алюмінієвий комбінат працював досить успішно...

Якщо брати Запоріжжя, то це проблема алюмінієвого комбінату, і не тільки, бо серед підприємств, які лягають або напівлягли, є й завод феросплавів. Але це також пов’язано з енергоємністю виробництва. Так, феросплавний — підприємство, яке теж переживає ці проблеми. Тобто в Пінчука також дилема. Адже Запорізький завод порівняно з іншими не дуже великий, чи є сенс його розвивати. Минулого року на феросплавному було скорочено 1400 працівників. Одномоментно.

Як бачимо, основна помилка нашої держави під час приватизації полягає в тому, що вона дозволила сконцентрувати в одній структурі підприємства, які могли навіть конкурувати між собою. А, як відомо, конкуренція стимулювала б розвиток, змусила б власників вкладати кошти в модернізацію виробництва, шукати нові ринки збуту, а відтак сприяла б державі бути потужним гравцем на світовій арені.

Однак, на жаль, сьогодні треба думати про інше. Як добитися того, щоб не опинилися на вулиці тисячі робітників схожих підприємств.