Сільська школа — це не тільки освітній заклад, а й центр культурного життя, гарант розвитку села й держави. Навколо неї формується специфічне середовище, що відображає сімейні традиції, родинні стосунки, способи ведення сільського господарства тощо. Школа також живе проблемами громади і водночас перебуває під її постійним впливом. Ігнорувати цей фактор — означає завдати непоправної шкоди селу та його майбутньому.

З огляду на це сьогодні назріла нагальна потреба у виробленні державної політики у визначенні вектора розвитку освіти у сільській місцевості, основних напрямів її модернізації на перспективу.

Сьогодні працює 605 шкіл І ст. з чисельністю до 10 осіб (36% від їх загальної кількості); 1434 загальноосвітні школи І-ІІ ст., до 40 дітей (майже 30%), 2240 шкіл з наповнюваністю до 100 учнів.

На нашу думку, ініціаторами та учасниками реформ мають бути одночасно суспільство і держава. Проте здійснити масштабне реформування без достатніх засобів та перерозподілу обов’язків, функцій та повноважень між громадою та державою неможливо.

Історичний зарубіжний і вітчизняний досвід спонукує до зваженого, продуманого підходу до проблем розвитку сільської школи, особливо тих процесів, що розгортаються на тлі кризових явищ та нових спроб форсувати процес оптимізації мережі.

Як свідчать наші дослідження, у переважній більшості сільські громади, батьки негативно ставляться до цього, вважаючи, що оптимізація завжди завершувалася необґрунтованим закриттям закладу.

Щоб не повторити згубних помилок минулого, коли внаслідок численних новацій було ліквідовано багато шкіл, а відтак і сіл, що стали неперспективними, необхідно розробити національну стратегію розвитку освіти у сільській місцевості, яка б зіставлялася з динамікою розвитку аграрного комплексу держави. Адже негативні тенденції, пережиті селом у різні періоди, значною мірою пов’язані з обмеженістю ринку праці, відсутністю державної політики щодо регіонального розвитку економіки та перетворень в освіті.

Потрібно врахувати те, що у сільській місцевості школа відзначається найбільш високим рівнем концентрації інтелекту, з найбільш організованим і згуртованим шкільним колективом, який формує суспільну думку, впливає на життєдіяльність односельчан, в тому числі й на політичні процеси.

Сільська школа відіграє значну роль у збагаченні духовно-моральних цінностей села, зберігає, відроджує народні традиції.

На базі школи проводиться спортивно-масова робота серед мешканців сіл, пропагується здоровий спосіб життя.

Незважаючи на кризові явища, можна відзначити багато малочисельних сільських шкіл, що функціонують у різних регіонах України, орієнтуючись на сучасні моделі розвитку.

У віддалених селах центр сільського життя перемістився виключно в школу, де посильну підтримку, допомогу, певний захист одержують і дорослі, і діти. Враховуючи складні економічно-кризові явища, збереження сільської школи має бути обов’язком для органів місцевого самоврядування.

На наш погляд, закриття школи може здійснюватися з двох причин: перша — відсутність дітей шкільного віку; друга — бажання чи ініціатива батьків перевести дітей у інший заклад.

Проте слід зважити на те, що оптимізація мережі надто дорога процедура, що вимагає витрат на придбання автобусів, на ремонт доріг, відчутного поліпшення умов для навчання й виховання учнів.

За таких умов оптимізація буде підтримана суспільством, особливо тими родинами, де є старшокласники, котрі усвідомлюють, які повинні бути знання у конкурентного випускника для його подальшого самовизначення.

У малих сільських поселеннях необхідно підтримувати практику впровадження закладів типу — «Школа—родина» (І ст.) з малою чисельністю учнів, основна мета діяльності якого — надання якісних освітніх послуг учням молодшого шкільного віку, які проживають на території зі складною демографічною ситуацією.

Пропозиції:

— необхідно розробити низку нормативних документів, що визначатимуть статус малочисельної школи, шляхи фінансування, статус керівника закладу та ін. На цій основі розробити науково-методичний супровід освітньої діяльності такого типу шкіл, враховуючи специфіку режиму роботи школи, організацію та здійснення навчально-виховного процесу тощо.

— шкільна мережа не повинна перебудовуватися під кризу, вона має динамічно розвиватися у відповідності з потребами держави і суспільства, враховуючи принцип перспективності розвитку сільських шкіл, орієнтуючись на динаміку розвитку аграрного сектора економіки;

— на основі взаємодії закладів різних ступенів забезпечити ефективну діяльність початкових, основних на території їхнього функціонування. Право вибору варіантів та моделей шкіл має надаватися сільським громадам, місцевим органам самоврядування, органам управління освітою;

— стимулювати розвиток мережі шкіл для малонаселених пунктів типу «Школа—родина», де навчально-виховний процес будується на нетрадиційній основі;

— розширювати мережу гімназій, ліцеїв, коледжів, опорних загальноосвітніх навчальних закладів чи інших закладів освіти для надання додаткових освітніх послуг для обдарованих дітей; створювати умови для активного використання різних форм дистанційного навчання, самоосвіти та екстернату;

— створювати умови для подальшого розвитку навчально-виховних комплексів (НВК), особливо активізувати поєднання загальноосвітніх шкіл із закладами професійної освіти та регіональними закладами позашкільної освіти;

— удосконалити Положення про індивідуальне навчання учнів у загальноосвітній школі, прискорити прийняття закону про відкриття класу за наявності трьох учнів, оскільки індивідуальне навчання є неефективним для малочисельної школи;

— створити умови для широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій для налагодження постійного міжшкільного зв’язку, діалогу з громадськістю.

— завершити програму комп’ютеризації сільських шкіл, забезпечити повне підключення комп’ютерної техніки до мережі Інтернет;

— посилити увагу до кадрової підготовки майбутніх учителів, які працюватимуть у малочисельних школах;

— законодавчо підтримати доброчинні дії підприємницьких ініціатив та започаткувати формування Фонду підтримки та розвитку малочисельних загальноосвітніх навчальних закладів.

Віра МЕЛЕШКО, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач лабораторії сільської школи Інституту педагогіки НАПН України.