На одному з російських каналів є передача «Красиво жити не заборониш», у якій ведучі розповідають про життя російського шоу-бізнесу та політичного бомонду — з мільйонами на вітер і діамантами та годинниками вартістю київської квартири. Українські реалії свідчать, що на наших телеканалах не зайве було б започаткувати щось подібне, але з точністю до навпаки — «Погано жити не заборониш». На таку думку мене навела нещодавня історія з чернівецькими дровами за участі Прем’єр-міністра України Миколи Азарова та місцевої влади. Фабула історії проста: молода сім’я соціально незахищених і, схоже, недієздатних людей, котрі зважилися народити дитину, надіслала на сторінку Прем’єр-міністра у Фейсбуці повне відчаю і граматичних помилок прохання виділити їм дрова. Ось його текст (друкуємо за оригіналом):
«Доброго дня Шановний Микола Янович! Я Стаценко Вікторія звертаюся до вас за допомогую, я уже вам писала но мені ніхто не відповів. Будласка дуже прошу допоможіть нам з дровами, у нас уже безвихідна ситуація, У мене дитині 2 рочки у хаті холодно, чоловік з лісу вози по мішкови дров у день велосипедом, дуже позамітало снігом це не можливо так мучитися. Грошей на дрова в нас нема, ми взяли хату під виплату бо нема де жити, переїхали в цю хату восені ці хазії нас з дитиною пожаліли і пустили в хату жити без грошей. Ми є молода сімья я з дуже бідної сімьї. Дитину від смерті вирнули нам дуже вашко, сусіди помагають хто чим може, гроші за хату ще не дали. Чому тим хто мае та щей держава помагає а ті хто так тяжесенько живуть то нема кому помогти, чи є правда на світі. Я не можу бог мене чує і знає як нам вашко, груба валится, хата не виплачена, дров не має, помогти не ма кому. Тут у цім селі е газ но ми немаємо за що його привести. Я не маю за що заправити балон газу, варю рано їсти на цілий день і рано і вечором треба палити в грубі бо дуже холодно, дров нема. Будласка я вас дуже прошу позвоніть мені, поможіть, не відкладайте на довго. Нехай приходе комісія нехай питають сусідів, я нічого не боюся я маю на вас надію. Люди які мають пенсію діти в Італії то їм дали гроші на дрова, а я пильную дитину трусюся над нею бо не одної привівки не має, то є правда на світі. Вибачти будласка що я так пишу но мені дуже вашко зрозумійте. Будласка звяжітся зімною якщо можете допомогти дуже вас прошу. Моя адреса де я зара живу. Чернівецька обл. Кельменецький р-н село Іванівці Стаценко Вікторія Вікторівна. мій номер телефона 0989173833. Вибачте мене з повагою до вас Віка».
До слова, цей текст був розміщений на Фейсбуці, хтось не тільки відредагував, а й дещо змістив акценти, додавши емоцій. До честі Миколи Яновича, він вчинив як порядний посадовець. На засіданні Кабінету Міністрів України Микола Азаров повідомив, що днями на його сторінку в Фейсбуці надійшло повідомлення, яке дуже сильно його вразило. Звернулася до Прем’єр-міністра молода мама з Чернівецької області. «Знаєте, чого вона просила у Прем’єр-міністра?.. Дров, щоб обігріти стару хату, в якій батьки рятують хвору дитину. Мороз, замети, нікому до людей немає діла. Сім’я бідує, батько був на заробітках в Москві, вдома роботи не знайшов», — повідомив глава уряду.
При цьому він зауважив, що ці люди навіть не зверталися до районної адміністрації чи до органів соціального захисту, бо були переконані, що їм не допоможуть: «Звичайно, після дзвінка з Києва і обласна, і районна адміністрації кинулися на допомогу: і дрова привезли, і лікаря для дитини, і на облік як соціально незахищену родину взяли».
За словами Миколи Азарова, ця ситуація вразила його до глибини душі. «Це абсурд: в XXІ сторіччі в центрі Європи так вирішувати проблеми. Інтернет дозволив з гірського села достукатися прямо до глави уряду, а до місцевої влади люди навіть не стукають... Мені дуже гірко, я просто шокований», — сказав він.
Як підкреслив Прем’єр-міністр, очевидно, що уже назріла вимоглива розмова про те, як держава дбає про своїх громадян, особливо соціально вразливих: «Вони теж мають право на достойне життя і повагу. Їм також треба дати можливість подолати складні обставини і бути успішними в житті. Тому ми повинні прискіпливо і критично проаналізувати, як працює наша система соціального захисту. Наскільки адресно і добросовісно доходить солідарна допомога платників податків до тих, хто справді її потребує. Одне із засідань уряду ми присвятимо розгляду всіх цих проблем».
Принаймні така інформація з’явилася на Урядовому порталі. Тим часом в Іванівцях Кельменецького району Чернівецької області — селі, яке жодного стосунку не має до гірської зони, бо розміщене на рівнинній місцевості, згаданій родині силами місцевої влади та односельчан завезли дрова, причому на кілька зим. Щоправда, вивантажувати дрова біля будинку господар з хати не вийшов, що обурило сусідів та односельців. Ледь докликалися його, коли вже дрова пиляли і рубали. Як розповідає начальник Головного управління соціального захисту Чернівецької ОДА Богдан Сеньків, зацікавлена сторона пристала до роботи лише згодом, коли сусіди вже не могли стримати своє обурення. Також влада і люди допомогли продуктами, до дитини прибули лікарі, котрі взяли її на посилений облік. Тобто казка про Попелюшок зусиллями української влади та простих людей почала переходити у фазу, за якою — карети, палаци, кришталеві черевички і, звісно, дрова.
Ця сльозлива історія могла б і закінчитися моральним уроком для влади та соціальних працівників. Якби опозиція та журналісти, котрі з нею співпрацюють, не почали використовувати випадок із дровами від Прем’єр-міністра на свою користь, піддаючи гострій критиці тих, хто долею цієї родини якраз і перейнявся.
Так буває завжди: роблять одні — паплюжать інші.
Та виходячи з того, що погріти руки біля Азаровських дров поспішив наш брат журналіст, я теж поставив собі кілька запитань. Перше: звідки у гірському селі на рівнинній місцевості, в хаті, в якій валиться грубка, Інтернет? Друге: чому родина, де дружині 24, а чоловікові 22 роки, не може дати собі ради? Третє: чому текст, надісланий Прем’єр-міністру з села Іванівці, не збігається з тим, який отримав на свій стіл Микола Янович?
Мені вдалося з’ясувати наступне. Лист, як виявилося, писала не Віка з села Іванівці, а її сестра, котра проживає в Кам’янці-Подільському. Це перше. Друге. Батькові родини, за словами того самого Богдана Сеньківа, і у попередньому селі, і в Іванівцях, куди вони переїхали, пропонували роботу. В Іванівцях, до речі, у лісництві. Проте чоловік відмовився, схоже, вирішивши, що заготівлею лісу мають займатися винятково прем’єр-міністри.
Ну, і голови райдержадміністрацій вкупі з обласним керівництвом у разі чого. Більше того, односельчани стверджують, що ґазда з чоловіки Віки такий собі... Що стосується третього запитання, то воно залишилося без відповіді. Але подібна кухня на сторінці Фейсбуку українського високопосадовця тривожить. Практика правити чужі листи, додаючи свої оціночні судження, може наробити великої біди. Біле не тільки може стати чорним, а й невдало розставлений акцент може коштувати комусь голови. Не секрет, що гостре слово Президента чи прем’єра у Києві перетворюється на гільйотину на місцях. Тут, на мою думку, Миколі Яновичу слід навести порядок.
Сьогодні, коли вже на дворі трава, а на траві дрова, і Віка, і її сестра уклінно дякують за участь Прем’єр-міністрові. І дуже просять убезпечити їх від докучливих телевізійників та газетників, а також від влади, яка набридає черговими комісіями.
Проте чоловік Віки йти на роботу поки що не зважується. Схоже, важко з члена-кореспондента прем’єрського Фейсбука перейти працювати простим робітником у ліс. Бо навіщо?
Ось така історія. Якщо можна, трохи моралі. Я не завжди працював журналістом. У мене теж була молода сім’я і маленька дитина. Дитина теж хворіла. Я тоді якраз навчався в університеті. Я не писав листів ні Брежнєву, ні Горбачову. Пішов у деканат, переконав, що потребую вільного відвідування, і працював вантажником, носячи поверхами меблі, піаніно та роялі. Потім взагалі, не завершивши 5-й курс, поїхав на Північ добувати нафту. Навчання закінчив, лише коли отримав передишку. Переконаний, що так чинила більшість моїх однолітків, котрих привчили не чекати з моря погоди. Можливо, тому я й бачу цю історію у дещо іншому, ніж загал, світлі. Якщо чесно, в цій історії шкода лише дитину. Вона не винна — винні її батьки. І ще. Навіть з огляду, що йдеться про Україну, не справа Прем’єр-міністра возити дрова, не треба його відволікати. У нього інша місія, висока — разом з Президентом забезпечувати нам краще життя уже сьогодні.
Мал. Вадима СИМИНОГИ.
