Я подумав, що то якийсь розіграш, коли батько українського професіонального боксу, заслужений тренер Союзу і України, Михайло Михайлович Зав’ялов познайомив мене з Аліною Шатерніковою як із боксеркою. Важко було повірити йому, дивлячись на чарівну білявочку, швидше схожу на казкову Дюймовочку. Не міг навіть уявити собі, як оці ручки можуть, пробачте, гамселити когось.
Але згодом, коли побачив дівчину на ринзі, зрозумів, що дуже помилявся стосовно її можливостей в цьому виді спорту, котрий споконвічно вважався суто чоловічим. Досягнення Шатернікової — великого авторитета в царині боксу — тепер широко відомі. Вона — триразова чемпіонка Європи і дворазова — світу! Користувалася великою популярністю серед уболівальників.
Але цікаво, яка вона в повсякденному житті, яка мати, дружина, господиня. Особливо тепер, коли вже не бере участі у змаганнях. Тут варто одразу зазначити, що наша героїня, як і переважна більшість талановитих людей, успішна в усьому. Шатернікова зробила досить помітну кар’єру, є віце-президентом Національної ліги професіонального боксу України, веде промоутерську діяльність, нарешті, виявилася дуже класним телекоментатором. Причому веде репортажі українською і російською однаково добре.
Але я не втримався від запитання:
— Чому ви зв’язалися з боксом?
— Тому що у мене не вийшло з фігурним катанням.
— Що то за історія?
— На ковзанку прийшла в десять років. Виявилося, що вже пізно починати. Щоправда, я все одно два роки посилено тренувалася, мріючи досягти високих результатів. Але в один дуже поганий день мені прямо сказали, що я вже старенька, не пластична. Й у спорті у мене взагалі нічого не вийде. Можете собі уявити, як це гірко було почути 12-річному підліткові. Але смуток мій тривав недовго. Якщо вже не пластична, бракує жіночості, то вирішила випробувати себе в якихось єдиноборствах. Наприклад, дзюдо. Так і зробила, а потім поступово перейшла на кікбоксинг. А в підсумку віддала перевагу професіональному боксу.
— І як все це сприйняли вдома?
— Мама була переконана, що це ненадовго. Тато знав, що я непоступлива, однак ще намагався якось мене відмовити. Але я максималістка. І коли за щось берусь, то намагаюся це робити регулярно й обов’язково досягти найвищих результатів.
— Ви починали займатися боксом в одному залі з братами Кличками у тренера Володимира Золотарьова. Чи стояли з ними коли-небудь у спарингах?
— Часто. Це коли вони працювали винятково на захист. Вони — в глухій обороні, а мені потрібно було обдурити, щоб мій величезний суперник опустив руку і я пробила по голові, або, навпаки, змусити його підняти руку, щоб я вдарила в «сонечко» або по печінці. Ми сміялися, але працювали. І попадала нерідко. Мені вдавалося між великими руками просовувати свій маленький кулачок...
— А як познайомилися зі своїм чоловіком?
— Ми були однокласниками. Він знав, що я займалася дзюдо. І в моїх захопленнях завжди підтримував мене і допомагав.
— А чим займається глава вашої родини тепер?
— Він має свій бізнес. Нашому синові Сергійкові 8 років, він захоплюється хокеєм, ходить до школи, проситься на карате, бокс його не цікавить.
— Якщо не помиляюся, ви дипломований економіст. Не хотілося б попрацювати за фахом?
— Я одержую задоволення від своєї нинішньої роботи в Національній лізі професіонального боксу. А ще захоплена співробітництвом з телебаченням, у ролі коментатора. От і виходить, що, завершивши спортивну кар’єру, я залишилася в спорті вже в іншій якості. І не хочу нічого змінювати.
— Але окрім роботи у житті існує ще чимало радощів...
— Звичайно. Отримую задоволення, коли бачу сонечко. Радуюся, коли син приходить зі школи з гарними оцінками. Люблю, коли чоловік повертається з роботи, — можна разом повечеряти, посидіти, побалакати. Щиро кажу, що задоволення отримую більше від моральних речей, а не матеріальних. Люблю затишок. У нас трикімнатна квартира на Подолі — дитяча, спальня й вітальня. У вітальні є камін, це моє улюблене місце. Є велика кухня. Коли ми мешкали в маленькій квартирі, я була засмучена, що не можу виставити для гостей свої нагороди, але тепер у мене у вітальні є таке місце. Там пояси, кубки, вони завжди на видноті, що особливо приємно.
— Ви тепер представляєте Україну в Європейському боксерському союзі (EBU)...
— Так. Це лише робота функціонера. Чим вище в EBU будуть вітчизняні представники, тим більше можливостей принести користь нашому виду спорту в Україні. Для мене відкриті двері у світ боксу, промоутерів, менеджерів, федерацій, версій. Це досить закрита зона, чужих туди не пускають. Необхідно розбиратися в усіх тонкощах, бути в курсі подій, що відбуваються у світі професіонального боксу.
Фото з архіву «Голосу України».
