Щойно в ЗМІ з’явилася новина про те, що російська компанія «ТВЕЛ» планує після створення спільного підприємства для будівництва заводу з виробництва ядерного палива передати українському державному концерну «Ядерне паливо» технологію, на Кіровоградщині почали її жваво обговорювати. І хоча на той час ще ні партнера, ні місця можливого підприємства не називали, кіровоградці розуміли: їхні шанси стати учасниками цього проекту чи не найбільші. До того ж одні мусували тему радіаційного чорнозему, що дістанеться у спадок нащадкам, а інші — наполягали на перевагах високотехнологічного виробництва, що перетворить місце будівництва заводу на «місто-сад».
У вересні минулого року «Ядерне паливо» і «ТВЕЛ» підписали установчий договір про створення приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива», що будуватиме об’єкт в Україні. Незабаром стало відомо, де конкретно. Попри те, що претендентами на розміщення заводу з виготовлення тепловиділяючих елементів (ТВЕЛів) були Славутич і Жовті Води, фортуна посміхнулася Кіровоградщині, точніше, смт Смоліному, що в Маловисківському районі. «Це вигідно, це престижно, це надійно», — відтоді як мантри повторює місцеве керівництво. Та чомусь не у всіх їхні слова викликають стовідсоткову довіру.
Кіровоградщина — лідер з онковідтінком
Одна з причин прохолодного сприйняття радісної звістки, очевидно, криється у і без того високому рівні захворюваності на рак, першопричину якого мешканці області традиційно приписують урану, який видобувають на Кіровоградщині. Тож, спрацювавши на випередження (піди знай, що там екологи й політичні опоненти можуть понавигадувати), голова облдержадміністрації Сергій Ларін вирішив раз і назавжди розвіяти міф про уран як про головний чинник онкозахворювань.
Очільник області зініціював створення робочої групи з вивчення радіаційно-екологічної ситуації та стану здоров’я населення Кіровоградщини.
— Вивчення впливу іонізуючого випромінювання на здоров’я та навколишнє середовище для обласної влади є пріоритетним завданням, — наголосив С. Ларін. При цьому підкреслив, що майбутнє будівництво заводу біля Смоліного — це об’єктивна економіко-необхідна потреба державного рівня. Однак здоров’я людей, високий рівень онкозахворювань, екологічна ситуація — це теж турбота державної ваги. І тут, вважає Сергій Миколайович, важливо вміти розрізняти, де криється економічна вигода, а де чистої води — політика.
— Тому наше завдання, — зауважив голова ОДА, — чітко розібратися і виробити план дій, своєрідну дорожню екологічну карту області.
Під час першого засідання згаданої групи його учасники, а згодом через посередництво ЗМІ — і всі бажаючі дізналися, що в області зроблено цілий спектр аналітичних висновків, які вже є після радіоекологічних досліджень Інституту ядерних досліджень АН України; ГРЕ № 37, науково-технічного центру МНС України. Всі вони свідчать: радіаційна ситуація на Кіровоградщині в нормі.
Підтверджує це і головний державний санітарний лікар області Федір Чорний. Проведені дослідження, за його словами, свідчать, що вплив на здоров’я населення області мають і діяльність видобувних підприємств, і забруднення території радіоактивним осадом після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Однак постійний моніторинг дослідження вмісту харчових продуктів та води річок Дніпро та Південний Буг на наявність радіонуклідів жодного разу не показали перевищення допустимих показників. А серед ймовірних чинників, які можуть впливати на рівень онкозахворюваності, Федір Чорний назвав й інші потенційні, ще не вивчені як слід.
Керівник проекту Українського науково-дослідного інституту промислової медицини Сергій Луговський у всіх бідах звинуватив радон і воду з водогону, що впливають на рівень захворюваності мешканців області.
Звісно, висловився стосовно першопричин високого рівня онкоутворень і головний лікар Кіровоградського обласного онкологічного диспансеру Костянтин Яриніч. Він за те, щоб ситуацію розглядати об’єктивно. Через «необ’єктивну інформацію у засобах масової інформації мешканцям області нав’язали упереджену думку про надзвичайно шкідливий вплив винятково урану». Це створює суспільне напруження, яке, мовляв, здатне відлякувати інвесторів.
Послуговуючись багаторічними статистичними даними, К. Яриніч усіляко спростовував думку щодо прямої залежності рівня онкозахворюваності від впливу лише урану чи лише радону. Для більшої переконливості головний онколог області навів дані про онкозахворювання в минулому році і 40-річної давності — «доуранового періоду». В усі часи кіровоградські показники залишалися на 20 відсотків вищі від загальнодержавних.
— Треба розвіяти міф про надмірну шкідливість урану як головного чинника онкозахворюваності, — резюмував Сергій Ларін.
Стовідсоткове «за»
Інформація про те, що прокуратура області влітку провела перевірку дотримання законодавства про надра та радіаційної безпеки в діяльності, зокрема, Смолінської шахти ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», і встановила низку порушень чинного законодавства, залишилася майже непоміченою. Зате факт, що «доленосним рішенням завершилися громадські слухання у Смоліному щодо перспектив спорудження на території шахти підприємства з виробництва паливних елементів для атомних станцій», розійшовся Кіровоградщиною блискавично.
Чомусь тільки важко було уявити, що «із 399 учасників слухань, які мали повноваження представляти інтереси усієї громади селища, усі 399 одноголосно проголосували за прийняття до відома інформації про екологічні наслідки будівництва та експлуатації ядерного заводу і надали згоду на його будівництво».
Навіть у радянські часи «за» голосували 99 відсотків, а тут, бач, усі сто. Як писав класик: «Свежо предание, но верится с трудом».
Тепер смолінці живуть в очікуванні 196 мільйонів інвестицій, кількох сотень нових робочих місць, розвитку соціальної інфраструктури, будівництва доріг, позитивних змін у сфері освіти, медицини і торгівлі. Вони вірять словам першого заступника голови облдержадміністрації Андрія Ніколаєнка, що «влада не чекатиме власне самого пуску заводу, а вже до початку його будівництва розпочне реалізацію цілої низки серйозних програм у соціальній сфері».
Про екологічні наслідки, по суті, шкідливого виробництва під час слухань не йшлося взагалі.
Тим часом це нонсенс, щоб шахта була розташована в самому населеному пункті (саме так у Смоліному). До слова, говорять про потенційні мінуси будівництва заводу з виготовлення ТВЕЛів чимало, але якось здебільшого лише при своїх, без зайвих свідків.
Або й надалі купувати ядерне паливо, або створювати власне
Стурбованості тих, хто не вважає гарною ідею зведення Смолінського заводу, жодним чином не розділяє радник голови облдержадміністрації з економічних питань, колишній голова обласної ради, людина, котра вивчала питання про доцільність розміщення на території області заводу з виготовлення тепловиділяючих елементів ще в середині 90-х років минулого століття, Микола Сухомлин. Він був свідком того, як з території області — селища Лісового (тоді — Кіровоград-25) — у 1995 році вивезли ядерні боєголовки. Влада шукала, яке б виробництво розмістити, щоб задіяти людей, котрі вивільнилися в процесі скорочення Збройних Сил.
— Тоді ми вперше запропонували розмістити в Кіровограді урановий завод, — згадує Микола Олексійович. — Але Міністерство атомної енергетики не підтримало клопотання області, оскільки рівень кваліфікації працівників, які були б на ньому задіяні, і забезпечення інженерною інфраструктурою селища Лісового не давали можливості в перспективі ефективно експлуатувати завод ядерного палива. Крім того, тоді при обговоренні цього питання домінувала політична складова і міжнародна організація з ядерної безпеки МАГАТЕ не вважала доцільним, щоб Україна мала доступ до ядерних технологій. Тому в 90-х Україна не добилася розташування на своїй території такого заводу.
Минуло півтора десятиліття. Україна протягом цього часу підтвердила свій статус без’ядерної зони. Вона не домагалася отримання ядерних технологій і водночас почала добудовувати ядерні об’єкти: Рівненську і Хмельницьку атомні електростанції. За цей час Росія, розрахувавшись з Україною за отримані ядерні боєголовки ядерним паливом (ТВЕЛами) для українських атомних станцій, поставила атомну енергетичну галузь країни перед потребою: або й надалі купувати ядерне паливо, або створювати власне. Це підтверджено тим, що ціни на тепловиділяючі елементи у світі піднялися в кілька разів. Якщо на початку 90-х років кілограм урану коштував 18—20 доларів, то нині — 180—186 доларів. Й Україні купувати сьогодні ТВЕЛи для 15 ядерних блоків дуже невигідно.
— Завдяки запасам урану, що є на території області, — переконаний М. Сухомлин, — ми можемо забезпечити енергетично протягом 100—120 років себе і всю європейську частину. Тут важливо, що для виробництва тепловиділяючих елементів необхідний цирконій, а його видобувають у сусідній Дніпропетровській області й отримують як готовий метал на заводах Придніпров’я. І третя складова успіху — ми маємо відповідні запаси графіту, що використовується у технології виготовлення ТВЕЛів.
Тож розміщення заводу з їх виготовлення поблизу Смоліного забезпечить частину жителів (а це понад вісім тисяч) робочими місцями, гарантує життєвість самого селища. З екологічного боку — також усе нормально, переконують фахівці, підкреслюючи, що «це — високотехнологічне виробництво». Років через п’ять, а саме стільки, за попередніми підрахунками, потрібно на проектування та будівництво, побачимо. Нині, як кажуть, потяг рушив: переговорний процес закінчився, настав етап дій.
Фото Ігоря ДЕМЧУКА.
Смолінська шахта.
