Білорусь заявила, що готова вдатися до санкцій у відповідь: має намір заборонити імпорт української продукції, зокрема, соняшникової олії, солі, кукурудзи, кондитерських виробів і шроту. Поки що Мінськ вирішив шукати з Києвом взаєморозуміння. Продуктова перепалка між країнами розгорілася після того, як Державна ветеринарна і фітосанітарна служба України зупинила ввезення на територію нашої країни молока й молочних продуктів з Білорусі. Київ пояснює своє рішення перевищенням кількості антибіотиків у готовій молокопродукції, що надходить з цієї країни. Утім, про молочну й м’ясну продукцію «made іn Білорусь» більшість українських споживачів можуть сказати тільки хороше. У столиці, приміром, є ціла мережа кіосків, де продають продукти, привезені з цієї сусідньої держави, і де великими буквами написано: «Молоко з молока!». Справді, сирам, згущеному молоку й маслу звідти часто вітчизняний споживач довіряє, а українським — ні.
Нинішні білоруські події на продуктовому ринку, найімовірніше, обумовлені ситуацією з іншою сусідньою державою. Злі язики подейкують, що нашим власникам молочних заводів, які втратили російський ринок збуту, нічого іншого не залишалося, як закріплюватися на ринку вітчизняному. З чим вони прийшли домовлятися до чиновників від Держветфітослужби, від котрих залежить — бути чи не бути товарам тієї або іншої держави на внутрішньому ринку — історія замовчує. Але, мабуть, аргументи виявилися вагомими, і замість того, щоб купувати «молоко з молока», ми змушені будемо їсти те, що не захотіли їсти в Росії. Загалом альтернативи немає, коли в нашій країні зненацька стався надлишок сирів і з цим вирішили якось боротися. Хоча — стоп! Надлишку й немає! А є сир, який багатьом нашим громадянам просто не по кишені. Тобто українці з радістю би з’їли все, і навіть більше, якби ці сири були дешевші. Адже проблема не в тому, щоб заборонити нашим підприємствам підмішувати в продукцію пальмові інгредієнти. Сирні продукти з додаванням рослинних жирів виготовляють і виготовлятимуть, тому що вони дешевші за собівартістю. Адже один кілограм рослинного жиру коштує 14 гривень, тоді як молочного — втричі дорожче.
Питання в іншому: виробник часто прагне зробити свій товар дешевшим, а продати дорожче. Тому писати на етикетках, що це не сир, а сирний продукт, у складі якого є рослинний жир, заводам просто не вигідно. Адже можна заробити чимало грошей на невибагливих українських покупцях, продаючи їм свою продукцію як елітну.
Отож у нинішній молочній війні є багато позитивного. Вона оголила цілу низку проблем, які потрібно було розв’язувати не сьогодні й навіть не вчора, а значно раніше. Якщо врахувати, що Росія «попросила» зі свого ринку продукцію кращих українських заводів, можна лише уявити собі, чим годують нас! І, боюся видатися непатріотичною, але аргументи в телевізійних репортажах щодо якості наших сирів просто обурюють. Мовляв, які рослинні жири, коли на українських молокозаводах сири, зроблені для Росії, зберігаються окремо від тих, що йдуть на внутрішній ринок. Може, для росіян ця інформація й звучить переконливо, але що думати нам, простим смертним з України? Одним — сир, іншим — пластилін — так, чи що? Або аргумент, мовляв, наші сири беруть участь у міжнародних виставках і дегустаціях, і навіть завойовують нагороди. Але ж спеціально для виставки можна постаратися й виготовити сто голівок якісного сиру. А на внутрішній ринок продовжувати штампувати пластилін.
Отож наводити лад тут просто необхідно. І наш Прем’єр-міністр Микола Азаров, знаючи про це, наприкінці минулого року розпочав боротьбу за якість м’ясо-молочної продукції. І, треба сказати, виграв для себе цю битву. У результаті — країна довідалася, що Микола Янович більше не їсть українських сосисок. І це при тому, що на стіл до глави уряду, напевне, іде продукція не з першого ліпшого заводу.
Нам же залишається або прямувати визначеним прем’єром шляхом, або їсти те, що дають. Іншої альтернативи поки що не бачу.
Фото автора.
