Минулої неділі Російська Федерація обирала свого нового президента. За попередніми даними, переміг Володимир Путін. Нового хазяїна Кремля з перемогою вже привітали перші особи нашої держави — Президент Віктор Янукович та Прем’єр-міністр Микола Азаров. Під час телефонної розмови український прем’єр побажав В. Путіну успіхів у роботі й висловив упевнення, «що відносини між Україною та Росією позитивно розвиватимуться та отримають новий імпульс. Крім того, конструктивно вирішуватимуться накопичені питання у двосторонніх відносинах».
Чого ж очікувати Україні від повернення екс-прем’єра в президентське крісло? Про це «Голосу України» розповіли вітчизняні політики та політологи.
Михайло Чечетов (перший заступник голови фракції Партії регіонів):
— Прихід Путіна до влади, думаю, на 12 років, має тільки позитив. Він — державник. І в нас при владі — державник, якому теж виявлять довіру на другу каденцію. Тепер у довгостроковій перспективі буде тільки поглиблення співробітництва, будуть знайдені розв’язки з багатьох, найзаплутаніших, питань — у тому числі й з газових.
Андрій ШКІЛЬ (фракція «БЮТ-«Батьківщина»):
— З обранням Володимира Путіна президентом Росії україно-російські відносини залишаться незмінними. Принаймні очікувати на покращення у газових питаннях не варто. Навпаки, позиція буде ще жорсткішою. Думаю, що продовжиться політика, започаткована в перші терміни його президентства. У тому числі, нас активно штовхатимуть до Євразійського союзу — через Економічний простір чи Митний союз. Не виключаю, що педалюватиметься і мовне питання, але куди вже далі, я не знаю. Хіба що Росія вимагатиме заборонити українську мову. А все решта вже зроблено. З навчання практично викинута українська історія, мова. Що стосується російського капіталу, то не варто розраховувати на інвестиції. Їх ніколи не було й не буде в нашій країні. Натомість скуповуватиметься українська економіка.
Олесь Доній, фракція «НУ—НС»:
— Як історик мушу констатувати, що з геополітичної точки зору для української незалежності найвигіднішими були моменти, коли в Росії мали місце короткі періоди лібералізації чи ослаблення центральної влади. Це відбувалося і після Лютневої революції 1917 року, коли після падіння російського самодержавства, що супроводжувалося періодом послаблення центральної влади, була перша спроба утворити незалежну українську державу. І в 90-х роках двадцятого століття, коли між Єльциним та Горбачовим точилася боротьба за владу, що дало Україні ще один історичний шанс для відновлення незалежності. Але як тільки влада в Росії знову стала посилюватися та централізуватися, знову стали набирати сили її експансіоністські тенденції та ідеї відтворення на території колишнього СРСР російських впливів. І навіть якщо спочатку й не заявлятиметься про безпосереднє включення України до складу Російської Федерації, а на словах йтиметься лише про якесь начебто рівноправне об’єднання, ми маємо розуміти, що справжня мета Росії незмінна — це цілковите підпорядкування України. Тож очікуване після відносно ліберального періоду правління Медвєдєва формування в Росії сильної влади, цілком очевидно означатиме посилення тиску на Україну.
До того ж, якщо ми проаналізуємо електоральні настрої російського суспільства, то побачимо, що окрім Путіна, воно підтримує й Зюганова та Жириновського, котрі також бачать Росію не інакше, як в ролі керівника колишніх радянських республік. Поряд з цим за більш ліберальніших Прохорова та Миронова проголосувало лише близько 15 відсотків росіян.
Отже, щоб не піддатися російському тиску та не повернутися в орбіту російських впливів, Україна має бути сильною політично та економічно, а для цього дуже важливими є такі чинники, як рівень розвитку суспільства, наявність патріотичної влади та послідовна орієнтація на членство у Європейському Союзі.
Петро СИМОНЕНКО (голова фракції КПУ):
— Громадяни Російської Федерації на виборах голосували за зміни в житті, але водночас виступили категорично проти експериментів. Вони підтримали найпопулярнішого кандидата. Що стосується україно-російських відносин, зокрема, в газовому питанні, то їх треба вести через відсторонення олігархів від участі в переговорному процесі. Адже вони визначають не вигідні моделі співпраці, а реалізують ті фінансові оборудки, які приносять їм прибуток. Це не відповідає інтересам українського народу.
Узагалі однією з форм прозорої співпраці з Росією є участь України в Митному союзі. У разі вступу до нього ми маємо пристати на умови, запропоновані вже діючими членами об’єднання. Митний союз уже працює, сформовано його політику, в тому числі, й у партнерських відносинах чи з сусідами, чи з іншими блоками та союзами. І в цей час ми будемо приходити й казати: це нас не влаштовує? Ми можемо лише прийти і сказати, приєднуємося ми чи ні.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ (фракція Народної партії):
— Не думаю, що будуть якісь суттєві зміни в російсько-українських відносинах. Адже Володимир Путін і так мав вирішальний вплив на внутрішню і зовнішню політику країни протягом останніх кількох років. Номінально президентом був Медведєв, але формально Путін. Буде продовжено політику тиску в економічному плані. Меншою мірою — в політичному сенсі. Загалом Росія намагається тиснути на Україну за допомогою своїх європейських союзників — Німеччини та Франції. Адже і Німеччина, і Франція своїм стратегічним партнером розглядають саме Росію. Альтруїзму в цих питаннях ніколи не буває. Хто цього не розуміє, той програє. Єдиним позитивом є те, що в перші терміни В. Путіна співпраця із нашою країною носила більш системний характер, а більшість питань вирішувалися через особисті зустрічі.
Щодо газового питання, то сьогодні через загрозу судових позовів Росія йде на поступки багатьом країнам. Думаю, що ми маємо й надалі проводити переговори стосовно цього. Але, щоб не казали наші колеги з опозиції, а невигідна ціна на газ була підписана в 2009 році.
Ігор Рибаков, (голова депутатської групи «Реформи заради майбутнього»):
— Ми переконані, що новообраний президент Росії Володимир Путін конструктивно підійде до вирішення російсько-української газової проблеми, ми досягнемо консенсусу і «газові» переговори завершаться позитивно — і для нас, і для Росії.
Будь-які економічні переговори — чи то з Росією, чи то з Євросоюзом, чи то з будь-якою країною — Україні треба вести, виходячи, в першу чергу, з наших національних інтересів, притримуючись позиції національного прагматизму. І депутати нашої групи завжди наполягали й надалі наполягатимуть на тому, що ми ніколи не погодимося на дискримінацію нашої країни в газових переговорах із Росією. Ми обстоювали і обстоюватимемо наші національні інтереси. Тому стверджуємо: справедлива ціна на російський газ для України — це європейська ціна мінус транзит на російсько-українському кордоні. Тобто — 240—250 доларів. Не більше. Паралельно нам необхідно рухатися на шляху скорочення експорту російського газу, переходу на енергозберігаючі технології. Так, це непросто, але ми стоїмо на позиції захисту наших національних інтересів, і компромісів у цьому питанні бути не може.
Те саме можна сказати й про ще одне непросте питання у наших стосунках із Росією — створення зони вільної торгівлі з країнами СНД. Ми переконані: договір про створення такої зони слід ратифікувати синхронно. І, думаю, ми досягнемо успіху в цьому питанні. Думаю, що й президент Володимир Путін зацікавлений у нарощуванні товарообороту між нашими країнами. Торік він сягнув 56 мільярдів доларів, і, переконаний, ратифікація Договору про зону вільної торгівлі між країнами СНД має лише сприяти його збільшенню.
