У Київському будинку вчителя презентували «Вибрані твори» Василя Стуса. Видавництво «Смолоскип» скомпонувало справді грунтовне видання. Окрім змісту, книжка солідна на вигляд — майже 900 сторінок. До неї увійшло чимало раніше не опублікованих текстів, світлини з сімейного архіву, критичні та публіцистичні праці тощо. Упорядник видання — син поета Дмитро Стус. Ціна, до честі видавництва, доступна — 45 гривень.

Фоліант вийшов у серії «Шістдесятники» (до цього видали том, присвячений Василю Симоненку). Чим цікава нова книжка? Тут уперше вповні представлено магаданську версію «Палімпсестів» (1977—1979 рр.), вибрані вірші зі збірок «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Час творчості» та поезії, що до збірок не увійшли, критичні та публіцистичні праці Стуса, листи, спогади друзів, а також виступи дослідників за останні півстоліття. Тобто, окрім текстів, маємо рясні тлумачення й ілюстрації. Замість застиглого пам’ятника вийшла «ожила» книжка. Власне, це й потрібно сучасній публіці: Василь Стус — один із класиків, якого сприймає молодь. Причому — не тільки студенти філфаку та юні піїти. На презентації, між іншим, зібралися три покоління інтелігенції: від тих, хто сидів із поетом у сусідніх камерах, до нинішніх зацікавлених спудеїв.

— На видавців ще чекає повне зібрання його творів, — зауважив директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків. — Саме життя Стуса можна сприймати як поезію, бо протистояння з силами пітьми є дуже важливим для кожного поета.

 — Василь наповнював собою тюрму. Ми всі сиділи в сусідніх камерах і завжди чули, як його виводили на прогулянку чи до божевільні — за громовим кашлем, — розповів правозахисник і публіцист Євген Сверстюк, який довгі роки був другом Стуса. Євген Сверстюк пригадував, як відраджував його вступати до Української Гельсінської спілки, листувався з ним і як Стуса почали вважати геніальним поетом — спершу тихенько та поодиноко, а потім дедалі впевненіше.

«Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші», — попередив колись Стус у передмові до «Зимових дерев». Либонь, кожна постать, що в літературному каноні, іноді потребує олюднення. Чи здійснить це нове видання? Вирішувати читачам.