У Львові відновив роботу Благодійний фонд імені Марії Заньковецької. Галичани досі пам’ятають, як у 1990-х роках купляли українські товари, відрахування від яких ішли на ремонті роботи в театрі імені Заньковецької. Вдалося зібрати понад 220 тисяч гривень.
— Театр — це державне підприємство, — каже голова ради фонду імені Марії Заньковецької, художній керівник театру, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун. — Меценати питають: «Чому ми повинні допомагати державному підприємству?» Наш благодійний фонд — це окрема структура, що, окрім проблем театру імені Заньковецької, може вирішувати будь-які інші гуманітарні завдання, і, головне, не прив’язана до держпідприємства.
— Над якими проектами працюватиме фонд імені Заньковецької?
— Є кілька напрямів. Це реставраційні роботи в театрі. Братимемо якусь гостро аварійну ділянку будівлі для відновлення. Це також може бути стипендіальна програма для талановитих незаможних дітей у гуманітарних вузах Львівщини. Це реалізація починань молодих режисерів та акторів. Це й допомога ветеранам сцени. Впроваджувати такі проекти в рамках державного підприємства неможливо. Тому ми разом зі львівськими підприємцями створили такий фонд. Працюємо не тільки з відомими меценатами, хочемо також залучити широку громадськість. 10 гривень із мільйона мешканців — це 10 мільйонів гривень. За такі гроші можна щось зробити.
— Які форми співпраці практикуєте?
— Наступного місяця розпочинається співпраця з однією з торгових марок. Частина вирученої суми піде у фонд імені Заньковецької. Засновники фонду хочуть залучити міськраду, торгову марку й провести кампанію «Купуй львівське — рятуй львівський театр». Від цього виграють усі: міська влада підтримає місцевого виробника, продавці реалізуватимуть більше продукції, львів’яни відчують причетність до благодійності, а фонд отримає необхідні кошти для впровадження проектів підтримки української культури.
— Які ж особливості львівського благодійного фонду?
— Наш фонд носить ім’я Марії Заньковецької — однієї з засновниць українського театру. Інші фонди носять імена відомих мільярдерів чи мільйонерів. Бізнесмени найперше популяризують своє ім’я для заробляння грошей та отримання певних політичних дивідендів чи посад у владі або мандата депутата Верховної Ради. Нам цього не потрібно. Ми хочемо робити добрі справи і ставимо перед собою конкретну гуманітарну мету. У нашого фонду 9 засновників. У нас нема диктату однієї особи з великими грішми.
У Львові досі пам’ятають, як збудували за гроші громади Народний дім. Скинулися галичани по кілька крейцерів — і збудували. Нині це Будинок офіцерів. Схожа історія була і з пам’ятником Данилу Галицькому.
— Ще одна історія безкорисливого подвижництва — як граф Станіслав Скарбек збудував театр...
— Скарбек такий подарунок залишив, що Львів пам’ятатиме його віками. Якщо люди захочуть — можуть усе зробити. Роки минають, і ми згадуємо зовсім інших особистостей. Час усе вичищає і ставить на свої місця. Через сто-двісті літ починають шанувати не тих, хто, здавалось би, довго був на гребені слави. Це не тільки в нас — у всьому світі схожі тенденції. Людство завжди оцінює добрі справи. Ніщо так не вивищує, як участь у благородному ділі. А завершити б хотів словами Луція Аннея Сенеки: «Благодіяння треба не розкидати, а розподіляти... Справа не в тім, що ти дав, а в тім, кому ти дав».
Львів.
Фото надано театром.
