Майже п’ятсот власників паїв не отримали орендної плати через те, що угоди не були відповідно зареєстровані
 
Як пояснити це дев’яностолітньому дідусеві Орестові Данилейчуку (на знімку) із села Незвиська Городенківського району, котрий ставив підпис під документом у приміщенні сільської ради й був певен, що свій наділ віддав у надійні руки? Чи зрозуміє він, чому нині за мізерної пенсії залишився ще й без корму для курей?
Якими нині є стосунки між громадами й сільгосппідприємствами? Перші здебільшого виступають у ролі прохачів, а другі вряди-годи милостиво підкинуть якусь тисячу-дві на місцеву школу чи дитсадок, або ж — машину гравію на дорогу, яку самі ж, власною потужною технікою, й розбивають.
У селі  Незвиську впродовж останніх років з інвесторами було взагалі сутужно. Є на те свої причини, хоча потенціал придністровський населений пункт, та ще й — уздовж траси на Івано-Франківськ, має великий. Тож агрофірму прийняли тут ледь не з широкими обіймами. 
Сільський голова Юрій Яківчик (на знімку — вивчає документи) розповідає, що були надходження до бюджету, підприємство утримувало футбольну команду, десь колись допомагало із ремонтом соціальних об’єктів. Хоч болить, чому мають випрошувати гроші на сільські потреби, адже господарство орендує землю масивом, до якого входять польові господарські дороги, які розмежовують паї. Загалом набирається аж тридцять гектарів, і вирощене на цих площах іде до кишені орендаря. Представники агрофірми кажуть, що платитимуть за їх використання до сільської казни, якщо буде представлено відповідний документ на ті смуги. А генерального плану землеустрою в Незвиську наразі нема. Користуються орендарі й паями, власники яких померли, а родичі або не мають, згідно із законодавством, ще перших шість місяців права розпоряджатися спадком, або ж зволікають із переоформленням землі, чи ця процедура затягується.
Мешканці Незвиська віддали в оренду агрофірмі 590 гектарів землі, уклали письмові угоди. Підприємство зобов’язалося зареєструвати їх своїм коштом у центрі державного земельного кадастру, і впродовж трьох років розплачувалося за паї. «А торік навесні, — розповідає сільський голова, — люди відмовилися підписувати угоду з цим господарством, яке реорганізувалося в фірму з іншим найменуванням (причина в тому, що інша агрофірма встигла заманити селян подарунками у вигляді кількох центнерів зерна й талончиками на отримання жому. — Авт.). На той час у центрі ДЗК було зареєстровано відносини лише з 95 власниками земельних паїв, інші, як пояснювали в агрофірмі, були «в процесі оформлення».
Люди на це не звертали уваги, аж коли восени підприємство відмовилося давати орендну плату. Але ж урожай з поля зібрали, тобто селянський хліб з’їли. То чому багато кому і крихти не перепало?
В такій ситуації опинилося майже 500 мешканців Незвиська. Подекуди розрахувалися з кимось із сім’ї, як у випадку касира сільради Галини Цапко, чоловік якої отримав плату за оренду паю, а вона — ні.
Обурені селяни звернулися за роз’ясненням до сільської ради, написали скаргу до районної влади. Питання було винесене на проведений на початку лютого сільський схід. На нього запросили й представників агрофірми. Голова місцевого відділу Іван Дробко пояснив:
— І справді, орендовані паї ми обробляли, але не повністю, позаяк частина землі не була засіяна й використовувалася як громадське пасовище та сіножаті. Урожай зібрали, зерно у сховищах є, але я не мав дозволу від свого начальства розраховуватися з тими селянами, котрі уклали нові угоди з іншим сільгосппідприємством, а нам торік навесні написали відмову. Деякі ухитрилися отримати аванс від фірми-конкурента (ті інвестори запропонували вищу орендну плату), і ще від нас вимагають розрахунку. Я — уродженець цього села, моя компетенція — сіяти й орати. Вболіваю за своїх людей, але не можу піти проти волі керівництва фірми. Крім того, як працювати на перспективу, коли не можеш бути впевнений, що завтра ще хтось із потужніших сільгосппідприємств не переманить пайовиків, пообіцявши «золоті гори», лише б застовпити землю біля Дністра?
І така ситуація з власниками земельних паїв склалася не лише в Незвиську. В сусідньому з ним селі Корневі деякі селяни ухитрилися тричі отримати орендну плату: законну і у вигляді авансів-подарунків від тих агрофірм, що прагнуть працювати на їхніх землях.
Звичайно, надалі оброблятиме паї та агрофірма, якій швидше вдасться зареєструвати угоди оренди в районному управлінні земельних ресурсів, тож процес буде врегульовано. Управлінці закликали інвесторів поділити «зони впливу», щоб дати сільгосппідпиємствам працювати спокійно, з упевненістю у завтрашньому дні. Бо так тишком-нишком зійшов нанівець фермерський рух: місцеві мешканці з одним-двома тракторцями та кількома десятками гектарів орендованої землі не можуть конкурувати з потужними агрохолдингами з їхніми новітніми технологіями. Що від того простому селянину, коли за кілька днів потужною технікою проведуть, приміром, посівну, думається, пояснювати не треба.
Івано-Франківська область.
Фото автора та Івана АНДРУХОВИЧА.