Раніше думав, що в нас у країні майже всі знаються на політиці та футболі. Тепер складається враження, що й питання, пов’язані із землею, для людей цілком очевидні. Обговорюють усі — і фахівці (що зрозуміло, й потрібно), і ті, хто не жив у сільській місцевості, і ніколи, звичайно (на жаль), не працював на землі, і сприймає її, напевно, як ділянку для будівництва. Не розумію тих, хто закликає обговорювати питання, пов’язані із землею, на всенародному референдумі. Це принаймні дещо неетично стосовно власників цієї землі. Хоча б як це прозвучало, але реальними власниками сільгоспгектарів є не 36 мільйонів людей виборчого віку, а лише понад 6 мільйонів. Чи маємо ми моральне право вирішувати за них, що краще: мати вибір у своїх діях чи ні?
Тут є й інший аспект. Адже щоб кожний громадянин України мав право придбати земельну ділянку, і потрібен ринок. Чим лякають людей? Ще до прийняття закону про ринок земель у першому читанні основними суперечностями було дві.
Перша — скуповування землі іноземцями, друга — яку кількість землі має право купити людина. Консенсусу начебто досягнуто. Іноземним громадянам купувати не можна, та й кількість землі зменшилася з 2100 до 100 га. Начебто все нормально, усіх влаштовує. Але тепер складається враження, що комусь дуже потрібно, нібито через турботу про селян, узаконити, щоб людина, котра вирішила продати свій наділ (пай), не змогла легко це зробити. В одному з варіантів обговорюваного законопроекту фігурувало так зване переважне право. Це означає: купівлю ділянки насамперед можуть здійснити сусіди по паю. Їх може бути кілька. Не забувайте, наділами володіють переважно вже літні люди. Отож: ці люди мають обійти (а перед цим знайти) усіх своїх сусідів по паю, переговорити, запропонувати їм, взяти письмові відмови, якщо такі будуть. Далі піти в місцеві органи влади, зв’язатися із земельним банком і, повірте, зробити ще багато чого. І це все тільки до початку самої процедури продажу, до аукціону. А там ще термін від подачі оголошення й до початку торгів (якнайменше місяць). Процедуру продажу з аукціону багато хто знає — мінімум два покупці. А якщо двох немає? Знову тільки оренда. На умовах орендаря.
У разі ухвалення закону про ринок земель земля сільгосп-призначення стане предметом застави, що добре для власників паїв. Щоправда, тяганини буде чимало. Супротивники ринку лякають людей висловленнями про знеземлення, дешевину. Але ж фахівці знають — що більше різних обмежень, то менше ціна. Це закон ринку. Адже коли є тільки пропозиція, а попиту немає, реальної (гарної) ціни не буде. Далі, чому супротивники ринку думають, що зі скасуванням мораторію селяни масово кинуться продавати свої паї (хоча це їх конституційне право)? Чому вважають, що люди, котрі живуть на селі, не вміють думати? Людина, яка володіє наділом і проти продажу нині, і зі скасуванням мораторію продавати не буде, що правильно. Але навіщо ж порушувати права тих, хто за продаж і хочуть продати. Можливість продажу не є обов’язком. Правила повинні бути чіткі та прості. Продавай будь-якому громадянинові України, головне, щоб він бажав купити. Продавай за скільки завгодно, але податок заплати з нормативної оцінки, як належить.
А супротивникам ринку хотілося б сказати, щоб вони більше піклувалися про ті безповоротно втрачені землі, які перебувають під офіційними й неофіційними смітниками (а це кілька сотень тисяч гектарів), про мільйони га, які не обробляються. Адже потрібно карати тих людей, які нібито орендують і не обробляють ці землі. Піклуватися про жителів села треба, вчити їх жити — ні! Повірте, більшість жителів сільської місцевості — це, можливо, люди без освіти — але вони розумні й обізнані.
Сміла
Черкаської області.
