Піввіку на чолі вітчизняної науки

Уперше в історії України відзначається піввіковий ювілей президентства, а точніше — очолювання — академіком Б. Є. Патоном центральної наукової інституції країни — НАН України. Дивлячись на високе й мудре чоло Бориса Євгеновича, неодмінно хочеться підкреслити: високоочолювання.

І справа не в кількості десятиліть, а в тім, що справді подвижницька праця всесвітньо відомого вченого й організатора науки — це ЗОЛОТИЙ ВІК, етап в історії і Академії, і України, і, очевидно, цього великого простору, який колись називався Радянським Союзом.

Щасливий кожен, хто відчув на собі животворний вплив інтелектуальної й організаторської потуги цієї Людини, щасливий народ, який має такого Сина і Патріарха світопізнання та світорозуміння.

Принагідно нагадаю, що не так давно ми з вами були учасниками і свідками телевізійного проекту «Великі українці». Пропонувалися різні критерії щодо його визначення — мудрий, сильний, хитрий, мужній і т. д.

Мої ж критерії були такими:

— це постать, яка справила помітний вплив на свою добу; — це постать, яка діяла в унісон із загальноцивілізаційними процесами і навіть визначала їх складові;

— це постать, яка консолідувала, а не розсварювала спільноту і діяння якої продовжують живити суспільний поступ і зберігають свою актуальність у сучасності.

Таким критеріям, на мою думку, відповідає небагато діячів. Серед них наш ювіляр.

Академік Б. Є. Патон володіє особливим магнетизмом, прозірливістю розуму; його швидкість і безпомильність в оцінюванні людей і ситуацій перевищує в десятки разів швидкодію потужних комп’ютерів, а його здатність приймати життєвої ваги рішення, надто ж у критичні і відповідальні для співвітчизників часи, викликає здивування і захоплення.

У цьому — явище Ученого. Пояснення ж — на поверхні: істинним знанням є знання життя, чого не навчиш і чого не купиш за жодні кошти. Це — вищий дар, даний предками і здобутий безкомпромісним служінням науці. У портреті Вченого наука і культура — дві золотих лінії, два незламних стрижні буття.

Діяльність Президента НАН України є для всіх нас неоціненним методологічної ваги досвідом. Що дають наукові дослідження суспільству, людині сьогодні, і що можуть дати в майбутньому? І тут академік Б. Є. Патон завжди залишається несхитним!

Не обіцянки про абстрактну користь науки та цінність наукових розробок, а доведений конкретний практичний ефект — ось головний аргумент Патона в оцінюванні ефективності наукової діяльності. Завдяки саме такій позиції Президента НАН України усе ще утримується належний рівень української науки.

Людиноцентризм науки — це той важливий фактор державотворення, цінність якого сповідує академік Б. Є. Патон і керована ним академія України. Концепції і стратегії гуманітарного буття України останнім часом активно опрацьовуються її інститутами.

 До речі, я повинен сказати те, що говорив на загальних зборах Національної академії наук: неувага до гуманітарної сфери завела її у глухий кут, з якого ми не можемо вийти досі.

Ця модель служіння засобами науки своєму народу виявилася такою ж міцною, як знаменитий зварний шов Патона!

Талант об’єднування різних напрямів людських знань і наук, різних шкіл і течій у Б. Є. Патона — неперевершений. Уміння об’єднувати і в такому об’єднанні зачерпувати нових творчих імпульсів — це також одна з визначальних рис Академіка. Патон став для галузевих академій, університетів, профільних міністерств, органів влади тим важелем і тією точкою опори, яку так наполегливо шукав Архімед.

Принагідно зазначу, що критична маса таких його зусиль має підвести до розуміння владою того, що наука — надто серйозна сфера діяльності, щоб і надалі зберігати нинішній стан управління нею. Потрібна чітка, зрозуміла й діюча система, на вершині якої повинна стояти НАН України.

А те, що в нас робиться в адміністративному плані, то скоро всі кошти йтимуть тільки на сферу управління наукою, а не власне на науку. 

Зусиллями Президента НАН України Бориса Євгеновича Патона сформовано конкурентоспроможний інтелектуальний простір Держави, розгалужену інфраструктуру знань та впливу на економічне, суспільне, культурне життя. Прокладені Патонами (батьком і сином) з академічної науки в реальне життя мости мають надвисокий запас стійкості, як і сама Академія, вдягнута ними в броню інтелекту й мудрості.

Зрозуміло, що така броня не повинна слугувати добровільній самоізоляції, утвердженню критичних настроїв без демонстрації належної позиції.

Особливо домінуючим і повсякденним серед них є твердження, що наука в сучасній Україні не запитана, що науку і науковців зневажають. Наочним свідченням чому є хоча б рівень фінансування наукової сфери.

На перший погляд, і заперечити нічим. Усе це так. Але згадаймо, шановні колеги, як ми разом лише в останній період щонайменше тричі стоячи аплодували розповідям високопосадовців (високодостойників) про те, як вони наполегливо будуть підтримувати науку. Аплодували, але не спромоглися запитати, а як, за якими лекалами, за яким планом вони збираються будувати країну. І не тільки аплодували, а й відповідно підтримували — за красиві слова. За імпровізації.

Нещодавно в газеті «Дзеркало тижня» академік В. Локтєв  справедливо критикував Верховну Раду за нерозуміння місця і ролі науки, що виявляється у мізерному її фінансуванні. І сьогодні у доповіді звучали відповідні пропозиції. Це при тому, що у складі нинішнього парламенту 12 академіків та членів-кореспондентів державних академій, 43 — доктори, 101 — кандидат, 154 лауреати почесних звань, 17 Героїв Соцпраці та України, 41 орденоносець Ярослава Мудрого, 21 генерал, не кажучи вже про «генералів» виробництва.

Але, по-перше, ми ж з вами їх обирали, а наше слово багато важить, принаймні я в це вірю, і принаймні так має бути. По-друге, і це головне — вони захищали дисертації в Україні, у тому числі в наукових установах. І переважно є науковцями — економістами та юристами.

Взагалі зазначу, майже 60% захистів дисертацій в Україні припадає на сфери економіки, права, медицини. Проте ні першого, ні другого, ні третього в Україні немає.

Отже, ми надалі не можемо і не повинні залишатися країною поблажливості, конформізму та домовленостей.

Гострий історичний виклик, перед яким ми сьогодні стоїмо, вимагає вироблення нового порядку денного для України. Надалі інстинкти нас уже не врятують. І в цьому перше слово має бути за інтелектом, за Національною академією наук. Зокрема, по-новому належить осмислити глибинні механізми розвитку людської цивілізації та наші національно-ментальні особливості.

Осмислити, щоб зробити правильні висновки, висновки для продуманої роботи.

Чи, може, ми не спроможні без спонукання, без участі в іншому державному утворенні реалізувати себе як державу? Для початку академічне співтовариство має визначитися з тим, якою воно бачить країну. І академічне співтовариство не бачить спільно, консолідовано того, якою має бути Україна. Одні кажуть, треба повернутися в лоно пострадянського простору, інші — що треба бігти не вагаючись у Європу. А мені бачиться, що Україна повинна бути на своєму місці, вона повинна жити і працювати за тими стандартами, які осмислені науковою сферою. Але ми повинні спочатку продемонструвати нашу цілісну позицію. Тоді й наука буде запитана.

Я дивлюся індекс цитування, що є одним із визначальних чинників оцінювання науковців. Шановні колеги, якщо Україна нікого не цікавить, то хто нас буде оцінювати? Можливо, представників природничих, технічних та інших наук оцінюватимуть особливо «тигри», які намагаються вирватися вперед у цьому глобалізованому світі. А кого зацікавить гуманітарна сфера, якщо Україна розглядається як «чорна діра»?

Тоді й Україна буде запитана на державно-суспільному рівні. Й усі ми перестанемо жалібно дивитися за межі України. І зосередимося на Україні, на її облаштуванні.

Академія повинна відновитись як цитадель думки та духу, перейти від оборони до активних дій. Адже вона високо здіймається над часом і суєтністю, відкрита для всіх, хто прагне примножити її міць і потугу.

Охорона та збагачення всього того, що досягнуто надлюдськими зусиллями багатьох поколінь, — найвища заслуга Бориса Євгеновича Патона.

Нелегке завдання для кожного уряду — почути Б. Є. Патона! Висока честь тому уряду, який почув Патона! В цьому — запорука успішного й динамічного розвитку України.

І в цьому поступі нам усім треба активніше долучитися до втілення щоденних настанов Президента НАН України академіка Бориса Євгеновича Патона — людини, чия присутність у цьому світі є доленосною для науки, для України.