Артист із кулею у серці

Мати назвала його Лесем. Офіційно — Олександр-Зенон (на Галичині давали подвійні імена). Народився 25 лютого 1887 року під час гастролей у готелі міста Самбора на Львівщині. Мандрівні актори Степан і Ванда Курбаси-Яновичі похрестили первістка майже через рік. Степан сподівався, що зробить це його батько Пилип Курбас, парох села Старий Скалат на Тернопільщині. Але той затявся: не простив синові, що той став бродячим комедіантом, а не священиком чи вчителем. Степан, щоб не ганьбити фамілії, взяв сценічний псевдонім Янович, під яким і виступав.

Уперше Лесь побачив діда у сім літ. Ванда привезла синів до Старого Скалата (меншому Нестору було три роки). Чоловік не приїхав, щоб не чути докорів батька. Тут Ванда народила ще одного сина Корнила. І Степан мусив приїхати на хрестини. Так примирилися Пилип із сином. Леся з Нестором батьки залишили під опікою діда та бабусі, а самі з найменшим Корнилом подалися зі Львівським театром товариства «Руська бесіда» на гастролі.

...Великий парафіяльний будинок (нині тут обласний меморіальний музей-садиба Леся Курбаса) на п’ять кімнат доглянутий, як і за життя пароха Пилипа Курбаса. Поруч — церква, де він служив. Лесь любив слухати легенди про Медобори, що виднілися неподалік. Молодший батьків брат гімназист Роман опікувався племінником. Саме він і місцевий вчитель підготували Леся до вступу в Тернопільську українську гімназію. Хлопчик екстерном склав іспити за попередні два класи і вступив до третього. Жив у гуртожитку, нині у цьому будинку, де є меморіальна дошка на честь Курбаса, філія «Укрсоцбанку». Лесь був найбільш начитаним не лише у своєму класі, а й у гімназії. Записався у гурток гімназійної самодіяльності. Відзначився як гарний декламатор.

І знову все повторюється. Тепер уже його батько Степан хоче бачити сина священиком або вчителем. А Лесь після закінчення гімназії потай від батьків пише листа до театральної управи «Руської бесіди» — просить виділити йому стипендію як синові актора для навчання у драматичній школі. Через брак коштів — відмова. Восени 1907 року Лесь Курбас вступив до Віденського університету на філософський факультет. Через рік помер 46-річний батько. Коштів на навчання у Відні не стало, і Лесь перевівся до Львівського університету. Там у 1909 році студенти організовують театр, головним режисером і актором якого стає молодий Курбас. Водночас вони борються за українізацію університету, за що 49 студентів, серед них і Леся Курбаса, відраховують, але документів не віддають.

Хлопець не гає час: вивчає мови (всього знав їх до десятка), відвідує театри. Коли документи віддали, подався до Відня, де закінчив університет і драматичну школу при Віденській консерваторії. Був дуже імпозантний: високий, ставний, красивий, модно вдягнений, мав чудовий баритон. З Відня він виніс європейські підходи до театрального мистецтва і намагався осучаснити українську Мельпомену, перевести її на рейки авангарду і водночас зберегти самобутність. Йому це вдалося.

Починав Лесь Курбас у напівпрофесійному гуцульському театрі Гната Хоткевича. Потім вступив до театру, у якому колись грали батьки — «Руської бесіди». Дебютував у ролі султана Гірея у «Марусі Богуславці». Часто грав у парі із зіркою галицької сцени Катериною Рубчаковою. Закохався і якось зізнався у своїх почуттях до заміжньої і старшої від себе жінки. Та у відповідь розсміялася. Ображений юнак вистрілив собі у серце. Лікарі врятували йому життя, але кулі витягнути не змогли, так і жив з нею біля серця все життя.

Перша світова застала львівський театр у Борщеві на Тернопільщині. Лесь повернувся до родинного гнізда, а тут — трагедія за трагедією. Спочатку помер дід Пилип, згодом від туберкульозу згасла наймолодша сестра Надя. Мати Леся поховала вже трьох дітей (найменшого Корнила у кілька місяців, 13-річного Нестора, потім 17-річну Надю). Лесь забрав матір до Тернополя. До слова, Ванда Курбас переживе і найстаршого сина Леся, до останніх днів опікуватиметься нею невістка Валентина Чистякова.

У Тернополі Лесь Курбас організував стаціонарний театр «Тернопільські театральні вечори». Він мав свій симфонічний оркестр, хор. Дебютував театр 18 жовтня 1915 року «Наталкою Полтавкою», де Лесь грав Возного. Вистава мала шалений успіх. На фасаді колишнього «Міщанського братства» (нині — облфілармонія) є барельєф: «У цьому будинку в 1915—1917 роках працював український театр «Тернопільські театральні вечори», який очолювали Лесь Курбас і Микола Бенцаль». За півроку поставили більше 20 вистав, давали концерти. Молодого режисера і актора помітив Микола Садовський і запросив до себе. Лесь передає театр у руки Миколи Бенцаля, а сам з матір’ю від’їжджає до Києва.

До речі, з 1998 року з ініціативи тодішнього художнього керівника Тернопільського академічного драматичного театру імені Т. Шевченка Михайла Форгеля щоосені у Тернополі відбувається Всеукраїнський фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» — для молодих режисерів України та зарубіжжя. Дух Курбаса живе не лише у театрі, а й у Палаці культури «Березіль» його імені. В обласному центрі є вулиця Курбаса.

Працюючи на сцені київського театру Миколи Садовського, Курбас паралельно засновує театральну студію, що дала початок «Молодому театру». Навколо нього гуртується талановита молодь. Серед них — юна танцівниця Валентина Чистякова. Їх обвінчали в Андріївському соборі 6 вересня 1919 року. Дуже швидко з російськомовної дівчини-москвички він зробив провідну акторку української театральної сцени.

Курбас прагнув ставити на українській сцені те, що там ніколи не ставили: від античної трагедії до сучасної європейської п’єси. Він кинув виклик традиційному українському театру з його рудиментами псевдонародності та примітивного етнографізму і створив принципово новий. Такий театр постав у Києві у березні 1922 року. Курбас назвав його «Березіль», що символізує весну. У серпні 1925-го Курбасу присвоїли звання народного артиста УРСР. На злеті слави «Березіль» переводять до тодішньої столиці — Харкова. Там Курбас знайшов «свого» драматурга — Миколу Куліша. Так зустрілися два таланти. «Народний Малахій», «Мина Мазайло» — ці вистави мали великий успіх у глядача, але не у влади, що вбачала в творчості Куліша та Курбаса «націоналістичні збочення». Після вистави «Маклена Граса», що не сподобалася партійному диктатору П. Постишеву, Леся Курбаса усунули від керівництва «Березолем».

Друзі радили покинути Україну. На запрошення керівника єврейського театру Соломона Міхоелса він їде до Москви. Через кілька місяців, наприкінці 1933-го, Курбаса заарештовують за стандартними звинуваченням у буржуазному націоналізмі. Наслідок: п’ять років виправно-трудового табору.

Навіть в ув’язненні він жив театром, ставив вистави. Вони мали успіх не лише на Соловках, навіть з материка приїжджало керівництво, щоб подивитися.

Кілька років тому тернопільському краєзнавцю Єфрему Гасаю вдалося знайти вінничанина Леоніда Нарушевича, який малим, разом з ув’язненим батьком, кілька місяців жив у Соловецькому кремлі. Він згадував: «У деяких виставах, поставлених Лесем Курбасом, я брав скромну участь. Так, в «Інтервенції» мав доповнювати вуличний колорит, бігав між людьми. У «Циганському бароні» за задумом Л. Курбаса старійшина-циган мав бути велетенського зросту, тому мене садили на плечі артиста з величезною бородою. Голова артиста була закрита, і виходило, що це такий високий циган. На день мого народження Л. Курбас подарував мені велику цибулину і теплі панчохи».

Життя великого режисера обірвалося 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох. Того дня було страчено 139 українців, а всього з 24 жовтня по 4 листопада розстріляно 1111 соловецьких в’язнів. Мотив — на честь «підготовки до святкування двадцятиріччя жовтневої революції». Валентині Чистяковій в 1961 році прислали довідку про те, що її чоловік помер 15 листопада 1942-го від крововиливу у мозок.

Коли я була у Старому Скалаті, там готувалися до ювілею Леся Курбаса. Хранителька музею-садиби Ольга Петрівна Василишин із колегами-співробітниками вносили останні штрихи. Тут 25 лютого відкриють оновлену експозицію музею, відзначать 25-річчя його заснування, а в Будинку культури пройде урочиста академія «Лесь Курбас — наша гордість і слава». Його геній належить світу, але де більше любитимуть його, як не тут, де минули дитинство і юність, де пишаються «своїм Лесем»?

 

Тернопільська область.