Два роки тому — 25 лютого — Президентом України було обрано Віктора Януковича.
Спадщина йому дісталася нелегка. Восени 2008 року потужна хвиля світової фінансової кризи, від якої страждали розвинені країни, накрила Україну, попри обіцянки тодішнього прем’єра не пустити її навіть на поріг нашої держави. Виробництво стрімко скорочувалося, гривня обвалилася майже удвічі, лопалися банки, держава залізала в боргову яму. Щоправда, треба визнати: зовнішні запозичення, які потрібно віддавати нинішньому уряду, врятували Україну від остаточного банкрутства і зубожіння більшості населення країни.
Різними методами — праведними і не зовсім — вдалося не тільки сформувати правлячу коаліцію, а й сформувати новий уряд, який почав розгрібати авгієві конюшні, які йому дісталися у спадок.
Доволі швидко вдалося подолати спад виробництва, стабілізувати фінансову систему і грошову одиницю. Без зайвої поспішності, але й без розкачки Україна розпочала підготовку об’єктів до чемпіонату Європи з футболу, який уже погрожували забрати у нашої країни.
Водночас зі вступом на посаду глави держави Віктор Янукович проголосив курс на низку важливих соціально-економічних реформ — судову, податкову, пенсійну, охорони здоров’я та деякі інші.
Однак модернізація країни йшла зі скрипом. Скажімо, проект Податкового кодексу, підготовлений урядовцями, передусім зачіпав інтереси дрібних підприємців, посилював фіскальний тиск і вів до згортання ділової активності. Безумовно, це не могло не збурити суспільство, породило протестні настрої, які вилились у так званий Податковий майдан.
Треба віддати належне Віктору Януковичу, який зустрівся з учасниками акції протесту і обговорив проблемні питання. Отож довелося перекроювати кодекс, і робота над його удосконаленням триває й досі.
Невдоволення суспільства посилила і пенсійна реформа. Пробуксовує і реформа медичної галузі. Наростає протистояння студентства з міністром освіти Дмитром Табачником, який під виглядом продовження освітньої реформи затіяв «тиху» війну зі спадщиною своїх попередників і взяв курс на денаціоналізацію освіти, прикриваючи свої кроки побажаннями запровадити вивчення другої іноземної мови та розширення курсу інформатики.
Не дивно, що розпочалися і кадрові перестановки в уряді. Тим більше що Конституційний Суд у жовтні 2010 року своїм рішенням дав змогу главі держави сформувати міцну вертикаль влади й одноосібно вирішувати кадрові питання.
Так, першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, який став секретарем Ради національної безпеки й оборони, змінив колишній голова СБУ, який недовго побув міністром фінансів, Валерій Хорошковський. Поки що без очільників залишаються два важливі міністерства — економічного розвитку і фінансів.
Щоправда, після перших кадрових призначень (Національний банк, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація) експерти і політологи заговорили про порушення балансу сил у правлячій верхівці.
Непрості стосунки і на міждержавному рівні. Якщо попервах складалося враження про потепління відносин з Кремлем, то нині дедалі частіше почали проявлятися у висловах вищого керівництва Росії нотки роздратування щодо нашої держави. Окрім того, росіяни розпочали і торговельну війну, зокрема «сирну». А буквально днями президент сусідньої держави Дмитро Медведєв дав доручення керівництву «Газпрому» зробити все, щоб Україна не брала участі у поставках газу на цільові ринки, знову звинувативши нашу країну в зайвому відборі газу.
Охолонули і відносини зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Відкладено у ящик підписання угод про асоціацію з ЄС і зону вільної торгівлі, затримується і запровадження безвізового режиму між Україною та країнами Євросоюзу.
Це викликане передусім суворим вироком щодо колишнього прем’єра Юлії Тимошенко і судом над колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком.
Отож перед Президентом і правлячою елітою постали нові виклики, які можуть загостритися уже восени після парламентських виборів. Тим більше невдоволення наростає навіть у базових областях регіоналів, оскільки поки що громадяни не відчули змін на краще, а влада так і не змогла змістовно і розумно переконати громадян у необхідності тих кроків, які вже зроблені та які ще треба зробити для того, щоб не залишити наступникам подібний важкий спадок. А тому можна погодитися з думкою політолога Вадима Карасьова про те, що «...влада консолідується, вона стає міцною, немає конфлікту еліт, цього «роздраю» між Президентом і Прем’єр-міністром. Але є тиха війна між суспільством і владою».
Отож найперше головне завдання для Президента і його команди — знайти порозуміння з суспільством.
Думки з приводу
Володимир Зубанов (Партія регіонів):
— Президент зберіг у країні єдність, розпочав реформи, створив вертикаль влади, яка працює в складних умовах. Податковий кодекс доволі ефективний. Пенсійна реформа проходить безболісно порівняно з європейськими країнами. Соціальні виплати загалом збільшуються. Не бачу згортання свободи слова. Навпаки — дуже багато прямих ефірів, великими темпами розвивається інтернет-середовище. З’являються нові інформаційні сайти, розвиваються політичні сили. Немає проблем і в мовному питанні. Хоча його треба вдосконалювати.
На жаль, ще є корупція. Міжнародний імідж нашої держави, з огляду на судові процеси, погіршився. Є певне охолодження у відносинах з Європою, США і навіть із Росією. Є проблеми в освіті, які пов’язані не стільки з професійною діяльністю міністра, скільки з його політичними висловами.
В’ячеслав Кириленко («НУ—НС»):
— Найголовніше — це згортання євроінтеграційного курсу. Це дуже серйозна стратегічна проблема. А ще — зростання цін і тарифів, спроба обмежити допомогу багатодітним сім’ям, виплати при народженні дитини, а також урізання пільг чорнобильцям, афганцям тощо. Боротьба з корупцією якщо і є, то це тільки її початок.
Євгеній Царьков (КПУ):
— Досягнення: економіка планується на три роки за макроекономічними показниками.
Негатив: співробітництво з МВФ зайшло в глухий кут. Адже маємо виплачувати по вісім мільярдів американських доларів щомісячно. Фонд боргових зобов’язань не дозволяє виконувати соціальні обіцянки перед населенням і веде державу до дефолту.
Також не бачу кроків щодо консолідації України від Донецька до Львова й від Сум до Криму. Залишається проблемою мовне питання.
Ще одною помилкою Президента є невизначення геополітичного курсу: він стоїть перед вибором — або Європа, або Росія. Насправді обирати не потрібно. Ми повинні економічно працювати з ким вигідно, а політичне співробітництво має бути в рамках СНД.
Сергій МІщенко («БЮТ «Батьківщина»):
— Вдалося не підписати угоду про Асоціацію з ЄС, налаштувати проти України Європу і Росію, розпочати так звані «сирні війни», прийняти Податковий кодекс і поставити на коліна підприємців. Судова і правоохоронна система працює непрозоро. Покращення життя за два роки мало відчутне.
Олександр Буджерак («Реформи заради майбутнього»):
— Прийнято закон про засади боротьби з корупцією, а також у першому читанні — Кримінальний процесуальний кодекс. Це говорить про те, що Президент ставить завдання боротися з корупцією. Але ж треба реформувати судову систему. Розвивається сільське господарство. Не дуже ефективна кадрова політика на місцях, у судовій галузі.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ (Народна партія):
— Останні два роки показові в плані боротьби з корупцією. Це не залишилося у виборчих гаслах. Мало не щодня мас-медіа передають про те, що правоохоронці затримали якогось хабарника-посадовця. Приємно також, що за ці роки Україна гідно підготувалася до Євро-2012 — побудовані дороги, аеропорти, стадіони...
На жаль, поки немає чіткої стратегії реформ, не вдалося владі пояснити логіку своїх дій на середньострокову перспективу.
Сергій МЕЛЬНИК.
