«Король тенорів...»

Так називали Івана Алчевського (1876-1917) — відомого оперного співака, чий голос полонив найкращі оперні театри світу. Оперні образи, створені Алчевським, увійшли в історію світового вокалу. Нещодавно музична громадськість відзначила 135-річчя великого співака, наближається 95-ліття від дня його загибелі.

...Іван Олексійович залюбки їздов до Криму. Тут його чекали зустрічі з родиною старшого брата Дмитра, який жив у Кекенеїзі. А в Алушті, в Професорському куточку, щоліта відпочивала його старша сестра Ганна з дітьми та чоловіком, відомим харківським архітектором Олексієм Бекетовим. Іван знав, що в сестри зустріне старшого брата Григорія — вокального педагога й композитора.

У Професорському куточку Алушти гості збиралися на веранді бекетовської дачі «Баар-Дере». Христина, молодша сестра, українська поетеса, читала свої нові вірші. На два голоси, Іван (тенор) і Христя (контральто), виконували українські народні пісні.

У 1901 році Іван закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету, мріяв за прикладом матері, відомої просвітительки Христини Данилівни Алчевської, присвятити себе педагогіці. Але смерть батька змусила змінити плани. Іван поїхав до Петербурга, пов’язав долю з театром, взяв турботи про матір і сестру на себе.

У Петербурзі Алчевського знайомлять із відомою меценаткою Юлією Абаза. В її салоні він співав арію Індійського гостя з опери «Садко». А 18 вересня 1901 р. дебютував у цій ролі на сцені Маріїнського театру. Критика зазначала: «Це була перемога голосу, навіть не озброєного мистецтвом, бо школи на той час Алчевський не мав ніякої».

Щоб удосконалювати вокальну майстерність, він їде в Париж, працює в Маріїнському і Большому театрах. Ім’я Алчевського зазвучало серед перших тенорів Росії.

На сцені Де-ля Моне в Брюсселі Алчевський виконав партії Лоенгріна, Ромео та Фауста. Особливий успіх у бельгійській столиці мав його Рауль в «Гугенотах» Мейєбера. Ця роль пізніше стане коронною для співака.

Навесні 1908 року в Парижі звучала опера Мусоргського «Борис Годунов» (Ф. Шаляпін — Борис, І. Алчевський — Шуйський). «Це був іспит на атестат зрілості перед усім світом», — писав художник А. Бенуа.

Алчевського запрошують у Гранд-Опера. Він гастролює в Лондоні, Нью-Йорку, де йому платять великі гроші, але, повертаючись назад у Європу, заїжджає в Монте-Карло й програє їх у рулетку. В Петроград приїжджає без копійки, і тільки у своєї шанувальниці Абаза дістає гроші, щоб добратися до Криму.

Його майстерність покоряла найприскіпливіших цінителів. Композитор Сен-Санс, почувши І. Алчевського влітку 1910 року на паризькій сцені у своїй опері «Самсон і Даліла», писав йому: «Боготворю ваш талант. Я хотів би чути вас у всіх моїх творах».

Улітку 1916 року Алчевський знову відвідує Професорський куточок, відпочиває в сестри Ганни на дачі Бекетових. Перед від’їздом на прощальному вечорі показав унікальний «фокус»: взяв ноту в тон дзвеніння келиха, який тримав перед собою, і келих розсипався на очах у глядачів. Як з’ясувалося, це було останній візит Івана Алчевського в Крим.

Трагічно раптово обірвалося його життя у квітні 1917 року, під час гастролей у Баку.