Фахівці вважають, що від зони вільної торгівлі з ЄС виграє великий бізнес. А от споживачі та малий бізнес не готові до «шокової терапії».
Глобалізація — річ зручна та небезпечна водночас. З одного боку, вона розширює можливості окремих країн, з другого — загострює конкуренцію та становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами. Такі побоювання висловлюють учені-економісти, оцінюючи ймовірні наслідки реалізації угоди про створення Україною зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Проте за показниками індустріального розвитку не варто забувати і розвиток людський: якщо інтеграція приведе до впровадження не лише європейських стандартів виробництва, а й європейських стандартів життя, можливо, не так усе й погано?
«За договором про зону вільної торгівлі, 95 відсотків торговельних потоків між Україною та ЄС буде лібералізовано. Ці 95 відсотків припадають на великі обсяги експорту та імпорту великого бізнесу. Інтереси середнього та малого бізнесу практично не враховано», — зазначає завідувач кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету, доктор економічних наук, професор Юрій Макогон.
Ті п’ять відсотків обсягу торгівлі, за якими зберігатимуться квоти, передбачають зернові культури, м’ясо, цукор, фрукти, овочі тощо. Вчений зазначає, що ймовірний сценарій — це отримання однобічної вигоди для країн ЄС. Україна ризикує перетворитися на ринок збуту іноземних товарів, часто не дуже якісних, а також на сировинну базу європейських підприємств, на постачальника продукції низького ступеня переробки на екологічно шкідливих виробництвах. У кожному разі варто враховувати плюси і мінуси підписання угоди.
Такими безперечними «плюсами» для України є, приміром, зменшення адміністративних витрат на роботу митниці та зростання експорту до ЄС і третіх країн, здешевлення української продукції на європейських ринках, зростання її якості. Споживачі зможуть придбати значно дешевше європейські товари, а їхня поява на внутрішньому ринку буде швидша. Виробники, орієнтовані на внутрішнє споживання, отримають можливість експортувати продукцію в разі зміни кон’юнктури. Водночас негативними наслідками глобалізації стануть зменшення митних надходжень до бюджету, додаткові витрати на гармонізацію стандартів, на сертифікацію продукції, на переобладнання лабораторій та митних постів, на навчання персоналу.
За традицією, всі додаткові витрати покладаються на споживача, тож фахівці прогнозують зростання цін на певні категорії товарів. До того ж після зняття обмежень на експорт та імпорт деякі види продукції чи ресурси можуть «підрости» до європейських цін. Чи витримають таку конкуренцію «шоковою терапією» вітчизняні виробники та споживачі — питання спірне. Розвинені країни, в тому числі Україна, опинилися перед проблемою створення принципово нових підходів до розв’язання зовнішньоекономічних проблем, до прийняття такого механізму, який враховував би національні інтереси країни. Цей факт відзначили учасники міжнародного науково-практичного семінару «Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект», який відбувся в Донецьку. Участь у форумі взяли близько 130 осіб, які представляли наукові та освітні школи України, Китаю, Польщі, США, Росії, Білорусі, Болгарії, Німеччини, Туреччини та інших країн. Цікаво, що представники Росії та Білорусі пропагували переваги прикордонного співробітництва для українських регіонів. А вітчизняні вчені вважають за потрібне узгодити та збалансувати вектори інтеграції до Євросоюзу та СНД, щоб уникнути розбіжностей.
«За умов, коли країна вступила до СОТ, коли стає жорсткішою конкуренція, нам як ніколи потрібно розвивати всі напрями і методи державного протекціонізму, підвищувати ефективність захисту внутрішнього ринку, посилювати стимули для розвитку власної економіки, підприємництва, як це робиться в багатьох країнах, — вважає Юрій Макогон. — Перспективним є створення за участі держави фінансово-промислових груп і консорці-умів експортної орієнтації. Розвиток має йти насамперед шляхом підвищення технологічного рівня капіталомістких галузей, де високий ступінь зношеності основних виробничих фондів. Це енергетика, металургія, хімічна промисловість, машинобудування, транспорт тощо».
Донецька область.
