Ще в 1970-ті знаменитий Юрій Сенкевич знімав фільми про цю дивовижну людину, яка піднімалася по прямовисних скелях без страховки в стилі «соло». Відтоді в них зав’язалася дружба, і в 1990-х Сенкевич знову запросив Лішаєва (на знімку праворуч) на зйомки фільму для «Клубу кіноподорожей».
Скельна лабораторія
Моє знайомство з Юрієм Лішаєвим відбулося на туристичних стежках Криму на початку 1990-х років. Працюючи інструктором туризму на турбазі «Ангарський перевал», я водив групи 182-го Всесоюзного маршруту — десятиденний гірський похід від Алушти до Коктебеля, через Новій Світ та Судак.
Біля гори Сокіл ми часто зупинялися із групою і дивилися, як сміливі люди підкоряли прямовисні скелі з від’ємним ухилом. Серед цих захоплених і одержимих скелелазів був перший тренер і наставник Юрія — майстер спорту міжнародного класу, дев’ятиразовий чемпіон Радянського Союзу Владлен Гончаров, який дав нашому місту путівку в «скельний світ». Саме він побачив у Юркові сильну духом цілеспрямовану людину.
І не помилився: у свої 13 років Юра у складі збірної Криму став чемпіоном зі скелелазіння на Кавказі, а в 14 років — чемпіоном Союзу серед юніорів.
Роки наполегливих тренувань, поїздки на Кавказ і Памір не були марними. В 23 Юрій став наймолодшим чемпіоном СРСР серед дорослих і майстром спорту зі скелелазіння. Із чого все починалося?
Він жив у Сімферополі, неподалік Петровських скель, де вперше й побачив скелелазів. І він теж спробував...
А в ті роки майже не було спорядження, доводилося часто лазити без страховки. Так Юрій вийшов на одиночний альпінізм, тепер це називається «соло».
Верхнє «до»
У 1979 р. Юрій Лішаєв проходить соло стелею грота Голіцина в Новому Світі. Удруге він пройшов по стелі грота в 1997 р., уже будучи інвалідом першої групи, з милицями в рюкзаку.
В 1980-ті Юрій сам пройшов Ушбу, тоді це був один із найскладніших маршрутів. Узимку підкорив сам Шхельду, далі — пік Щуровського, вершини у Фанах. У Грузії пройшов Айламу, яка не підкорилася навіть «Тигру скель» Михайлу Хергіані. Тільки за один рік побував на Кавказі, у Середній Азії, Америці й двічі в Чехії.
Десятки першопроходжень у Криму, а загалом — більш як дві тисячі сходжень. В 1986-му Лішаєв уперше підкорив замерзлий водоспад Учан-Су, найвищий у Східній Європі (98,5 м).
Коли до Криму приїжджали американські альпіністи, серед них була Стейлі Елісон — перша американка, яка підкорила Еверест. Юрій пройшов із нею усі супермаршрути, маршрути категорії складності 6А.
В 1990-му Ю. Лішаєва запросили з візитом у відповідь до США, де він здійснював і соло, і сходження в парі. Сам підкорив найвищу точку Орегона — вершину Худ. Американці були в захопленні, такого соло вони ще не бачили!
Щоб здійснювати такі сходження, потрібно завжди бути у відмінній спортивній формі. Для цього Юрій не щадить себе. Працюючи в Кизил-Кобинських печерах, він щоранку купався в гірській річці, а ночував на туфовій галявині, у гроті Богині Умай. Він беззавітно любить природу, і вона відповідає Юрію взаємністю. Природа щедро віддячила цій добрій і надзвичайній людині.
Коли до Криму приїжджав французький парапланерист Іво Болю, Юрій налітав із ним багато годин. Кілька разів спускався на параплані з гори Сокіл, з Ай-Петрі, зі скель Фороса. Юрій любив 10—15-хвилинні польоти, але такі, щоб від страху в жилах холонула кров і стукало в скронях!
Перерваний політ
Лихо сталося під час зйомок фільму для «Клубу кіноподорожей» 7 червня 1993 року.
— Тричі стропи параплана переплутувалися, — розповідав потім Ю. Лішаєв. — Я відчув, що буде біда, але зробив четвертий дубль.
І той дубль виявився фатальним. У польоті Юрій Михайлович потрапив у потужний повітряний потік, його з великою силою кинуло на скелю, був сильно травмований хребет. Після декількох складних операцій видалили кілька хребетних дисків, установили механічні скоби.
Але він не винить у всьому, що сталося, нікого, вважає, що сам винуватий. Адже відчував лихо, а не зумів запобігти катастрофі.
Два роки на лікарняному ліжку... Лікарі винесли страшний вирок: «Ходити не будеш!» Комусь здалося б, що життя закінчилося. Але не Юрію! Він — боєць! Він продовжував боротьбу за життя, яке так любить. І хвороба стала відступати. Минуло більше року, перш ніж з’явилася чутливість у ногах вище колін. Щогодини неймовірними зусиллями Юрій ставив себе на ноги. Його дружина Алла, з якою Юрій прожив понад 20 років, не залишала його наодинці з хворобою. Завжди була поруч улюблена дочка Олеся, кандидат у майстри спорту зі скелелазіння і художник. Ці дві чудові жінки поставили на ноги коханого чоловіка й батька.
...і новий зліт
І Юрій почав думати, як повернутися до улюблених вершин. Гори для Юрія — святилище мрій, і перше своє сходження після дуже тяжкої травми він здійснив сам на Уарч-Кая (Куба-Кая). Це висока скельна стіна...
«Демон скель» — скелелаз, альпініст Фантик, хоча повне ім’я цього сімферопольця Юрій Лішаєв, а Сіятельний Фантик — це прізвисько, дане товаришами по гірських сходженнях», — так про нього говорить в одній зі своїх книжок перший тренер і наставник Юрія Владлен Гончаров (псевдонім Авінда).
Фантик — кличка Юрія Михайловича, отримана в дитинстві за колекціонування обгорток від цукерок. Сьогоднішній Фантик — це гарна людина із сильними руками, потужними плечима й мускулистою спиною, з невблаганною жагою життя. Сухі, повислі, як батоги, ноги не стали йому перешкодою у впевненому підкоренні нових вершин. Він не став поїздом, що зійшов із рейок. І застати його вдома практично неможливо.
1 травня 2011-го Юрій зі своїм другом Андрієм на двомоторному параплані пролетів над усіма печерними містами Криму, знімаючи всю красу цих місць із висоти пташиного польоту. А 9 травня 2011 р. він стартував на своєму каяку із селища Геройське й за 26 діб один проплив більш як 400 км до Севастополя.
Часто його можна бачити на скелях Сокола, Фіолента, Бахчисарая, Фороса. То він пішки йде по Карабі-Яйлі, то подорожує по горі Опук, проходить по Керченському півострову, то купається в зимовому морі й гірських ріках, спускається в шахту Бездонну на Чатир-Дазі. Найулюбленіше місце Фантика — бухта Кохання в Новому Світі. Тут він часто піднімається в гори і ходить на своєму каяку по бухтах Нового Світа та до мису Меганом. І каже: «Що більше любиш природу, то ближче вона підпускає до себе».
Павло ЛУК’ЯНЧИК, екскурсовод (спеціально для «Голосу України»).
Фото з архіву автора.
Юрій Лішаєв і Юрій Сенкевич, 2003 р.
Юрій Лішаєв із автором.
