Життя, в якому немає любові, починає хворіти. Щоб подолати недугу, людина присвячує себе роботі, творчості. Та якщо любов повернеться, чи принесе вона щастя?
З’ясувати це спробував Донецький національний академічний український музично-драматичний театр. Музична програма «Марія Калас: життя без любові» — про жіноче щастя, творче та особисте.
Ідея звернутися до імені однієї з найвеличніших оперних співачок ХХ століття виникла не випадково. Виконавиця головної ролі — Любов Доброноженко — нещодавно стала лауреатом конкурсу ім. Монсерат Кабальє в Барселоні, й це спонукало до пошуку потрібного образу. Так народилася донецька Калас. Режисер Ганна Цибань розглядає життя Калас з точки зору жертовності та болю.
Унікальний голос Калас приніс співачці визнання. Але воно не гарантувало щастя. Доля поставила чимало перешкод на шляху до вершин. Сцена була не вибором, а скоріше вироком, і поза нею радості вщухали. «Тільки коли я співаю, відчуваю, що мене люблять», — повторювала Марія.
Батьки співачки чекали на сина, і їм не полюбилася незграбна повна дівчинка. Нестачу уваги дитина важко переживала, але попереду на неї чекало творче визнання. Може, все було б добре, якби у життя не втрутилося кохання. А за ним — зрада, загублене материнство, втрата голосу, сцени, крах. Трагічні персонажі оперних партій — кращі свідки життєвої драми Калас.
Цією виставою відкрилася і нова сцена в театрі — «Червона зала». Це затишна і вишукано оздоблена кімната. Глядачі — за кількома столиками, як у кафе. Простір глядачів непомітно переходить у сценічний, що диктує і форму вистави.
Акторка у чорній вечірній сукні. Нічого зайвого, акцент — на голос. Він тут головна подія. Втім, саме йому, здається, і не вистачає місця у виставі. Точніше, у малому червоному просторі зали. Потужність голосу переповнює кімнату, робить її тісною. Це ніби символізує нереалізовані почуття Калас, що тіснилися у її серці, але так і не вийшли назовні.
У виставі троє чоловіків. Але чоловічих ролей чотири. Руслан Слабунов грає і батька Марії, і Джованні Менеджині, її першого чоловіка. Марія любила батька і в чоловікові, який був майже його віку, шукала затишку, тож ці два образи невипадково поєднані в одній людині. Аристотель Онасіс (Віталій Юсупов) — другий чоловік Марії, якого вона боготворила, з’являється в золотому вбранні, цим ніби підкреслено його значимість в житті співачки. Єдиний, хто просто був поряд, підтримував і розумів її — це друг і продюсер Ларі (Іван Безсмолий).
Вистава триває трохи більше години. Деякі фрагменти здаються уривчастими. Та всі нерівності згладжують музичні партії Марії. Їх у виставі десять. Кожен виступ Доброноженко приголомшує, у її співі наче оживає справжня Калас. Відчуваєш два серцебиття.
Остання репліка від імені Калас схожа на молитву: «Боже мій, я втратила все — роботу, Аристотеля, голос. Боже добрий, просто я просила не про те, треба було просити бути жінкою».
І лише про одне думаєш потім, коли зриваються оплески: дай Боже кожному і щастя, і любові, і мудрості бути собою.
Донецьк.
Фото Владислава ПАЩУКА.
