Знайомий якось розповідав про колишні севастопольські традиції: «Обідали на Центральному ринку четвертинкою буханки чорного, теплою копченою жирною ставридкою грамів так на триста—чотириста і склянкою білого сухого з автомата. Вкладалися в сімдесят п’ять копійок».

Чому приморський Севастополь, судячи зі статистики, риби та продукції з неї не лише недоїдає, а й зовсім скорочує споживання?

А в цей час...

За останній рік вартість риби та рибної продукції в Україні зросла на 10—15 відсотків.

Поки українці у свою економзону не ходять, її щосили використовують сусіди — турецькі рибалки. Турки біля свого берега та у водах Грузії за рік добувають понад трьохсот п’ятдесяти тисяч тонн чорноморської хамси.

Насправді цифра значно більша: за офіційними звітами, кожне із чотирьох сотень турецьких суденів «кошелькового» вилову за рік виловлює по дві—чотири тисячі тонн хамси.

Океанічне рибальство, вважають фахівці, Україна втратила безповоротно. Мрії про будівництво океанічного флоту з використанням державних мільярдів, вважають люди, посвячені в таємниці галузевих відносин, треба залишити як нереальні прожекти. І радять перевести увагу держави на прибережне рибальство, на вилов риби у своїй економзоні. Світова практика підтверджує правильність такого підходу.

Територія рибного порту — далеко не єдиний плацдарм для успішного розвитку прибережного рибальства. У Севастополі, благо, досить захищених від штормів бухт для створення інфраструктури прибережного рибальства. Після розділу Чорноморського флоту звільнилися й не затребувані за цільовим призначенням десятки кілометрів причалів — частину їх не експлуатують більш як півтора десятка років.

Черга за держструктурами

Порівняно з 2008 роком експорт риби в Україну в 2009-му зріс у 86 разів. Підрахунки експертів УАК: наповнення внутрішнього ринку риби в 2009 році відбувалося за рахунок власного вилову (37 відсотків) та імпорту (58). Решта 5 відсотків — невраховані офіційно обсяги вирощування й вилову риби у внутрішніх водоймах, браконьєрський видобуток і контрабанда.

Поки матеріал готувався до друку, Юрій Донець (швидше за все, зненацька для себе) отримав досить авторитетну підтримку в особі віце-прем’єр-міністра України — міністра інфраструктури Бориса Колеснікова, котрий заявив, що «...митниця не сприяє розвитку рибальського бізнесу в Севастополі».
Заради справедливості слід зазначити, що перший, хто предметно вник у суть питання й тим самим став на бік севастопольських рибалок, був голова Севастопольської міськдержадміністрації Володимир Яцуба. Він через лічені дні після призначення на нову для себе посаду на одній із нарад оприлюднив своє здивування тим, що до міста практично не заходять торговельні судна: «Зайва жорсткість прикордонників і митників призвела до того, що обробка суден із Севастополя йде. Іде в Євпаторію, в інші порти Криму. Цього допустити не можна».
Менш як за місяць після цього з ініціативи В. Яцуби була скликана нарада, на якій роботу митників на території Севастополя обговорювали за участю заступника міністра інфра-
структури Володимира Севрюкова. Тоді міністерський чиновник беззастережно підтримав позицію голови СМДА: «На сьогодні... міністерство перестає бути державною корпорацією з управління держмайном, що перебуває в сфері управління міністерства, а основним завданням стає налагодження ефективної роботи державної власності і створення умов для бізнесу».
Після лютневої наради в Криму Володимир Яцуба на ім’я віце-прем’єр-міністра — міністра інфраструктури України відправив листа, в якому пропонує «...проект доручення щодо вирішення проблемних питань, порушених на нараді». На трьох аркушах машинописного тексту зафіксовано конкретні пропозиції Мінінфраструктури, Держмитслужбі, податковому відомству, Міністерству АП, прикордонному відомству, Мінекології, міністерствам охорони здоров’я та освіти, а також Укрморрічінспекції та Держветфітослужбі на законодавчому рівні зняти перешкоди, що заважають розвиткові бізнесу в приморському місті.
Що стосується конкретно Ю. Донця (а з ним і всіх севастопольських, і не тільки, рибалок), то, мабуть, найцікавіші із запропонованих для нього стануть такі пункти: «Мінінфраструктури (К. Єфименку), Мінагрополітики (М. Присяжнюку) — розробити і затвердити спільний наказ... щодо оформлення дозволу на вихід у море суден каботажного плавання, передбачивши термін дії до 90 діб»; «Мінагрополітики (М. Присяжнюку) — внести зміни до наказу Міністерства аграрної політики України,.. скасувавши дію положень... на персонал суден каботажного плавання»; «Мінагрополітики (Н. Присяжнюку), Держветфітослужбі (І. Бисюку) — розробити проект постанови Кабінету Міністрів України щодо надання економічному району рибного промислу міста Севастополя права вважатися вільним у частині прове-дення й одержання експертних ветеринарних висновків на вилов риби».
Утім, цими пунктами зміст листа не обмежується — в документі є чимало того, що, безперечно, приверне увагу і представників суднобудівної та судноремонтної галузей, і військових моряків, і яхтсменів, і бізнесменів, що займаються експортом та імпортом товарів.
Отже, місцева влада зробили свій крок, що, мабуть, багато в чому визначає майбутній розвиток ситуації. Тепер черга за державними структурами.
Очевидно одне: якщо хоча б частину із запропонованого вдасться втілити в життя, то для севастопольських рибалок робота буде — купувати їхню продукцію буде кому й буде за що.
 
Севастополь.
На знімку: бригадир бригади прибережного вилову Володимир Барило.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
ДУМКА ЕКСПЕРТА
 
Юрій ДОНЕЦЬ, власник малого приватного рибодобувного підприємства «Дон-Комп», президент Асоціації судновласників рибальських господарств Севастополя, донедавна — голова Громадської ради при Держкомрибгоспі України (на знімку):
«Не наша у цьому вина: ловити рибу ми можемо й готові. Але десять років тому українським рибалкам було заборонено рибалити в економзоні... України! Не прямо, звісно, заборонили, але... Для виходу судна на промисел (дві години займає перехід у район вилову, три-чотири години ловлять рибу, дві години — на повернення на базу) треба зайти в пункт пропуску через держкордон. Замитнити судно, як для закордонного плавання (витратити треба дві доби). Розмитнити вилов (укластися можна мінімум у десять днів). Хоча свіжою вважається та риба, котру реалізують від двох до п’яти діб.
У 2011 році Україна визначила державний ліміт на добування чорноморської хамси у п’ять тисяч тонн. До березня рибалки впоралися. Два місяці держоргани затверджували додаткові дві тисячі тонн. 10 грудня вичерпали й цю добавку. Промисел зупинили в розпал путини з формулюванням «через відсутність державного ліміту».
Держагентство з рибальства запропонувало нашим рибалкам укладати договори із Грузією й ловити хамсу в її прибережних водах.
Ситуація з барабулькою (султанкою або царською рибкою) ще наочніша: дозволений річний вилов — шістдесят тонн! Як професіонал у галузі рибальства, можу відповідально стверджувати: в одній Балаклавській бухті одна бригада рибалок на двох дерев’яних шестиметрових яликах загальнодержавний ліміт «освоїть», не напружуючись, за три місяці. А Туреччина, в якої на Чорному морі немає шельфу, за один промисловий рік добуває чотирнадцять тисяч тонн чорноморської барабульки».
 
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Юрій ДОНЕЦЬ:
«Для розвитку (а в умовах Севастополя можна казати про створення) прибережного рибальства, треба розвивати берегову інфра-
структуру. Кілька років тому депутати міськради ухвалили Генплан розвитку міста, розрахований на двадцять п’ять років. Про інфра-
структуру для прибережного рибальства в документі на довгострокову перспективу — жодного слова! У Севастополі є потужний морський рибний порт (СМРП). Тепер він рибний, на жаль, лише за назвою. 98 відсотків обсягу перевалки вантажів СМРП не мають стосунку до рибальської галузі. Свого часу я пропонував чиновникам держадміністрації звернути свої погляди на розвиток прибережного рибальства. Тоді мені відповіли: СМРП нині дає до державної і міської скарбниці значно більше, ніж прибережне рибальство сьогодні та в перспективі. Згоден! Але є ще такі поняття, як продовольча безпека країни, здоров’я нації. Свіжа риба — це здоров’я народу. В Українській аграрній конфедерації (УАК) підрахували: середньорічний обсяг споживання риби та рибних продуктів на душу населення скоротився із сімнадцяти з половиною кілограмів у 2008 році до менш як п’ятнадцяти в 2009-му».