Останні десять років волинські водні артерії перебувають у центрі уваги громадськості. Особливо це стосується відомого озера Нечимного. «Голос України» уже не раз писав про те, що йому загрожує, зокрема, і Хотиславський кар’єр корисних копалин у сусідній Білорусі. Сьогодні своїм баченням, як вберегти озеро, ділиться член вченої ради Всеукраїнської екологічної ліги та громадської ради Держводагентства України, завідувач лабораторії шкідливої дії вод Інституту водних проблем і меліорації НААН України Дмитро САВЧУК.
За кількістю озер Волинь отримала можливість стати поряд із найбільш заводненими у світі країнами — Канадою та Фінляндією. Проте для більшості місцевих жителів, їхніх гостей та туристів мальовничі водні плеса слабо доступні, часто невідомі й мало привабливі.
У лісах поблизу Ковеля, на північ від села Скулин, загубилось колись чарівне озеро Нечимне. В окрузі таких озер багато, але поміж ними лише Нечимне відоме на всю Україну і не тільки. Саме про нього йдеться в «Лісовій пісні». До речі, Леся Українка написала її в останні роки свого життя за якихось десять днів.
Проте, на відміну від вічно живого літературного твору поетеси, озеро Нечимне помирає: заростає очеретом, далекосхідним рисом, ряскою, замулюється. Зменшується водне плесо, зникають водяні лілеї, перетворюється на болото, втрачаючи свої красу і загадковість. Не додає оптимізму й будівництво нашої сусідкою Білоруссю Хотиславського кар’єру. Та заради справедливості слід зазначити, що зникнення озера «запрограмоване» й самою природою. Адже, як свідчать вчені-лімнологи, кінцевий шлях багатьох озер завершується болотом. Із плином часу безстічні і слабостічні озера старіють, в озерній ванні затухає біоценоз, на їхньому дні формується товща озерного мулу (сапропелю), береги і плеса заростають, і озеро, як і людина, помирає. Така природа речей. Безумовно, що на природні процеси істотно впливає й зовнішня антропогенна «допомога», яка значно їх пришвидшує.
Озеро Нечимне розташоване на вододілі між річками Турія та Стохід. У нього практично немає свого водозбору, навпаки, воно живить річки. До озера, ніби віяло, наближаються канали осушувальної мережі, яка забезпечує кращі умови зростання лісових масивів і водного живлення озера. Зменшення уваги до меліоративних систем призвело до замулення і заростання каналів. Ці негативні процеси спричинили зниження їхньої осушувальної дії, призвели до підтоплення сільськогосподарських угідь та лісових масивів, пригнічення зростання рослин, втрати водорегулю-ючого та фітомеліоративного впливу лісонасаджень.
Отже, хоч як парадоксально це звучить, для збереження Нечимного потрібен... земснаряд, який поглибить і розширить плесо, направить і акуратно скине ґрунтову пульпу на відведені місця. На перших порах після «земснарядного» докорінного переформування дна і берегів озеро буде як поранений звір. Але воно дуже скоро залікує рани і самовідновиться. Для продовження чистого періоду експлуатації доцільно провести меліорацію дна та біомеліорацію водойми (зарибнення).
Артезіанські свердловини застрахують озеро від обміління й заростання в сухі періоди. Коли впаде регіональний рівень ґрунтових вод, підземні води необхідно закачати до озера, піджививши його. Одночасно вони стануть джерелами води для інфраструктурних об’єктів.
За правилами ландшафтного дизайну, на озері доцільно створити острів (щось схоже, як на Світязі, який має природний острів). Залишити трохи мілководдя для вищих водних рослин і риби, побудувати пристань, пляж, екоукріплення берегів (з дубових дерев), фонтан для посилення аерації води тощо. На березі можна звести кемпінги, високу оглядову вежу з ліфтом, створити лісові стежки для збирання грибів і ягід. Утримання волинських озер у чистоті, вилучення сміття з берегів — одна з найважливіших складових озерозахисного комплексу. Усе це значно підніме туристсько-рекреаційну планку об’єкта. Ново-
створене озеро потрібно буде взяти на баланс спеціалізованої експлуатаційної організації, яка здійснюватиме моніторинг стану водного об’єкта та підтримуватиме водно-екологічну ситуацію на ньому.
Важливе значення для регіону має лісозбереження та лісовідновлення. Зазвичай багато господарників розглядають ліс як пиломатеріали, проте сучасна наука встановила 65 функцій лісу, окремі з яких добре відомі ще зі шкільної парти (легені планети, джерело вологи, лісові дари, місце відпочинку тощо). І про це не варто забувати.
Отже, лише здійснення необхідного комплексу заходів забезпечить відродження знаменитого озера. У свою чергу Нечимне повинно стати зразком для відновлення багатьох волинських озер. Тут ми маємо безліч прикладів, коли інженерна гідротехніка і практика допомогли людям створити дивовижні сади і парки. Ви, очевидно, здогадалися, що йдеться про уманську Софію, херсонську Асканію-Нову, дубові ліси і ставки Миколи Скаржинського у степових Трикратах Миколаївської області. До цього списку можна додати і взяти за приклад ще один об’єкт — Вілійсько-Мінську водну систему в Білорусі. Наявний позитивний досвід дає підстави стверджувати, що ми маємо унікальну можливість врятувати озеро Нечимне. Перетворити його на привабливий туристсько-рекреаційний об’єкт, матеріалізувати пам’ять про мужню Лесю Українку та її невмирущу «Лісову пісню». А для цього потрібні лише добра воля чиновників і, звісно, фінанси. До речі, за розрахунками фахівців, зовсім невеликі, особливо, якщо взяти до уваги втрати, що їх зазнаємо в разі обміління Нечимного.
