Співпрацю з Федерацією профспілкових організацій Чернігівщини я завжди вважав і вважаю своїм почесним обов’язком. І не лише як відповідальний за мій виборчий округ від «БЮТ-«Батьківщина», а виходячи з факту, що за профспілками завжди стоять інтереси конкретних людей, які потребують захисту.

Тому я радо відгукнувся на запрошення взяти участь у зустрічі за «круглим столом» з активом федерації, яка об’єднує 2512 первинних організацій, координуючи роботу 20 галузевих профоб’єднань області.

Тим паче що питання для обговорення на цій нараді справді були дуже важливими: про соціально-економічне становище в області, заборгованість із виплати зарплатні, проблема відновлення діяльності бюджетоутворюючих підприємств області, порушення прав профспілок на володіння майном, питання соціального страхування, забезпечення пенсійних прав громадян і новий законопроект Трудового кодексу України.

За що не візьмись — кругом проблеми. Але біда в тому, що повноважні діячі нинішньої владної адміністрації жодним чином наявних проблем не вирішують.

У ситуації профспілкові активісти шукають можливостей «наведення мостів» з народними депутатами України, зокрема у такій конструктивній формі співпраці, як безпосереднє обговорення актуальних питань сьогодення і шляхів їх вирішення.

Адже нинішня монопольна влада (що більше нагадує вертикаль диктатури) не створила обіцяного нею «покращання життя вже сьогодні» для суспільства, а лише покращила життя і збільшила прибутки олігархів за рахунок збіднення пересічних громадян шляхом так званих реформ.

А поки що внаслідок «реформ» виробництво основних видів сільськогосподарської продукції на переважно аграрній Чернігівщині постійно зменшується і, за показниками 2011 року порівняно з 2003-м, становить: з реалізації худоби та птиці — 61,5%, по молоку — 92%, по яйцях — 73%.

А зменшення виробництва та реалізації — це зменшення надходжень до бюджету. І ось уже нині, на початку року, відомо, що річного фонду зарплатні вчителям і медикам вистачить лише на 9—10 місяців...

Саме про це йшлося під час відвертої, докладної, корисної і дуже невеселої розмови за «круглим столом» під час зустрічі, на яку прибули лише два (я і Володимир Лещенко) з 14 запрошених народних депутатів України.

Найбільший корінь проблем області — у сфері виробництва, а точніше — у невиробництві.

Наприклад, якщо раніше на ВАТ «Чернігівський завод радіоприладів» працювало понад 15 тис. чоловік, то нині залишилось на обліку близько 2 тис. осіб. Але і для тих, що ще якось працюють, заборгованість у зарплаті становить 6 млн. грн.

Подальше існування підприємства під загрозою, позаяк у березні закінчується термін санації, і воно може бути ліквідоване. Тим паче що власником переважної більшості акцій підприємства є громадянин Словаччини.

На ПАТ «Чернігівське хімволокно» працювало понад 8 тис. чоловік, а нині — лише 1,9 тис. осіб. Підприємство зупинено, заборгованість з зарплати становить 848 тис. грн., тоді як для запуску виробництва потрібно 100 млн. грн.

У ході конструктивного обговорення наведених та інших конкретних фактів під час зустрічі за «круглим столом» профспілкові керівники дійшли висновку, що причина нинішнього безглуздя — у порочній системі організації життя в державі.

Щоправда, у подальшому аналізі причин точки зору присутніх істотно розійшлись.

Зокрема, член фракції КПУ у Верховній Раді України, народний депутат В. Лещенко наприкінці свого полум’яного виступу сказав, як відрубав: «Зараз усе вирішують великі олігархічні клани. Проблема — у капіталізмі в Україні!»

А, як на мене, проблема — не у формі власності, а у системі повної безвідповідальності людей, які обіймають відповідальні посади в державі.

Цю систему безвідповідальності чиновників, що бере початки з часів московського боярства, привнесено в Україну за царату, а потім доведено до повної досконалості під час сталінських «чисток» і «боротьби проти українського буржуазного націоналізму», у що саме комуністи зробили свій досі ще по-належному не оцінений вклад.

Згідно із цією системою бюрократичного свавілля, заведено, що чиновник завжди правий, а оскаржувати його неправомірні дії — не заведено.

Зрештою, судіть самі. Наприклад, прилуцький завод «Білкозин» був у СРСР одним із двох підприємств, що виготовляли натуральну білкову оболонку для виробництва ковбас. Причому завжди був великий попит на цю важливу продукцію.

Нині завод не функціонує, заборгованість з виплати зарплатні становить 3,9 млн. грн., подальше існування підприємства під загрозою, а великий попит задовольняють виробники натуральної оболонки за українським кордоном.

Нехай би нині Генеральна Прокуратура України розбиралася з тими, хто підписував документи на продаж цього заводу росіянам, які зробили все необхідне для знищення конкурента на пострадянському просторі.

Тепер конкретні особи по обидва боки українсько-російського кордону добре собі заробляють на імпорті російської оболонки для виготовлення в Україні вітчизняної ковбаси.

Але бачимо, що нині Генпрокуратура опікується зовсім іншими справами...

Не кращою є ситуація на діючих підприємствах області. Так, наприклад, у тих само Прилуках керівництво ПАТ «Завод «Будмаш» тривалий час оббиває пороги кабінетів обласних і столичних чиновників з проханням виконати передбачене законом відшкодування ПДВ у сумі майже 1,2 млн. грн. за виготовлену і відправлену на експорт продукцію.

Внаслідок неповернення ПДВ на заводі виникла заборгованість із заробітної плати за листопад-грудень у сумі 274 тис. грн. і 250 працівників заводу зустріли різдвяно-новорічні свята з порожніми кишенями.

Прикро. Прикро, бо навіть маючи замовлення на виготовлення експортної продукції, але не маючи коштів бодай на закупівлю матеріалів, керівництво підприємства вимушене було зупинити завод.

Трудящі заводу намагались відновити справедливість і повернути собі чесно зароблені гроші, пішли за підтримкою до Федерації профспілкових організацій Чернігівщини.

Усвідомлюючи ситуацію, керівництво федерації не стало марнувати час по «кабінетному колу», а одразу звернулося до тих, хто повинен розпорядитися і повернути зароблені гроші, тобто до ДПА України.

Пояснивши ситуацію і законність вимог трудящих, наприкінці свого листа Голова федерації М. Богдан чітко зазначив:

«Зважаючи на гостроту даної проблеми, звертаємося з проханням посприяти забезпеченню повернення ПДВ колективу ПАТ «Завод «Будмаш» м. Прилуки Чернігівської області...»

Здавалося б, усе зрозуміло: люди виготовили продукцію, відправили на експорт, а тепер чекають повернення грошей, що їх забрали чиновники, котрі лякають народ так званим ПДВ.

Проте чиновники з нинішньої провладної команди вочевидь вважають, що їхнє головне завдання полягає якраз у тому, щоб гроші лише забирати, а на вуха трудящих вішати локшину посилань на документи, які не мають жодного стосунку до суті справи.

Цей висновок підтвердив заступник Голови Державної податкової служби, пан А. Ігнатов, який на справедливе звернення трудящих у відверто знущальному тоні відповів аж через місяць таке (цитую з його листа від 24.01.2012 № 1551/6/15-4415):

«Згідно із вимогами статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (тут і далі — виділення моє, В. К.).

Присвятивши наступні три великих абзаци цього унікального (а чи унікального?) листа посиланню на інші документи, що регулюють діяльність контролюючих органів у сфері використання конфіденційної інформації, пан чиновник А. Ігнатов закінчив своє фундаментальне послання таким шедевром бюрократичної епістолярії:

«Відповідно до вимог чинного законодавства, інформація щодо відшкодування податку на додану вартість по ПАТ «Завод «Будмаш» належить до інформації стосовно платників податку, яка одержана органами державної податкової служби у зв’язку з виконанням покладених на них функцій. За своїм правовим режимом така інформація є конфіденційною та підлягає наданню міністерствам, відомствам, установам і організаціям у випадках, передбачених законодавством».

І після цих слів згаданий державний службовець високого рангу поставив свій підпис на знак своєї абсолютної невідповідності обійманій посаді.

Люди звернулись із ввічливим нагадуванням про те, що мало б бути зроблено без жодного нагадування. Бо за це отримано гроші, які заробляють конкретною працею робітники, зокрема й за рахунок сплати податків на утримання тієї ж ДПА. Причому вони вірять, що чиновник насправді повинен діяти «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» і саме в цих інтересах має повернути попередньо вилучені у них, законно зароблені чесною працею на виробництві, гроші, які тепер сховані під ідіотським прапором конфіденційності інформації про ПДВ.

Трудівникам заводу потрібні їхні зароблені гроші, а не викрутаси щодо «інформації стосовно платників податку, яка одержана органами державної податкової служби у зв’язку з виконанням покладених на них функцій».

Бо, по-перше, цю так звану конфіденційну інформацію на заводі знає кожен, хоча б тому, що саме в цехах заводу, в реальній роботі людей ця інформація народжується, а зовсім не «у зв’язку з виконанням покладених на (чиновника) функцій».

А по-друге, люди, яким належить їх заробіток, не питають про юридичні аспекти стосовно «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації», а просто нагадують (причому через два місяці після встановленого законом терміну): поверніть наші гроші!

Думаю, буде справедливим і слушним закінчити цю відверту розмову про права трудящих і роль профспілок у захисті цих прав (на тлі відверто знущальної системи бюрократичного визискування) абсолютно не конфіденційною інформацією: Ігнатов Андрій Петрович, заступник Голови Державної податкової служби України. Неймовірно швидко зробив кар’єру і тепер має спеціальне звання — інспектор податкової служби І рангу.

Тому не лише підпис, а й кожне слово цього 38-літнього чоловіка мало б важити дуже багато. Багато — на добро людям, а не на зло. На жаль, «у зв’язку з виконанням покладених (...) функцій», одним розчерком пера (можливо, навіть не розібравшись, що він підписує) чиновник першого рангу залишив сотні чесних людей без зарплати, а завод — без роботи.

У порядному товаристві в таких випадках чоловік біжить притьмом до ображених ним людей і вибачається. І ми сподіватимемося, що молодість не стане на заваді позитивним наслідкам докорів його сумління...

Віталій КОРЖ, народний депутат України.

P.S. Розумію, що у нас, в Україні, не заведено відверто і прямо говорити навіть про очевидні факти ігнорування службовими особами їх посадових обов’язків, а тим паче — коли йдеться про відповідальність службовця перед громадянами.

Але ж ми, державні службовці, постійно запевняємо наших партнерів у Брюсселі, Варшаві та Вашингтоні, що будуємо демократичне громадянське суспільство!

У цьому випадку, цією публікацією я лише виконую свій обов’язок перед виборцями, зокрема перед членами профспілкових організацій Чернігівщини.

Друкується в рахунок квоти Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.